Постанова № 52516902, 23.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2015 року № 826/21729/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась з позовом ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної виконавчої служби України (надалі також - відповідач), в якому просила:

- визнати дії головного державного виконавця, державної виконавчої служби України Медведєва Олександра В'ячеславовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2014 року по виконанню рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини, в якому позивач є стягувачем - неправомірними та незаконними. Постанова ВП №41628054 від 29.12.2014р., про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню;

- зобов'язати відповідача вчинити дії по відновленню виконавчого провадження по виконанню рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини, в якому позивач є стягувачем, та виконати, в міру своїх обов'язків, Постанову Київського ААС від 07.04.2011р. та рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013р. в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2014 року №41628054 є невмотивованою, незаконною а дії відповідача по закінченню виконавчого провадження неправомірними.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі, з мотивів, викладених у позовній заяві.

Відповідач щодо заявленого позову позиції не виклав, у судове засідання явку належного представника не забезпечив. Через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи, з огляду на неможливість забезпечити явки повноважного представника.

Зважаючи на те, що до вказаного клопотання відповідачем не долучено жодного доказу, який підтверджував би неможливість забезпечити явку повноважного представника до суду, та враховуючи скорочені строки розгляду справи, визначені приписами ст. 181 КАС України, з урахуванням вимог ч. ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведева Олександра Вячеславовича від 29.12.2014 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення № 35995/09, що видане 12.12.2013 року Європейським судом з прав людини на користь позивача.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю дій відповідача по закінченню виконавчого провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини № 35995/09 та постанови про закінчення виконавчого провадження №41628054 звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606 зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606).

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено як ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно з п. 4 ч. 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи, як рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

При цьому, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав закінчення виконавчого провадження, до яких зокрема належать: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Зі змісту оскаржуваної постанови 29.12.2014 року ВП №41628054 вбачається, що підставою для закінчення виконавчого провадження слугувало фактичне виконання рішення Європейського суду з прав людини № 35995/09.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, зважаючи на наступне.

Так, згідно рішення Європейського суду з прав людини № 35995/09 воно мало бути виконано наступним чином: «А) що протягом трьох місяців держава - відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконання, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; Б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти, виконавче провадження було закінчене.»

Матеріалами справи підтверджено, що Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 року по справі №2-а-2350/10 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково та зобов'язано Управління пенсійного Фонду України в м. Коростені Житомирської області провести перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії позивачеві, передбачених ч.1 ст. 50, ч.4 ст. 54 та ч.3 ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та провести нарахування та виплату недоплаченої пенсії та додаткової пенси, починаючи з 29.04.2009 року з урахуванням раніше сплачених сум, з подальшою виплатою.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства проголошується обов'язковість судових рішень.

Конституційний Суд України в Рішенні від 26.06.2013 по справі № 1-7/2013 (5- рп/2013) вказав на те, що відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України, розглядаючи справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Як свідчать фактичні обставини, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 року по справі №2-а-2350/10, Державною виконавчою службою України проведено стягнення пенсії позивача за період часу з 29.04.2009 р. по 22.07.2011 року з урахуванням раніше сплачених сум, із розрахунку основного розміру пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою - 10 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, відповідно до категорії 1, у розмірах: інвалідам 1 групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком.

Так, позивачеві перераховані кошти у розмірі 34668, 86 грн. (еквівалент 2000 євро) та сплачена заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 163305, 74 грн. згідно платіжних доручень Міністерства юстиції України.

Відтак встановлено, що судові рішення як національного суду України по справі №2-а-2350/10, так і Європейського суду з прав людини № 35995/09 виконані частково та тільки за період часу з 29.04.2009р. по 22.07.2011 року в частині нарахування відповідних пенсійних виплат.

Суд приймає до уваги той факт, що відповідачем не враховано, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 року зобов'язано Управління пенсійного Фонду України в м. Коростені Житомирської області провести перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії ОСОБА_1, передбачених ч.1 ст. 50, ч.4 ст. 54 та ч.3 ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та провести нарахування та виплату недоплаченої пенсії та додаткової пенсії, починаючи з 29.04.2009 року з урахуванням раніше сплачених сум, з подальшою виплатою.

Окрім того, Європейським судом з прав людини за заявою позивачки остаточно прийнято рішення № 35995/09, що видане 12.12.2013 року про: А) що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконання, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; Б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку проте, що оскільки рішення Європейського суду з прав людини № 35995/09 не виконано у повному обсязі, постанова відповідача про закінчення виконавчого провадження з виконання даного рішення є протиправною та як наслідок підлягає скасуванню.

Втім, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з обґрунтованістю позовної вимоги про зобов'язання відповідача виконати в міру своїх обов'язків, Постанову Київського ААС від 07.04.2011р. та рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013р. в повному обсязі, з огляду про наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вчинення дій, направлених на виконання постанову Київського ААС від 07.04.2011р. та рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013р., є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією казначейських органів.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача виконати Постанову Київського ААС від 07.04.2011р. та рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013р. по справі № 35995/09, розцінюються судом саме як втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Частиною першою ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем докази, приймаючи до уваги факт не виконання відповідачем обов'язку доказування правомірності своїх дій як суб'єктом владних повноважень, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про обґрунтованість частини позовних вимог та наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати дії головного державного виконавця Державної виконавчої служби України Медведєва Олександра В'ячеславовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2014 року по виконанню рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини, в якому позивач є стягувачем - неправомірними.

Визнати протиправною та скасувати постанову ВП №41628054 від 29.12.2014р., про закінчення виконавчого провадження.

Зобов'язати відповідача вчинити дії по відновленню виконавчого провадження по виконанню рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини.

У решті позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин