Ухвала суду № 52520829, 15.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3657/15

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

за участю секретаря Колеснікова-Горобець І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про зобов'язання відповідача повернути 63014,45 грн. помилково сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Позов обґрунтовувала тим, що на підставі договору позики та Іпотечного договору для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу іпотечного майна, 02.09.2014р. ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. Зазначений договір було укладено у відповідності до ст.38 Закону України «Про іпотеку» та на виконання застереження, зазначеного у Іпотечному договорі від 20.06.2013р. При цьому, на думку позивача, нею помилково було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% від бази оподаткування, так як сума грошових коштів, які ОСОБА_1 отримала від продажу предмета іпотеки, не є її доходом, так як Іпотечний договір від 20.06.2013р. був укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики. Виконання умов ст.172 ПК України є підставою для звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб операцій з продажу нерухомого майна.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2015р. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою її позов задовольнити. В своїй скарзі апелянт зазначає, що договір купівлі-продажу, укладений для задоволення вимог іпотекодержателя, не є договором про відчуження майна, а тому застосування до спірних правовідносин ст.11 Закону України «Про іпотеку» при нарахуванні податку з доходів фізичних осіб за ставкою 5% є помилковим. Внаслідок укладення договору купівлі-продажу для задоволення вимог іпотекодержателя відбулося погашення заборгованості перед ОСОБА_1, одержання фізичною особою будь-яких нових коштів, майна, інших активів або нарахування таких на її користь не відбулося, база оподаткування податком з доходів фізичних осіб та обов'язок податкового агента щодо нарахування, утримання податку за даною операцією відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 20.06.2013р. між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого Позикодавець передала, а Позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 723573 грн. та зобов'язався повернути їх Позикодавцю в строк та на умовах, передбачених вказаним договором - не пізніше 20.06.2014р. Вказаний договір 20.06.2013р. посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Одеського міського округу.

На забезпечення виконання умов вказаного Договору позики, 20.06.2013р. між ОСОБА_1, як Іпотекодержателем, з однієї сторони, та ОСОБА_4 як Іпотекодавцем і ОСОБА_2, як Боржником, з другої сторони, укладено іпотечний договір, згідно якого іпотека забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Іпотекодателем кожного і всіх його зобов'язань за Договором позики у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в Договорі позики, з усіма змінами і доповненнями до нього. Пунктом 6.3 Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором Іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Пункт 6.7 договору передбачає застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу предмету іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі. У разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, задоволення вимог Іпотекодержателя можливе шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

02.09.2014р. між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2011 кв.м. Відповідно до п.1.4 вказаного договору право реалізації нежитлових приміщень, які є предметом Іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_4, виникає із застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, зазначеного в п.6 вищевказаного Іпотечного договору, шляхом застосування процедури продажу, яка встановлена ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, право продажу нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, надано ОСОБА_1 від свого імені іншій особі - покупцю.

Перед підписанням договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 сплачено до державного бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% бази оподаткування операції з продажу об'єкта нерухомості, що становить 63014, 45 грн.

Позивач вважає вказану суму податку на доходи фізичних осіб сплаченою помилково та звернулася з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача повернути 63014,45 грн. помилково сплаченого податку на доходи фізичних осіб, суд першої інстанції виходив з того, що Податковим кодексом України не передбачено виключень щодо відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки його власником (Іпотекодавцем), яке перейшло у власність третьої особи за договором купівлі-продажу, навіть в рахунок задоволення вимог Іпотекодержателя. Від такого способу відчуження не отримує доходу саме Іпотекодавець, а оскільки ОСОБА_1 є Іпотекодержателем, тому оформлення договору купівлі-продажу не звільняє її від оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів погоджується з таким висновком Одеського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов'язки, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

При цьому, п.п. «в» п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України не встановлено жодних зауважень щодо характеру проданого нерухомого майна, в тому числі чи є це нерухоме майно предметом іпотеки або застави.

Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна встановлено статтею 172 ПК України, якою передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більше як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті (тобто квартира, що перебувала у власності платника податку не більше трьох років), підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу (пункт 172.2 статті 172 Податкового кодексу України).

Пунктом 172.8 статті 172 ПК України передбачено, що для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.

Жодною нормою Податкового кодексу України не передбачено звільнення від оподаткування операцій з продажу іпотекодержателем об'єкту нерухомості, навіть в рахунок задоволення його вимог.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, саме іпотекодавець від такого способу відчуження не отримує доходу, а не іпотекодержатель, у зв'язку з чим оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_1, як іпотекодержателем, не звільняє останню від оподаткування податком з доходів фізичних осіб. А відтак, грошові кошти, які були сплачені ОСОБА_1 до Державного бюджету в якості податку на доходи фізичних осіб за отримання доходу від продажу об'єктів нерухомості за договором купівлі-продажу від 02.09.2014р., не є помилково сплаченим податком та не підлягають поверненню.

Більше того, в п.6.5 договору купівлі-продажу зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено та зрозуміло зміст ст.172 Податкового кодексу України (порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна).

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 здійснює аналіз норм Закону України «Про іпотеку», тоді як відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, врегульовано Податковим кодексом України, яким, як зазначалось вище, не передбачено звільнення від оподаткування операцій з продажу іпотекодержателем об'єкту нерухомості, переданого в іпотеку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст ухвали виготовлено 16.10.2015р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.