Рішення № 52511715, 16.10.2015, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

справа 688/5616/14-ц

№ 2/688/609/15

Рішення

іменем України

16 жовтня 2015 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

у складі: головуючого судді Цідик А.Ю.,

за участю: секретаря судового засідання Никитюк К.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань у м. Шепетівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, виконавчого комітету Шепетівської міської ради про визнання приватизації недійсною,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, виконавчого комітету Шепетівської міської ради про визнання приватизації недійсною, посилаючись на те, що в 1997 році ним була отримана квартира АДРЕСА_1. З того часу він фактично в ній проживав та був зареєстрований. 02.08.2004р. розпорядженням відділу приватизації міськвиконкому у спільну часткову власність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 передано квартиру АДРЕСА_1 та 17.08.2004р. видане свідоцтво про право власності на житло. Відповідачі позбавили його можливості набути право власності на власну квартиру. Із заявою про приватизацію квартири не звертався, не визнавався таким, що втратив право на користування житлом, згоду на приватизацію житла не надавав, хоча на той час проживав та був зареєстрований у квартирі. Просив визнати недійсним та скасувати: розпорядження відділу приватизації виконавчого комітету Шепетівської міської ради №88 від 02.08.2004р. про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну часткову власність, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.08.2004р. про передачу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позові, просив визнати приватизацію недійсною, оскільки квартиру приватизували без його згоди та участі. Суду пояснив, що в 2004 році віддав ОСОБА_7 свій паспорт старого зразка для обміну на новий. В результаті чого по даним житлово-експлуатаційної організації рахувався виписаним, що призвело до того, що його позбавили брати участь у приватизації квартири. 30.06.2004р. його дружина ОСОБА_8, діти ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10 були виписані з Хвильового, 10 кв. 2 та зареєстровані за іншою адресою вул. Щорса, 2 у м. Шепетівка, де проживала теща позивача. Позивач категорично відмовився виписуватися з власної квартири та переїжджати до тещі, заяви на зняття з реєстрації він не писав і не подавав. З 1997 року весь час проживав у квартирі по Хвильового, після виписки членів його сімї залишився там проживати сам, а коли вселився ОСОБА_7, який перебував у фактичних шлюбних відносинах з його дочкою ОСОБА_3, позивач вимушено тимчасово переїхав проживати в гараж, що по вул. Терешкової в м. Шепетівка. У 2008 році під час пожежі в гаражі згорів його паспорт. У 2010 році позивач отримав новий паспорт в якому зазначено, що з 30.06.2004р. по 08.04.2010р. він був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, з 08.04.2010р. зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. У 2012 році від дочки ОСОБА_3 дізнався, що його квартира приватизована на дочку та ОСОБА_7 Тривалий час не звертався до суду через свою малограмотність та відсутність коштів.

Представник позивача ОСОБА_9 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що є дочкою позивача, її сестра ОСОБА_3 працює санітаркою у вузловій лікарні, де лікарем працює батько її колишнього співмешканця ОСОБА_7 30.06.2004р. ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10 добровільно були виписані з Хвильового, 10 кв. 2 та зареєстровані за іншою адресою вул. Щорса, 2 у м. Шепетівка, де проживала теща позивача. ОСОБА_1 категорично відмовився виписуватися з власної квартири та переїжджати до тещі, яка теж не давала на це згоди, заяви на зняття з реєстрації він не писав і не подавав. ОСОБА_1 залишився проживати у своїй квартирі, а ОСОБА_3 з ОСОБА_7 проживали у батьків останнього. Після того як ОСОБА_3 та ОСОБА_7 після народження сина вселилися на АДРЕСА_2, батько вимушений був піти проживати в гараж. Після смерті баби у 2010 році батько прописався по вул. Щорса, 2 в м. Шепетівка.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав, просив визнати приватизацію недійсною, оскільки вона проведена з порушенням норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнала, пояснивши, що з 2003 по 2005 роки проживала однією сімєю з ОСОБА_7 в його батьків по вул. Червоноармійській, 18 в м. Шепетівка, хоча була прописана АДРЕСА_3. Від спільного життя мають сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3 З 2005 року по грудень 2011 року фактично проживали ІНФОРМАЦІЯ_4. До цього часу в квартирі проживав батько ОСОБА_1, після їх вселення батько пішов в гараж. Вказала, що заяву про переоформлення договору найму вона не писала та не підписувала, це зробив батько ОСОБА_7 ОСОБА_12 Заяву про приватизацію вона підписала, але не розуміла, що підписує, була вагітна і робила так, як казав їй чоловік.

