Постанова № 52537793, 21.08.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8232/15-а

Провадження №2-а/761/201/2015

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бойчук С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

В березні 2015р. позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до відповідача УПФ України в Шевченківському районі м. Києва, в якому просили суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком позивачам та зобов'язати відповідача поновити виплату позивачам пенсії з 15 листопада 2011р.

Свої позовні вимоги сторона позивача обґрунтовувала тим, що до вересня 1994р. позивачі проживали та отримували пенсію за віком за адресою: АДРЕСА_1, надалі виїхали до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України, у зв'язку із чим виплату їм пенсій було припинено.

15 листопада 2014р. позивачі звернулись до відповідача із заявами про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком, однак, даного поновлення проведено не було, у зв'язку із чим позивачі вимушені були звернутись до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015р. відкрито скорочене провадження у даній справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2015р. справу було призначено до судового розгляду.

До судового засідання, сторона позивача подала клопотання про розгляд справи у свою відсутність.

Відповідачем на адресу суду були подані письмові заперечення на позов, в яких відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав того, що в архівних книгах Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації пенсійні справи позивачів не значаться, при цьому, заяви позивачів про поновлення виплати пенсій були подані з порушенням встановленого порядку.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачі вказують, що вони до вересня 1994р. отримували пенсію за віком у відповідача за місцем свого проживання: АДРЕСА_1. Разом з тим, у зв'язку з виїздом у вересні 1994р. на постійне місце проживання до держави Ізраїль, позивачів було знято з обліку, після чого виплату пенсії було припинено.

15 листопада 2014р. позивачі звернулись до відповідача із заявами про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком, однак, відповідачем виплату пенсій поновлено не було, а в листах від 22 грудня 2014р. зазначено, що пересилка такого роду заяв по пошті не передбачена Порядком.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, позивачі проживаючи в державі Ізраїль, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

В ч. 3 ст. 22 Конституції України проголошено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009р. у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 р. № 1058-ІV. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зазначене рішення Конституційного Суду України є безумовною підставою для поновлення позивачам виплати пенсії.

Частиною 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Частиною 2 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено , що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або уповноваженого ним органу особисто або через представника, що діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до положень п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005р. (далі по тексту - порядок), заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Згідно п. 2.8 порядку, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідач, в своїх запереченнях на позов, зазначає, що підставою для відмови у поновленні виплати пенсії позивачам стало те, що заяви про поновлення виплати пенсії подані по пошті, що не передбачено Порядком, крім того, відсутні пенсійні справи позивачів у районі відповідача.

Однак, дані твердження оцінюються судом критично з підстав того, що згідно матеріалів справи від імені позивачів із заявами про поновлення виплати пенсії звертався їх уповноважений представник шляхом направлення даних заяв засобами поштового зв'язку, що не заборонено чинним законодавством, при цьому, вимога щодо особистої подачі відповідної заяви, зазначена в п.1.5 порядку, стосується лише самого пенсіонера, щодо представника таких вимог не встановлено.

Крім того, як встановлено судом, позивачі були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Шевченківського району м. Києва.

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Враховуючи, що місцем фактичного проживання позивачів був Шевченківський район м. Києва, при цьому, судом не встановлено іншого порядку виплати пенсії позивачам, суд приходить до висновку, що місце обліку останніх, як осіб, що одержують пенсії, є УПФ в Шевченківському районі м. Києва, при цьому, втрата пенсійної справи, неналежна її передача з одного управління до іншого тощо, не може бути перешкодою у правовідношеннях позивачів з відповідним територіальним органом Пенсійного фонду, а відтак не може бути підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, як встановлено судом, підставою для припинення виплати пенсії був виїзд позивачів на постійне місце проживання за межі України, а тому враховуючи, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачений обов'язок або право Пенсійного фонду автоматично здійснювати поновлення пенсії без відповідного волевиявлення пенсіонера, при цьому, заяви про поновлення виплати пенсії подані відповідачу 15 листопада 2014р., що підтверджується відміткою поштового відділення про отримання поштового відправлення, у відповідача немає підстав для поновлення виплати пенсії до дати звернення позивачів, отже, поновлення виплати пенсій має бути здійснено саме з моменту звернення позивачів до відповідача.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а відтак неправомірно відмовив у поновленні виплати пенсій позивачам, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 8, 10, 11, 13, 17-19, 69-71, 86, 94, 99, 100, 104, 128, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України; ст. ст. 22, 24, 46 Конституції України; ст. ст. 7, 44, 47, 49 Закону України ««Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009р. у справі № 1-32/2009, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва поновити виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 листопада 2014р.

В решті адміністративного позову відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою суду за наслідками апеляційного провадження.

На підставі частини 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 21 серпня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 26 серпня 2015 року.

Суддя: