Ухвала суду № 52523057, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/56707/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012

у справі № 2а-7792/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрики «Феррум»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС від 18.05.2011 № 0004372303, № 0004362303 та № 0004382303.

ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, ст. 875 Цивільного кодексу України, ст. 128 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.11.2010 по 28.02.2011, за результатами якої складено акт від 28.04.2011 № 462/23-3/37144912. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

1) п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для:

- зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 18.05.2011 № 0004382303 від'ємного значення податку на додану вартість за лютий 2011 року в сумі 152539 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 грн.;

- визначення за податковим повідомленням-рішенням від 18.05.2011 № 0004372303 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 763600 грн., в т.ч.: 739569 грн. основного платежу та 54031 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

2) п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.05.2011 № 0004362303 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 663626 грн., в т.ч.: 530901 грн. основного платежу та 132725 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та податкового кредиту податку на додану вартість та витрат відповідно за операціями з придбання у ТОВ «Автопартнерс» послуг з перевезення сипучих вантажів за договором від 17.11.2010 № 77 та послуг з поставки дизельного пального за договором від 01.02.2011 № 01/02, оскільки вказані правочини в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними через те, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки не були спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Така позиція обґрунтована податковим органом тим, що згідно з поясненнями засновника та директора ТОВ «Автопартнерс» ОСОБА_2 від 03.08.2010, отриманими старшим оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, ОСОБА_2 не має стосунку до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Автопартнерс». У підтвердження вищевикладеного відповідач також посилається на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2011. Окрім того, податковий орган вказує на відсутність ТОВ «Автопартнерс» за юридичною адресою, недекларування податкових зобов'язань з позивачем у податкових деклараціях відповідних періодів, відсутність у вказаного контрагента позивача обладнання, складських, торговельних приміщень, транспорту, трудових ресурсів та інших умов для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за періоди, що передували січню 2011 року, слід застосовувати положення п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а починаючи з січня 2011 року - ст. 198 Податкового кодексу України. Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат за періоди, що передували ІІ кварталу 2011 року, слід застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення валових витрат та податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил створення підприємства, ведення господарської діяльності не можуть бути самостійною підставою для позбавлення покупця права на валові витрати та податковий кредит.

З положень п. 138.2, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР випливає, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути підтверджений податковою накладною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Судами попередніх інстанцій ретельно досліджено питання щодо реального вчинення позивачем оспорюваних податковим органом господарських операцій в межах господарської діяльності, зокрема, досліджено умови поставки товарів та спосіб їх виконання, порядок оплати, первинні документи, а також інші докази.

В результаті оцінки таких доказів як належних судами встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами, які розкривають зміст господарських операцій та відповідають дійсності, зокрема: договорами про придбання послуг, податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, товарно-транспортними накладними.

Судами в результаті дослідження питання щодо придбання послуг з метою використання в господарській діяльності також встановлено, що видами діяльності позивача є: добування залізних руд, оброблення неметалевих відходів та брухту, оптова торгівля рудами заліза та кольорових металів.

Позивач придбав у ТОВ «Автопартнерс» послуги з перевезення сипучих вантажів та послуги з поставки дизельного пального з метою використання в господарській діяльності, зокрема з метою належного здійснення господарської діяльності та виконання умов договору з надання послуг зі збагачення залізистих кварцитів на давальницькій сировині, укладеного між позивачем та ПАО Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча.

Платник податків (особа, яка придбаває послуги) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником послуг, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, дотримання вимог законодавства його засновниками, посадовими особами тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу протиправну діяльність контрагента.

Допущені постачальником певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього постачальника та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно, адже законами іншого не передбачено.

Лише доведення податковим органом факту узгодженості дій платника податку з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальника від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх та допустимих доказах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2011 у кримінальній справі № 1-385/2011, на яку посилається відповідач, засновника та директора ТОВ «Автопартнерс» ОСОБА_2 відповідно до ст. 45 Кримінального кодексу України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 (фіктивне підприємництво), ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (складання чи видача працівником юридичної особи завідомо підроблених офіційних документів). Вказаним судовим рішенням не надавалась оцінка господарським операціям між «Автопартнерс» та позивачем.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил створення підприємства та ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун