Рішення № 52540897, 20.10.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/8981/13-ц 20.10.2015 20.10.2015 20.10.2015

Провадження №22-ц/784/2277/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 487/8981/13-ц Головуючий І інстанції Разумовська О.Г.

Провадження № 22-ц/784/2277/15 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 59

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі Біляєвій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна в натурі між власниками, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2013 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом, який в подальшому уточнювала, в якому посилалась на те, що згідно витягу про державну реєстрацію прав за № 34811984 від 12.07.2012 р. на підставі рішення суду ОСОБА_3 є власницею 1/2 частки квартири АДРЕСА_1. Власником другої частини спірної квартири є відповідач ОСОБА_1 Між власниками вже сім років тягнуться спори про порядок користування і володіння житлом. Угоди про спосіб виділення частки позивача із загального майна не досягнуто. Позивачка не має можливості навіть увійти у спірне житло. Фактично відповідач користується всією квартирою, що перевищує його частку. Не звертаючи уваги на норми чинного законодавства, відповідач ОСОБА_1 перешкоджає їй використати своє право на володіння, користування і розпорядження своїм майном. На підтвердження своїх доводів позивачка посилалася на наявність рішень судів про вселення ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_2 та про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди комунальному підприємству МБТІ у здійсненні державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3. Оскільки позивачці, як власниці 1/2 частини квартири відповідачем чиняться перешкоди в користуванні квартирою, позивачка не має можливості користуватися своєю часткою спірної квартири звичайним чином, тому обставини змушують її звернутися до суду з проханням виділу 1/2 частки спірної квартири в натурі. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.12.2005р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.12.2005р. ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_4. Ці обставини дають можливість для перепланування квартири № 18 шляхом приєднання до неї 2 кімнат з квартири 17 і тим самим поновлюють право власниці на спірне житло. Також посилаючись на висновок судового експерта № 80/14 будівельно-технічної експертизи від 23.06.2014р., позивачка зазначала, що є технічна можливість переобладнання приміщення в ізольовані квартири з самостійними виходами, враховуючи можливість приєднання житлових приміщень «8», «9», балкону площею 1,2 кв. м., та лоджії площею2,8 кв. м. квартири № 17 до квартири АДРЕСА_5, що належить ОСОБА_3 Так, експертом було запропоновано варіант виділу приміщень: ОСОБА_3 з часткою 1/2 у кв. №17 - житлова кімната «8» - площею 11,7 кв. м, житлова кімната - «9» площею 11,4 кв. м, балкон площею1,2 кв. м. Загальна площа виділу складає - 27,1 кв. м дійсною вартістю 197017 грн. Реальна частка ОСОБА_3 складатиме 34/100, а ОСОБА_1 з часткою 1/2 у кв. № 17 - коридор «1» - площею 10,5 кв. м, кладову «2» площею 1,2 кв. м, кухню «3» - площею 7,4 кв. м, житлову кімнату «4» - площею 17,3 кв. м, житлову кімнату «5» - площею 9,1 кв. м, санвузол «6» - площею 4,5 кв. м, вбиральну «7» - площею 1,0 кв. м, кладову «10» - площею 0,4 кв. м, балкон - площею 1,0 кв. м. Загальна площа виділу - 52,4 кв. м, дійсною вартістю 380948 грн. Реальна частка ОСОБА_1 складатиме 66/100 ч. Згідно висновку судового експерта, позивачці виділяється частка по площі на 12,65 кв. м. менш від ідеально належної їй частки -39,75 кв. м ( 79,5 кв.м. х 1/2), тому сума грошової компенсації ОСОБА_3 від ОСОБА_1 складатиме 91965,5 грн.

На підставі зазначеного ОСОБА_3 просила суд припинити право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_6. Виділити ОСОБА_3 частину квартири АДРЕСА_7, а саме: житлову кімнату площею 11,7 кв. м, житлову кімнату площею 11,4 кв. м., балкон - площею 1,2 кв. м, лоджію - площею 2,8 кв. м., загальна площа виділеного складає 27,1 кв. м., а у відсотковому відношенні 34/100 від всієї площі квартири. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 34/100 квартири АДРЕСА_8. Залишити за ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_9: житлову кімнату - площею 17,3 кв. м, житлову кімнату - площею 9,1 кв. м, коридор - площею 10,5 кв. м, кладову - площею 1,2 кв. м, кухню - площею7,4 кв. м, санвузол - площею 4,5 кв. м., вбиральню площею 1,0 кв. м, кладову площею 0,4 кв. м, балкон площею 1,0 кв. м. Загальна площа складає 52,4 кв. м, а у відсотковому відношенні 66/100 від всієї площі квартири. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 66/100 квартири АДРЕСА_10. Переобладнати квартиру АДРЕСА_11 в ізольовані квартири з самостійними виходами, шляхом приєднання житлової кімнати площею 11,7 кв. м, житлової кімнати площею 11,4 кв. м, балкону 1,2 кв. м. та лоджії площею 2,8 кв. м. до квартири АДРЕСА_12.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про поділ майна в натурі між власниками задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_13. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 34/100 часток квартири АДРЕСА_13. Виділено в натурі ОСОБА_3 34/100 часток квартири АДРЕСА_13, загальною площею 27,1 кв. м, що складається з: житлової кімнати «8», площею 11,7 кв. м, житлової кімнати «9», площею 11,4 кв. м., балкону - площею 1,2 кв. м , лоджії - площею 2,8 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 66/100 часток квартири АДРЕСА_13. Виділено в натурі ОСОБА_1 66/100 часток квартири АДРЕСА_13, загальною площею 52,4 кв. м, що складається з: житлової кімнати, площею 17,3 кв. м, житлової кімнати, площею 9,1 кв. м, коридору, площею 10,5 кв. м, кладової, площею 1,2 кв. м, кухні, площею 7,4 кв. м, санвузлу, площею 4,5 кв. м, вбиральні, площею 1,0 кв. м, кладової, площею 0,4 кв. м, балкону, площею 1,0 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму грошової компенсації як різницю від ідеальних часток у розмірі 91965,50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеним заочним рішенням, відповідачі звернулись до суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати заочне рішення суду, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду у іншому складі cуду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Позивачка звернулася до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні відповідачі підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши cуду пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Позивачка та її представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а заочне рішення залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що згідно витягу про державну реєстрацію прав за № 34811984 від 12.07.2012 р. на підставі рішення суду ОСОБА_3 є власницею 1/2 частки квартири АДРЕСА_14, що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав від 12. 07. 2012 № 34811984. Власником іншої частини (1/2) спірної квартири є відповідач ОСОБА_1 Також ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_15 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.12.2005 р. (справа № 969, реєстровий № 4-752) та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.12.2005р. Між власниками спірної квартири № 17 декілька років тягнуться спори про порядок користування і володіння житлом, що підтверджується, зокрема, рішенням суду від 08.11.2012 р. про вселення ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_16 та рішенням суду від 20.07.2011 р. про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди КП ММР «Миколаївське МБТІ» у здійсненні державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_16. Угоди про спосіб виділення частки позивача із загального майна не досягнуто. Як стверджує позивач, вона не має можливості навіть увійти у спірне житло. Фактично відповідач користується всією квартирою, що перевищує його частку. Відповідачі перешкоджають позивачці користуватися своїм правом на володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Крім того, судом було встановлено, що відповідно до висновку проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 23.06.2014 р. № 80/14 є технічна можливість переобладнання приміщення в ізольовані квартири з самостійними виходами, враховуючи можливість приєднання житлових приміщень «8», «9», балкону 1,2 кв. м, та лоджії площею 2.8 кв. м квартири № 17 до квартири АДРЕСА_17, що належить ОСОБА_3. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 23. 06. 2014 № 80/14 експертом було запропоновано варіант виділу в натурі часток шляхом виділу приміщень: ОСОБА_3 з часткою 1/2 у кв. № 17 - житлової кімнати «8» - площею 11,7 кв. м, житлової кімнати - «9» площею 11,4 кв. м, балкону площею 1,2 кв. м. Загальна площа виділу складає - 27.1 кв. м, дійсною вартістю 197017 грн. Реальна частка ОСОБА_3 складає 34/100. ОСОБА_1 з часткою 1/2 у кв. №17 - коридору «1» - площею 10,5 кв. м, кладової «2» - площею 1,2 кв. м, кухні «3» - площею 7,4 кв. м, житлової кімнати «4» - площею 17,3 кв. м, житлової кімнати «5» - площею 9,1 кв. м, санвузла «6» - площею 4,5 кв. м, вбиральні «7» - площею 1,0 кв. м, кладової «10» - площею 0,4 кв. м, балкону - площею 1,0 кв. м. Загальна площа виділу - 52,4 кв. м, дійсною вартістю 380948, 00 грн. Реальна частка ОСОБА_1 складає 66/100. За цим висновком судового експерта, позивачу виділяється частка по площі на 12,65 кв. м. менше від ідеальної частки, яка складає 39,75 кв. м.( 79,5 кв. м. х 1/2). Оскільки реальні частки згідно з запропонованим експертом висновком змінилися порівняно з ідеальними частками співвласників з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 сума грошової компенсації як різниця від ідеальних часток 91965, 50 грн.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі, суд дійшов висновку, що запропонований експертом у висновку експертизи від 23.06.2014 р. № 80/14 варіант виділу в натурі часток квартири, належних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є найбільш прийнятним, оскільки сприятиме попередженню виникнення конфліктних ситуацій, пов'язаних з користуванням належним власникам майном. Тому, з урахуванням викладеного та на підставі ст. ст. 356, 357, 367, 373 ЦК України, з метою врахування прав співвласників квартири, суд прийшов до висновку, про можливість задоволення позовних вимог позивачки, визначивши виділ в натурі будинку та господарських будівель (споруд) відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 23. 06. 2014 № 80/14.