Представник відповідача ОСОБА_13 у судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що в 2003 році ОСОБА_7 почав проживати з ОСОБА_3, яка в 2004 році завагітніла. По домовленості з сімєю ОСОБА_1 молода сімя мала переїхати проживати в квартиру ІНФОРМАЦІЯ_4. Квартира була непридатна для проживання, відсутня електроенергія, велика заборгованість за житлово-комунальні послуги. По домовленості вся сімя ОСОБА_1, в тому числі і позивач, виписалася і переїхала проживати на ІНФОРМАЦІЯ_5. Після цього в квартиру прописався ОСОБА_7, і ОСОБА_14 підписала всі необхідні документи для приватизації квартири. Після приватизації, на виконання домовленостей, ОСОБА_7 здійснили ремонт у спірній квартирі і погасили борги, замінили систему опалення, завезли техніку. Після чого ОСОБА_7 з ОСОБА_3 почали проживати у квартирі. ОСОБА_1 на час приватизації не проживав у квартирі та не був там зареєстрований, відповідно до даних ПП УК «Житлофонд» позивач 30.06.2004р. виписався з Хвильового, 10 кв. 2 на вул. Щорса, 2 в м. Шепетівка. Відмітка про реєстрацію в паспорті позивача є помилковою та не є доказом його реєстрації в квартирі. Первинні документи, що були підставою для реєстрації знищені за терміном зберігання, а відповідно до збереженої поквартирної картки ПП «Житлосервіс» позивач був виписаний 30.06.2004р. Приватизація відбулася би і без заяви про переоформлення договору найму, оскільки це має значення лише для оплати комунальних послуг. Просив застосувати строки позовної давності та відмовити у позові.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що вказана позовна заява подана після того, як судом визначено порядок користування квартирою, з метою позбавити житла її сина ОСОБА_7 В січні 2004 року син познайомив її з ОСОБА_3, яка почала з ними проживати. В березні 2004 року дізналася, що ОСОБА_3 вагітна. Влітку 2004 року вона повідомила, що має квартиру по вул. Хвильового, 10. ОСОБА_4 з чоловіком поїхали подивитися на квартиру, яка була в жахливому стані, без ремонту. Її чоловік запропонував зробити в квартирі ремонт. Восени 2004 року зробили ремонт, поміняли систему опалення, поклали ламінат, зробили підвісну стелю, встановили двері. До народження сина ОСОБА_11, влітку 2004 року ОСОБА_3 займалась пропискою-випискою та приватизацією квартири, подробиць яких представник відповідача не знає. ОСОБА_7 і ОСОБА_3 заселились в квартиру у вересні 2005 року і жили разом до грудня 2011 року. Зазначила, що коли вони влітку 2004 року дивилися на квартиру по вул. Хвильового, 10, то позивача в ній не було, він там не проживав, весь час жив в гаражі.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що приватизація відбулася на законних підставах, за даними матеріалів справи позивач не був зареєстрований у квартирі на час приватизації, а отже не мав права на участь в ній.

Представник виконавчого комітету Шепетівської міської ради позов не визнала, посилаючись на те, що 30.06.2004р. на імя міського голови була подана заява ОСОБА_3 щодо переоформлення договору найму квартири АДРЕСА_1 з прізвища ОСОБА_1, який переїхав на інше місце проживання, на її імя. До заяви додані довідка про склад сімї КП «Житлосервіс» від 01.07.2004р., в якій зазначалося, що ОСОБА_1 виписаний з місця проживання 30.06.2004р., зареєстрована лише ОСОБА_3, та копія особового рахунку №9732. Рішенням виконавчого комітету Шепетівської міської ради №176 від 16.07.2004р. надано дозвіл на переоформлення договору найму жилого приміщення АДРЕСА_4. 28.07.2004р. ОСОБА_3 подана заява на приватизацію квартири, в якій визначено розділити долі власності між нею та ОСОБА_7 Згідно довідки про склад сімї, наданої на момент приватизації квартири в ній були зареєстровані лише ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Згідно з поквартирною карткою позивач зареєстрований у спірній квартирі з 1997 року по 30.06.2004р. На підставі вищевказаних документів виконкомом було видано розпорядження про передачу квартири у власність та видане свідоцтво про право власності на житло. Уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_3

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити, з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Шепетівської міської ради №92 від 17.04.1997р. задоволені заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_15 про взаємний обмін квартирами. Після проведеного обміну ОСОБА_1 став проживати ІНФОРМАЦІЯ_6 у складі 6 чоловік: дружина та четверо дітей.

З паспорта громадянина України серії НВ 564410 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 з 30 червня 2004 року, знятий з реєстрації 08.04.2010р., зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_7 з 08.04.2010р.

З паспорта серії НА 266892 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована по Хвильового, 10 кв. 2 в м. Шепетівка з 08.07.1997р.

З паспорта серії НА 471616 вбачається, що ОСОБА_7 зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_8 з 22.07.2004р., до того був зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_9.

Рішенням виконавчого комітету Шепетівської міської ради №176 від 16.07.2004р. переоформлено договір найму жилого приміщення АДРЕСА_5, з прізвища наймача ОСОБА_16, який переїхав на інше постійне місце проживання, на прізвище ОСОБА_17. Підставами для прийнятого рішення були заява ОСОБА_17, довідка КП «Житлосервіс» від 01.07.2004р., копія особового рахунку №9732.

Розпорядженням виконавчого комітету відділу приватизації виконавчого комітету Шепетівської міської ради №88 від 02.08.2004р. ОСОБА_3 та ОСОБА_7 передано квартиру АДРЕСА_1 у спільну часткову власність.

17.08.2004р. ОСОБА_3 та ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №171720 про спільну часткову власність квартири АДРЕСА_6. Право власності на квартиру зареєстровано в БТІ 17.08.2004р. за №7062755.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 26.11.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 встановлений порядок користування квартирою АДРЕСА_5.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, справедливість, добросовісність та розумність, є одними із загальних засад цивільного законодавства (п.п. 2, 6 ст. 3 ЦК України).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема стаття 1 Протоколу №1, передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Згідно зі статтею 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Правовий режим власності визначається виключно законами.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року N 2482-12 (далі Закон 2482-12).

Закон №2482-12 визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом його відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю, а також продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов (частина перша статті 1, частина перша статті 3).

Встановлення зазначеної санітарної норми для безоплатної приватизації житла є законодавчою гарантією держави забезпечити справедливу передачу громадянам України у власність державного житлового фонду на рівних умовах і в рівних розмірах. Наведена норма Закону безпосередньо реалізує конституційну вимогу щодо рівності громадян перед законом, не допускає дискримінації громадян України залежно від площі житла, яке вони займали у державному житловому фонді на момент приватизації, забезпечує конституційну гарантію реалізації права на житло шляхом набуття його у власність (частина перша статті 24, частина перша статті 47 Основного Закону України).

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, Тобто, передача квартир у власність здійснюється тільки наймачам і членам їх сімей.

Згідно зі ст. 8 Закону 2482-12 приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Між тим, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, будучи наймачем спірної квартири, письмової згоди на відчуження цього житла з державного до приватного житлового фонду не давав та участі у приватизації не брав.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.92 р. N 56 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яким передбачено процедуру такої передачі.

Відповідно до п.п. 18, 19, 20 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сімї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), підтверджується письмово і додається до заяви.

Як встановлено судом, 28.07.2004р. ОСОБА_3 звернулася до керівника органу приватизації із заявою про передачу їй у приватну власність квартири, яку вона займає з членами сім'ї на умовах найму. До заяви додала довідку про склад сім'ї та займані приміщення, в якій зазначено, що АДРЕСА_7 зареєстровані ОСОБА_3 - наймач, ОСОБА_7 - чоловік. Довідка без дати, підписана керівником КП «Житлосервіс» без вказівки на прізвище посадової особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», на підставі якого приватизована спірна квартира, право на приватизацію квартир державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах.

Тобто, для підтвердження права на приватизацію доведенню підлягає факт постійного проживання, користування житлом.

Як правило, право користування квартирою доводиться фактом реєстрації у ній. Разом з тим, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п.9 постанови №2 від 12.04.1985 зі змінами від 10.03.1989 та від 25.05.1998 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» сама по собі наявність чи відсутність реєстрації не може бути підставою для визнання за особою права користування жилим приміщенням чи відмови їй у цьому; для підтвердження права користування квартирою значення мають дотримання порядку вселення у жиле приміщення, чи було воно постійним місцем проживання особи тощо.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 30 січня 2013 року в справі №6-125цс12, виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами ст. ст.1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Отже, не слід пов'язувати право осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі, оскільки це суперечить положенням законодавства, що регулює правовідносини щодо приватизації.

Отже норми спеціального Закону 2482-12, що регулює правовідносини щодо приватизації житлового фонду пов'язують виникнення права на приватизацію житла з наявністю факту постійного проживання, а не прописки (реєстрації) за адресою помешкання, що підлягає приватизації.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач правомірно вселився у вказану квартиру у 1997 році і набув права та обов'язки наймача. На час приватизації у 2004 році проживав у спірній квартирі, в установленому законом порядку не був позбавлений чи обмежений у праві на користування цією квартирою, не був визнаний таким, що втратив право на користування квартирою №2 по вул. Хвильового, 10 в м. Шепетівка.

Крім того, паспортом ОСОБА_1, який є офіційним документом, що посвідчує особу, підтверджується, що на час приватизації квартири він був зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_10. Вказані обставини також підтверджуються талоном реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1, де в п. 10 «звідки прибув» значиться попередня адреса АДРЕСА_2 (а. 75), листами Шепетівського МВ УДМС України в Хмельницькій області від 02.08.2014р. №1958, від 20.08.2015р. №3145 (а. 7, 215), що спростовують твердження відповідачів про помилковість даних реєстрації, зазначених у паспорті позивача.

Пунктом 23 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 15.06.2006р. №600, що діяв на час видачі паспорта ОСОБА_1 у 2010 році, визначено, що при видачі паспорта працівником територіального підрозділу особа перевіряється за обліками адресно-довідкового бюро.

Сама по собі відсутність у поданій органу приватизації довідці про склад сім'ї наймача спірної квартири даних про реєстрацію у ній ОСОБА_1 не дає підстав для висновку про відсутність у позивача права на приватизацію цієї квартири.

Суд також не погоджується з твердженням представника виконавчого комітету Шепетівської міської ради про те, що ОСОБА_1 вважається таким, що вибув з жилого приміщення відповідно до ст. 107 ЖК УРСР.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК у разі вибуття наймача та членів його сімї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сімя, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сімї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

В рішенні виконавчого комітету Шепетівської міської ради про переоформлення договору найму №176 від 16.07.2004р. не зазначено адресу іншого постійного місця проживання наймача ОСОБА_1, у справі відсутні докази того, що позивач на час приватизації у 2004 році проживав за іншою адресою, зокрема по вул. Щорса, 2 в м. Шепетівка.

Відповідно до п. 3 Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. N 35, що діяв до 11.05.2006р., місцем проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України. Як місце проживання визначаються житлові будинки (приміщення), придатні для проживання і включені до відповідного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки сімейного типу, спеціальні заклади для престарілих, інвалідів,ветеранів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Тобто, гараж, сарай не є місцем проживання особи з огляду на визначення поняття місця проживання, передбаченого вказаними нормативно-правовими актами та ч. 1 ст. 29 ЦК України.

Згідно зі ст. 65-1 ЖК УРСРнаймач вправі за письмовою згодою всіх повнолітніх членів своєї сім'ї придбати займане ним приміщення у будинку державного житлового фонду у власність з підстав, передбачених законом.

Позивач не був визнаний таким, що втратив право на житло, виселений, тощо і за ним зберігалося право на житло, що свою чергу дає підстави для висновку, що він мав право на участь у приватизації квартири.

ОСОБА_1 категорично заперечував, що самостійно обрав собі інше постійне місце проживання, оскільки лише у звязку з неприязними стосунками із ОСОБА_7, який вселився у квартиру, він був змушений тимчасово переїхати проживати в гараж. Таке переселення відбулося після приватизації квартири. З цього випливає, що ОСОБА_1 вважав своїм постійним місцем проживання квартиру ІНФОРМАЦІЯ_11 і не бажав втрачати з нею правовий звязок.

У справі відсутні докази про письмову згоду позивача на реалізацію права наймача, передбаченогост. 65-1 ЖК надано сторонами і доказів, які б стверджували відмову ОСОБА_1 від участі у приватизації квартири, у якій він проживав з 1997 року на законних підставах.

Разом з тим, як випливає з матеріалів справи, до органу приватизації звернулися із заявою лише ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які на той час були зареєстровані у спірній квартирі, але, як визнають самі сторони, на час приватизації в ній не проживали.

Зазначене з достатньою повнотою вказує, що під час приватизації були порушені вимоги чинного законодавства, зокрема ст.ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що працює паспортистом в ПП УК «Житлофонд» з січня 2007 року. Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» при реєстрації особи чи зняття з реєстрації присутність особи є обовязковою. Відповідно до даних поквартирної картки на адресу АДРЕСА_8, всі, крім ОСОБА_3, були зняті з реєстрації 30.06.2004р. на вул. Щорса, 2, м. Шепетівка. Яка посадова особа заповнювала ці форми їй невідомо. Оскільки не було бланків Форми 16, паспортисти записували дані про зняття з реєстрації на бланк Форми 17. Підставою для внесення даних у паспорт громадянина про реєстрацію є талон реєстрації за місцем проживання, який зберігається весь час до зняття з реєстрації. Їй невідомо чому дані поквартирної картки щодо реєстрації суперечать даним паспорта ОСОБА_1

Такі пояснення свідка не спростовують факту проживання та реєстрації позивача на час приватизації АДРЕСА_5, а тому не доводять ті обставини, на які посилаються відповідачі.

Крім того, такі пояснення свідка ОСОБА_18 суперечать іншим дослідженим судом доказам, зокрема поясненням свідка ОСОБА_19, яка в судовому засіданні підтвердила, що її колишній чоловік ОСОБА_20 на час приватизації не проживав ІНФОРМАЦІЯ_12, оскільки у нього з тещею були неприязні стосунки. Лише після смерті матері, свідок дала згоду на реєстрацію ОСОБА_1 по вул. Щорса, 2 в м. Шепетівка.

Суд не бере до уваги поквартирну картку Форми 17, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації, а не до поквартирної картки.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Норма статті 268 ЦК України визначає вимоги, на які позовна давність не поширюється. Так, п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України в редакції закону станом на 14.01.2012 року визначав, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» - п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України було виключено. Закон набрав чинності 15.01.2012 року. Відтак, строк позовної давності щодо вимог власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право та які були прийняті до 15.01.2012 року почав перебіг з 15.01.2012 року та відповідно спливає 15.01.2015 року, а отже, позивачем станом на час звернення до суду (18.12.2014р.) строк позовної давності не сплив, а тому, підстав для застосування такого немає.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Приватизація житла є цивільно-правовою угодою і може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.

Оскільки позивач станом на 2004 рік проживав та був зареєстрований в цій квартирі, суд вважає, що відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" він мав право на приватизацію даної квартири.

Поскільки позивач мав право на участь у приватизації квартири, то безоплатна передача у власність житла без урахування його законних прав та інтересів порушує вимоги закону, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне захистити права ОСОБА_1 та визнати недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтво про право власності на житло та скасувати їх.

При цьому суд виходить з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або незаконним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту права позивача, а саме визнання акта протиправним. Враховуючи те, що акт індивідуальної дії є незаконним суд повинен скасувати його.

Керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 3, 21, 257, 268 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 6, 9, 61, 65-1 ЖК УРСР, Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, виконавчого комітету Шепетівської міської ради про визнання приватизації недійсною задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати розпорядження відділу приватизації виконавчого комітету Шепетівської міської ради №88 від 02.08.2004р. про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну часткову власність.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.08.2004р. про передачу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Хмельницької області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, без участі якої проголошено рішення - протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.Ю. Цідик