Постанова № 52522772, 07.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/8111/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Юрченко В.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - Інспекція)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014

у справі № 818/8358/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства "Сумська фірма "Усе для дому" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2013 № 0000112205, згідно з яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з орендної плати на 20425,98 грн. за основним платежем із застосуванням 10212,99 грн. штрафних санкцій.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014, позов задоволено з тих мотивів, що до моменту внесення змін до договору оренди земельної ділянки в установленому порядку підстави для збільшення орендної плати за землю відсутні, незалежно від змін у податковому законодавстві.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що орендна плата за земельну ділянку є формою земельного податку, у зв'язку з чим її справляння має здійснюватися з обов'язковим дотриманням вимог законодавства у сфері оподаткування незалежно від установлених сторонами договору оренди договірних умов.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення камеральної перевірки податкової декларації Товариства з плати за землю на 2013 рік.

Результати цієї перевірки викладені в акті від 20.09.2013 № 1042/2205/01555007/5, в якому відображено висновок податкового органу про сплату позивачем орендної плати за земельні ділянки площею 1700 кв.м та площею 18700 кв.м, які розташовані по вул. 9-го Травня,13 та по вул. Харківській, 123 у м. Суми, відповідно, і перебувають у користуванні Товариства на підставі договорів оренди землі від 05.03.1996, в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, який не відповідає мінімальному розміру цього платежу, установленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди обох попередніх інстанцій помилково надали перевагу договірним умовам у порівнянні з вимогами податкового законодавства.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення містилося й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить на користь висновку про те, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Оскільки у періоді, охопленому перевіркою, позивач сплачував орендну плату за орендовані земельні ділянки у розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки (тобто у меншому розмірі, ніж встановлений наведеними нормами ПК), то Інспекція цілком правомірно донарахувала Товариству оспорювану суму грошового зобов'язання з орендної плати виходячи з вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

А відтак у судів були відсутні правові підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 у справі № 818/8358/13-а скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько В.П. Юрченко