Щодо позовних вимог про переобладнання квартири АДРЕСА_16 в ізольовані квартири з самостійними виходами, з приєднанням житлової кімнати площею 11,7 кв. м, житлової кімнати площею 11,4 кв. м, балкону 1,2 кв. м, та лоджії площею 2,8 кв. м до квартири АДРЕСА_18, що належить ОСОБА_3, то суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині, так як предметом вказаних позовних вимог є вирішення питання про переобладнання квартири в окремі ізольовані квартири, і з даним питанням позивач має звернутися до уповноваженого на те органу. Дані вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині переобладнання квартири АДРЕСА_19 в ізольовані квартири із самостійними виходами шляхом приєднання 2 житловитх кімнат, лоджії та балкону до квартири АДРЕСА_18, яка належить позивачці відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, яке регулює спірні правовідносини між сторонами.

Що стосується іншої частини позовних вимог, то колегія суддів вважає, що встановивши дійсні обставини по справі, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог позивачки, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, розгляд справи в судовому засіданні 27 січня 2015 року відбувся без участі сторін. Сторони повідомлялися про слухання справи через оголошення у пресі. Однак, приймаючи рішення саме про таке повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, суд не в повній мірі врахував положення ст. 74 ЦПК України, згідно яких судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Особи, які беруть участь у справі, можуть бути повідомлені або викликані в суд також телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 25.01.2006р. № 52 затверджено Порядок визначення друкованого засобу масової інформації, в якому розміщуються оголошення про виклик до суду осіб, які беруть участь у справі, місце фактичного проживання не відоме. Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи зазначені вимоги закону в повному обсязі виконані не були, оскільки в матеріалах відсутні докази про належне повідомлення відповідачів у передбачений законом спосіб про виклик до суду. Наявність в матеріалах справи оголошення в газеті «Рідне прибужжя», яка є друкованим засобом масової інформації місцевої сфери розповсюдження за відсутності даних про те, що місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідачів невідоме позивачеві, що він звертався до адресного бюро і органів внутрішніх справ для встановлення місця перебування відповідачів, але це звернення так і не дало бажаного результату, а також при наявності в матеріалах справи даних про місце проживання відповідачів, не можна вважати належним повідомленням відповідачів у передбачений законом спосіб про виклик до суду. Таким чином апеляційним судом було встановлено, що в судовому засіданні 27 січня 2015 року справа була розглянута без належного повідомлення відповідачів по справі про час і місце розгляду справи. Аналогічним способом відповідачі повідомлялися також про судове засідання, яке відбулося 30 травня 2014 року і за результатами розгляду якого була призначена будівельно технічна експертиза. Зазначені обставини позбавили відповідачів можливості висловити свою точку зору як з приводу необхідності призначення експертизи, так і щодо кола питань, на які потрібна відповідь експерта, а також стосовно того, якому експерту слід було доручати проведення експертизи. Розгляд справи в судовому засіданні 27 січня 2015 року без участі відповідачів також привів до грубого порушення прав відповідачів, які не могли висловити свою думку стосовно уточнених позовних вимог та висновків судової будівельно технічної експертизи. В матеріалах справи взагалі відсутні відомості про те, що відповідачі були ознайомлені з уточненими позовними вимогами. Так, справа призначалася до розгляду неодноразово, однак згідно довідок, які містяться в матеріалах справи, вона розглядалася без участі сторін і зокрема без участі відповідачів. Передостаннє судове засідання відбулося 17 грудня 2014р., в якому справа була відкладена на 27 січня 2015р.( а. с. 215) також без участі сторін. Уточнена позовна заява датована 18 грудня 2014 року. Належні дані про направлення та вручення уточненого позову відповідачам відсутні.

Крім того, згідно ст.224 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, але у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідачів.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи зазначені вимоги закону в повному обсязі виконані не були.

Згідно матеріалів справи, вона до судового розгляду призначалася декілька разів. В судове засідання 27 січня 2015 року ніхто із учасників процесу не зявився, тому суд виніс заочне рішення.

Однак, в матеріалах справи по перше відсутні, як уже зазначалося раніше, докази про належне повідомлення обох відповідачів про час і місце розгляду справи 27 січня 2-15 року, а по друге, судом в порушення вимог ст. 225 ЦПК України взагалі не було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи з обґрунтуванням можливості винесення по справі заочного рішення, не зазначено про це і в тексті заочного рішення від 27.01.2015р. При цьому суд також не врахував того, що заочний розгляд справи може проводитися лише за наявності всіх 5 умов, а саме: неявки відповідача в судове засідання, належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, відсутності поважних причин неявки відповідача, відсутності його клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності заперечень позивача проти заочного розгляду справи. В матеріалах справи відсутня згода позивачки про винесення заочного рішення, в заяві позивачки від 29.01.2015р. зазначено тільки про те, що вона підтримує свій позов, просить його задовольнити та розглянути справу у відсутності її та її представника.

Таким чином апеляційним судом було встановлено, що справа була розглянута без належного повідомлення всіх відповідачів по справі про час і місце розгляду справи, а також без правових підстав для ухвалення по справі заочного рішення. Розглянувши справу по суті за таких обставин у відсутності відповідачів, суд порушив вимоги ст. 169 ЦПК України та ст. 224 ЦПК України. Крім того, розгляд справи у відсутності відповідачів привів до неповного встановлення обставин справи.

Так, постановляючи рішення по справі, суд виходив з того, що згідно висновку будівельно технічної експертизи від 23 червня 2014 року є технічна можливість переобладнання примішення квартири 17 в ізольовані квартири з самостійними виходами, враховуючи можливість приєднання житлових приміщень 8 та 9, а також балкону та лоджії квартири № 17 до квартири АДРЕСА_18. Однак, при цьому поза увагою cуду залишилося те, що обєктом розподілу між сторонами по даній справі може бути саме квартира АДРЕСА_19, так як саме вона належить сторонам на праві спільної часткової власності. Квартира АДРЕСА_18 не є спільною власністю сторін, а тому розподіл квартири № 17 між сторонами в судовому порядку не може здійснюватися за рахунок квартири № 18 чи з урахуванням можливості влаштування виходу через цю квартиру. Питання переобладнання самостійних ізольованих квартир, як правильно зазначено судом першої інстанції, не відноситься до компетенції суду.

В той же час, приймаючи рішення по справі, суд не дав належної правової оцінки тому, що згідно того ж висновку будівельно технічної експертизи від 23 червня 2014 року провести розподіл квартири АДРЕСА_19 на дві квартири, кожна з яких могла б самостійно функціонувати і відповідати вимогам ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Основні положення», технічно не представляється можливим, так як досліджувана квартира є типовою з мінімальними розмірами площ підсобних приміщень: кухні, туалету, ванної, що не допускають їх розподілу відповідно до нормативно технічних вимог ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Основні положення». Також технічно неможливо організувати додатковий самостійний вихід із типової квартири, розташованої на 5-му поверсі на сходовий майданчик, тобто досліджувана типова квартира № 17 є неподільною.

Згідно ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Але якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим ( частина друга ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. При цьому компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Крім того, згідно розясень, які містяться в п.14 постанови Пленуму Верховного Cуду України № 20 від 22 грудня 1995р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» ( з наступними змінами) квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Проаналізувавши обставини по справі та зазначені вимоги законодавства, яке регулює спірні правовідносини між сторонами, апеляційний суд вважає, що суд помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивачки про розподіл спірної кваартири, припинення права спільної часткової власності на квартиру та визнання за сторонами права власності на змінені в результаті розподілу квартири частки, а тому рішення суду в цій частині позовних вимог слід скасувати та ухвалити нове про відмову у їх задоволенні.

Що стосується вимог апелянтів про скасування розпорядження адміністрації Заводського району № 34 від 05 березня 2015 року, яке було прийняте на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2015 року та визнання виконавчого листа, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 18 червня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню, які заявлені апелянтами в їх апеляційній скарзі, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 107 ЦПК України первинний розгляд всіх справ по суті заявлених вимог віднесено до компетенції суду першої інстанції. До повноважень апеляційного суду згідно ст. ст. 303, 307 ЦПК України віднесено тільки перегляд в апеляційному порядку рішень суду першої інстанції і тільки за результатами перегляду таких рішень, апеляційний суд може ухвалити по справі нове рішення. При цьому під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції як в межах доводів апеляційної скарги, так і в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи в суді першої інстанції в установленому законом порядку не було заявлено вимог про скасування розпорядження адміністрації Заводського району № 34 від 05 березня 2015 року, яке було прийняте на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2015 року та визнання виконавчого листа, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 18 червня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню, а тому судом першої інстанції по даній справі не було прийнято ніякого рішення стосовно зазначених вимог. З огляду на зазначене, у суду апеляційної інстанції не має на даний час повноважень для прийняття остаточного рішення по справі по даним вимогам, що само по собі не перешкоджає відповідачам звернутися до суду з самостійними вимогами про захист своїх прав, якщо вони вважають їх порушеними.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303,307,309,314,316 ЦПК України, ст. 319,321,325,358,361,367,364, 386 ЦК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розподіл майна в натурі між власниками, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову у їх задоволенні.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про переобладнання квартири АДРЕСА_16 в ізольовані квартири з самостійними виходами, з приєднанням житлової кімнати площею 11,7 кв. м, житлової кімнати площею 11,4 кв. м, балкону 1,2 кв. м, та лоджії площею 2,8 кв. м до квартири АДРЕСА_18, що належить ОСОБА_3 залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді