Ухвала суду № 52520675, 15.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 р. Справа № 876/6953/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2015 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу,-

встановив:

26.01.2015 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу.

У позовній заяві, із урахуванням уточнення до позовних вимог, ОСОБА_1 просить суд : визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішній справ України у Львівській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників органів та підрозділів ГУМВС" № 184 від 24 січня 2015 року, в частині накладення на заступника начальника слідчого управління ГУМВС України у Львівській області підполковника міліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з посади.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є протиправним, оскільки не грунтується на вимогах чинного законодавства, підстави звільнення позивача з посади, зазначені в наказі є загальними та неконкретними. Позивач вказує на те, що підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади, слугували матеріали службового розслідування, згідно з якими позивачем вчинено дисциплінарний проступок, який полягав у недостатньому управлінському впливі на підпорядковані слідчі підрозділи з питань неухильного дотримання працівниками законності та службової дисципліни, та самоусуненні від реалізації вимог керівництва МВС України та Головного управління щодо попередження надзвичайних подій серед підпорядкованого особового складу, що сприяло надзвичайній події, а саме: вимагання слідчим СВ Личаківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області неправомірної вигоди за непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Вважає, що під час службового розслідування необ'єктивно проведено перевірку виконання ним вимог наказів та вимог керівництва щодо організації роботи зі зміцнення дисципліни та законності серед працівників слідчих підрозділів ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області. Враховуючи те, що за час перебування на посаді заступника начальника слідчого управління ГУМВС України у Львівській області жодне дисциплінаре стягнення до нього не застосовувалося, ОСОБА_1 вважає, що підстави для застосування до нього такого виду дисциплінарної відповідальності як звільнення з посади, відсутні.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2015 р. позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників органів та підрозділів ГУМВС" від 24 січня 2015 року № 184 в частині накладення на заступника начальника слідчого управління ГУМВС України у Львівській області підполковника міліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з посади.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зокрема зазначає, що згідно з висновком службового розслідування, позивача звільнено з посади за недостатній управлінський вплив на підпорядковані слідчі підрозділи з питань неухильного дотримання працівниками законності та службової дисципліни та самоусунення від реалізації вимог керівництва МВС України та Головного управління щодо попередження надзвичайних подій серед підпорядкованого особового складу, що сприяло надзвичайній події, а саме: вимагання слідчим СВ Личаківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області неправомірної вигоди за непритягнення до кримінальної відповідальності. Вважає, що звільнення позивача здійснювалось у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Звільненню позивача з посади передувало службове розслідування, що, на думку відповідача, вказує на об'єктивність прийнятого рішення щодо звільнення позивача з посади. Крім того, вказує, що п.6.3 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013р. №230, передбачено оскарження дисциплінарного стягнення до вищестоящої службової особи чи органу ОВС, і позивач цим правом не скористався, що, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду з таким позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 01 червня 2013 року наказом начальника Головного управління МВС України у Львівській області ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника слідчого управління ГУМВС України у Львівській області.

Дисциплінарне стягнення "звільнення з посади" накладене на позивача, як на заступника начальника слідчого управління ГУМВС України у Львіській області, який виконував обов'язки начальника слідчого управління, наказом начальника ГУМВСУ у Львівській області від 24.01.2015 року № 184 "за недостатній управлінський вплив на підпорядковані слідчі підрозділи з питань неухильного дотримання їх працівниками законності та службової дисципліни, самоусунення від реалізації вимог керівництва МВС України та Головного управління щодо попередження надзвичайних подій серед підпорядкованого особового складу, що сприяло надзвичайній події, у відповідності до ст.12 Дисциплінарного статуту ОВС України".

Підставою для видання спірного наказу був висновок службового розслідування за фактом розпочатого кримінального провадження та затримання старшого слідчого СВ Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС майора міліції ОСОБА_2 Означене службове розслідування було призначене наказом начальника ГУМВС України у Львівській області № 183 від 23 січня 2013 року. Висновок службового розслідування був затверджений начальником ГУМВС України у Львівській області 24.01.2015 року.

Як встановлено судами із матеріалів службового розслідування, майор міліції ОСОБА_2 23.01.2015 року о 20.10 був затриманий біля приміського вокзалу на вул.Городоцькій у м.Львові працівниками УСБУ у Львівській області та УВБ у Львівській області ДВБ МВС України в межах розслідування кримінального провадження, розпочатого 23.01.2015 року прокуратурою Львівської області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ч.3 ст.368 КК України, під час отримання неправомірної вигоди в сумі 2000 доларів США у громадянина ОСОБА_3 за не притягнення його до кримінальної відповідальності.

Також висновком службового розслідування встановлено, що надзвичайна подія стала можливою через недостатній управлінський вплив позивача на підпорядковані слідчі підрозділи з питань неухильного дотримання працівниками законності та службової дисципліни та його самоусунення від реалізації вимог керівництва МВС України та Головного управління щодо попередження надзвичайних подій серед підпорядкованого особового складу.

Такі висновки службового розслідування зроблені на підставі того, що перевіркою організації роботи зі зміцнення дисципліни та законності серед працівників слідчих підрозділів Личаківського РВ ЛМУ, Львівського міського управління та слідчого управління ГУ МВС установлено, що ця ділянка роботи керівниками цих слідчих підрозділів пущена на самоплив, проводиться формально, а окремі заходи, що уживаються де-не-де, лише імітують її проведення. Зокрема, як вказано у висновку службового розслідування, незважаючи на запевнення керівників вищевказаних слідчих підрозділів про проведення такої роботи, належного документального підтвердження її надано не було: відповідні наглядові справи не оновлюються, протоколи оперативних нарад або відсутні взагалі, або носять шаблонний характер, змін до функціональних обов'язків керівників щодо персональної відповідальності за станом дисципліни серед підлеглих не унесено, огляди стану дисципліни, накази про оголошення вироків судів, інформація про надзвичайні події з працівниками міліції до підпорядкованого особового складу не доводяться.

Як наслідок, колегією суддів встановлено, що спір між сторонами виник стосовно правомірності наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області полковника міліції Загарії Д.Д. №184 від 24.01.2015р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників органів та підрозділів ГУ МВС» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого управління ГУМВС України у Львівській області.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Так, правову основу проходження служби громадянами в органах внутрішніх справ України становлять Конституція України, Закон України «Про міліцію», Закон України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» затверджений Законом України від 22.02.2006 року №3460-IV, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 року.

Згідно ст.1 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається:

створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу;

набуттям високого рівня професіоналізму;

забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності;

дотриманням законності і статутного порядку;

повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності;

вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей;

забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту;

умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу;

належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Згідно ст.7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу:

дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників;

захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави;

поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу;

дотримуватися норм професійної та службової етики;

берегти державну таємницю;

у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;

стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою;

постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень;

сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку;

виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету;

з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють;

берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Статтею 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» передбачено види дисциплінарних стягнень.

Так, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:

1) усне зауваження;

2) зауваження;

3) догана;

4) сувора догана;

5) попередження про неповну посадову відповідність;

6) звільнення з посади;

7) пониження в спеціальному званні на один ступінь;

8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст.14 Статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 року №230 (далі- Інструкція №230), визначено порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні.

Пунктом 2.1. Інструкції №230 визначено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Згідно з п.п. 8.1., 8.2., 8.3. та 8.4. Інструкції №230 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

У вступній частині висновку службового розслідування викладаються: посада, звання, прізвище, ініціали службової особи (осіб), яка (і) проводила (и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування.

В описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла (и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної у вчиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.

У резолютивній частині висновку службового розслідування виконавцем (комісією) зазначаються: підтвердилися чи спростувалися відомості, які стали підставою для його призначення; пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб РНС конкретних заохочень або дисциплінарних стягнень, кваліфікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб РНС, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

В контексті вищевикладених правових норм, та встановлених обставин справи, підтверджених наявними у ній письмовими доказами, суд апеляційної інстанції критично оцінює висновок службового розслідування, оскільки відповідачем, в порушення вимог Інструкції №230, не встановлено наявність причинно-наслідкового зв'язку між недостатнім управлінським впливом позивача на підпорядковані йому слідчі підрозділи та вчиненням корупційного правопорушення майором міліції ОСОБА_2; не зазначено відомостей про вимоги законодавства або посадових обов'язків, які було порушено позивачем, а також про наявність вини позивача у відповідних діях, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного. Не враховано, що на момент проведення службового розслідування ОСОБА_1 не мав діючих дисциплінарних стягнень, не дана характеристика ОСОБА_1 з точки зору рівня його професіоналізму та ставлення до виконання професійних обов'язків.

Досліджуючи питання недостатності управлінського впливу позивача на підпорядковані слідчі підрозділи з питань неухильного дотримання працівниками законності та службової дисципліни та самоусунення ним від реалізації вимог керівництва МВС України та Головного управління щодо попередження надзвичайних подій серед підпорядкованого особового складу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Наказом МВС України від 09.08.2012р. № 686 «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» затверджено (надалі- Наказ №686), зокрема, Типове положення про слідче управління (відділ) головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (надалі - Положення №686).

Згідно з Положенням про органи досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим Наказом № 686 встановлено, що органи досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України (далі - органи досудового розслідування) є структурними підрозділами МВС України та його територіальних органів, які згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України забезпечують досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до їх підслідності.

Відповідно до п.1.2. вказаного Положення органами досудового розслідування є:

головне слідче управління МВС України ;

слідчі управління (відділи) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті;

слідчі відділи (відділення) міських, районних, лінійних управлінь (відділів), відділів міліції у їх складі, відділів спеціальної міліції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті.

Положенням № 686 визначено, що слідче управління (відділ) є структурним підрозділом головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (далі - слідче управління (відділ) ГУМВС, УМВС), який забезпечує безпосереднє розслідування кримінальних правопорушень та організаційно-методичне керівництво діяльністю слідчих підрозділів територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України.

З функціональних обов'язків заступника начальника СУ ГУМВС України у Львівській області підполковника міліції ОСОБА_1, затверджених 19.07.2014 року першим заступником начальника - начальником СУ ГУМВС України у Львівській області полковником міліції Вучканом С.Ф., вбачається , що позивач, зокрема, у межах, визначених начальником слідчого управління, несе відповідальність за стан слідчої роботи у відділах з розслідування злочинів лінії карного розшуку, з розслідування злочинів, вчинених у сфері господарської діяльності, з розслідування злочинів у сфері службової діяльності, з розслідування особливо важливих справ, злочинів, учинених організовуваними групами та злочинними угрупуваннями СУ ГУМВС. Особисто контролює хід розслідування багатоепізодних, найбільш складних та актуальних кримінальних проваджень, дотримування у них законності, строків досудового розслідування, повноту і якість розслідування, приймає участь у плануванні та проведенні заходів щодо документування злочинної діяльності. Крім інших прав та обов'язків, покладених на нього функціональними обов'язками, позивач несе персональну відповідальність за стан дисципліни та законності у підпорядкованих підрозділах.

З досліджених у судовому засіданні функціональних обов'язків позивача не вбачається, що на ОСОБА_1, як на заступника начальника СУ ГУМВС України у Львівській області покладалась би персональна відповідальність за стан дисципліни у слідчих підрозділах територіальних РВ ЛМУ ГУМВС, та обов'язку здійснювати управлінський вплив на слідчих СВ Личаківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, які не були його прямими підлеглими та безпосередньо підпорядкованими.

Судом першої інстанції в судовому засіданні було встановлено, що в листопаді 2014 року на позивача усно керівництвом було тимчасово покладено виконання обов'язків начальника слідчого управління. Проте, на вимогу суду письмовий наказ про означене та докази про письмове ознайомлення позивача з функціональними обов'язками начальника слідчого управління надано не було в зв'язку із відсутністю таких.

Щодо самоусунення позивачем, на думку відповідача, від реалізації вимог керівництва МВС України та ГУМВС України у Львівській області, суд вказує на те, що ні у висновку службового розслідування, ні в оскаржуваному наказі, не конкретизовано від реалізації яких саме вимог керівництва МВС України та ГУМВС України у Львівській області самоусунувся позивач, та, в яких діях/ бездіяльності позивача полягає таке самоусунення. А самі по собі обставини, відображені у висновку службового розслідування щодо формальної організації роботи зі зміцнення дисципліни та законності серед працівників слідчих підрозділі не можуть свідчити про недостатність управлінського впливу та самоусунення від виконання вимог МВС та Головного управління.

В даному випадку колегія суддів бере до уваги наявні у матеріалах справи копії протоколів, зокрема, копію протоколу № 12 оперативної наради керівного складу слідчих підрозділів ГУМВС України у Львівській області від 15.01.2015 року, якою керував (проводив) т.в.о.начальника СУ ГУМВС України у Львівській області підполковник міліції ОСОБА_1, а присутніми були заступники начальника СУ, начальники відділів СУ, начальники відділень МВ-РВ області, працівники ОМВ СУ ГУМВС України у Львівській області. Зокрема, п.17 Порядку денного наради зазначено "Стан дисципліни і законності, забезпечення прав і свобод громадян, дотримання транспортної дисципліни, стан профілактики злочинних, корупційних діянь серед особового складу слідчих підрозділів ГУМВС України у Львівській області". З ухвалених на нараді рішень вбачається, що до начальників СВ МВ-РВ було доведено і наказано постійно забезпечувати дієвий контроль за виконанням рішень колегії МВС України, вимог наказів та доручень Міністерства з питань зміцнення дисципліни та законності в органах та підрозділах внутрішніх справ. Питання дотримання особовим складом дисципліни та законності, транспортної дисципліни тримати на постійному контролі, розглядати на оперативних нарадах, принципово підходити до кожного випадку порушення законності та скоєння інших надзвичайних подій, до винних уживати суворі заходи реагування. Так, в пп. 17.2.3. йдеться про безумовне виконання вимог ст. 8 Дисциплінарного Статуту ОВС України щодо персональної відповідальності керівників за стан службової дисципліни в підпорядкованих підрозділах та подання особистого прикладу в дотриманні законності, бездоганному виконанню вимог Присяги працівника ОВС, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики. Також, п.17.2.6 ухвалено керівникам підрозділів зосередити увагу на проведенні індивідуально-виховної роботи з підлеглими, спрямовану на з'ясування морально-психологічного клімату в сім'ях підлеглих, матеріального стану, схильності до неконтрольованих та неадекватних вчинків, наявність шкідливих звичок. Керівники СВ МВ-РВ пп.17.2.7. були зобов'язані з метою попередження надзвичайних ситуацій серед особового складу, налагодити співпрацю з відділом психологічного забезпечення УКЗ ГУМВС України у Львівській області., пп.17.2.8 . були зобов'язані визначити можливі напрями професійної діяльності з потенційною вірогідністю вчинення слідчими правопорушень з ознаками корупції.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В контексті вищевикладеної процесуальної норми, колегія суддів також бере до уваги показання допитаного судом першої інстанції у судовому засіданні свідка - начальника слідства Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_6, який пояснив, що 1-2 рази на місяць керівництвом у них в відділі підводяться підсумки роботи, на яких наголошується на вивченні законів та підзаконних актів по боротьбі із корупцією, аналізується стан дисципліни, розробляються заходи її покращення, складаються плани антикорупційних заходів, вивчається Наказ № 90. Керівництвом СУ ГУМВС України у Львівській області, а саме : ОСОБА_1 з цього приводу проводились селекторні наради, наради зі слідчими, на яких наголошувалось на дотриманні законності. Крім цього, за підписом ОСОБА_1 в райвідділи надходили телетайпограмми, з вимогами про повторне вивчення Наказу № 90, поновлення в нарядах необхідної документації по службовій та транспортній дисципліні. ОСОБА_1 також попереджував перших заступників начальників ЛМУ, РВ ЛМУ, РВ, МРВ про персональну відповідальність за якість і своєчасність виконання вимог.

Так, на підтвердження доводів позивача, судом першої інстанції було оглянуто текст одного із вищезазначених листів, підписаних ОСОБА_1 від 08.11.2014 року, який підтверджує показання свідка ОСОБА_6 Останній також подав підписний лист, який свідчить про ознайомлення особового складу з вимогами керівництва по укріпленню службової і транспортної дисципліни. Судом також було оглянуто лист, адресований начальникам слідчих відділів, відділень з цього приводу, підписаний ОСОБА_1 24.01.2015 року. Свідок ОСОБА_6 також підтвердив пояснення позивача, що 23.01.2015 року ОСОБА_1 після розширеного засідання колегії ГУ МВС України у Львівській області обговорював окремо з підлеглими начальниками слідчих служб рішення колегії, в тому числі про стан роботи щодо зміцнення дисципліни та законності, профілактики надзвичайних подій в органах і підрозділах ГУМВС.

В контексті встановлених обставин, судом першої інстанції було вірно наголошено на тому, що проведення вищезазначених профілактичних дій ОСОБА_1 не знайшло свого відображення у висновку службового розслідування та в Наказі про звільнення з посади, та не була надана оцінка іншим позитивним аспектам роботи позивача. Сам ж проступок ОСОБА_2, за результатами якого було призначене службове розслідування, мав місце в неробочий час та за межами Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС. Жодних обґрунтованих доказів того, що позивач знав або міг знати про злочинні наміри ОСОБА_2 в матеріалах розслідування не зібрано.

Суд бере до уваги і те, що всі опитані в ході службового розслідування посадові особи Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС, ЛМУ ГУМВС теж повідомили про те, що їм нічого не було відомо про наміри ОСОБА_2 отримати неправомірну вигоду за вищезазначених обставин.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що опитані в ході службового розслідування посадові особи Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС, ЛМУ ГУМВС, як і допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, засвідчили, що на нарадах слідчого відділення в їх установах неодноразово наголошувалось про неприпустимість вчинення особовим складом слідчого відділення порушень службової дисципліни, зокрема, вчинення кримінальних порушень, вимог нормативних документів з даних питань. Дана обставина свідчить про дії позивача по профілактиці корупційних проявів серед підлеглих, що спростовує висновок відповідача про самоусунення позивача від реалізації вимог керівництва МВС України та ГУ МВС України у Львівській області.

Разом з цим, аналізуючи оскаржуваний наказ суд апеляційної інстанції вважає за необхідне надати оцінку наступним обставинам які повинні досліджуватися при прийнятті такого.

Так, зважаючи на суворість дисциплінарного стягнення «звільнення з посади», суд вважає, що для його застосування тяжкість проступку, за який таке стягнення накладене, обставини, за яких його скоєно та заподіяна шкода повинні бути співрозмірними суворості відповідного стягнення, а попередня поведінка особи та його ставлення до виконання службових обов'язків повинні підтверджувати, що саме таке суворе стягнення може відіграти необхідну виховну роль та забезпечити потрібний рівень службової дисципліни.

Згідно з п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 1, 3, ч. 2 ст. 19). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61); обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.3 ст.62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч.1 ст. 64).

Відповідно до чинного законодавства України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на його користь.

Крім того, сам характер діянь, які стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, вказує на те, що якщо вони і мали місце, то не могли бути скоєні на підставі злого умислу чи недбалості.

Оцінюючи відповідні обставини в сукупності, суд вважає, що оскаржуване дисциплінарне стягнення «звільнення з посади» було застосоване до позивача без врахування тяжкості проступку, обставин, за яких його скоєно, заподіяної шкоди, попередньої поведінки особи, її ставлення до виконання службових обов'язків та рівня кваліфікації, що суперечить вимогам статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Відповідно до частини 2 статті 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

За правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 р. (справа №6-33цс14), яка в силу ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

При цьому, суд відзначає, що факт скоєння заступником начальника слідчого управління ГУМВС України у Львівській області підполковником міліції ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, за який його було притягнуто до дисциплінарного відповідальності, матеріалами службового розслідування та іншими зібраними у справі доказами в сукупності не доведений.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем порушено порядок оскарження дій посадових осіб відповідача по застосуванню до позивача дисциплінарного стягнення.

Так, згідно з абз. 4 п. 5.4. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України № 230 від 12.03.2013р. особа рядового і начальницького складу, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду.

Врахувавши положення Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем обраний належний спосіб захисту порушеного права шляхом звернення безпосередньо до суду з вимогою про скасування спірних наказів та про поновлення на службі в органах внутрішніх справ України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУМВСУ у Львівській області від 24.01.2015 року №184, в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, і відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав на розгляд суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій і рішень.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2015 р. по справі № 813/364/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О.Большакова

В.Я. Макарик

Ухвала складена в повному обсязі 20.10.2015 року.