Рішення № 52507377, 15.10.2015, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/1919/15-ц

Провадження № 2/520/2340/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє як законний представник своїх малолітніх дітей та неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_7», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич -95» про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

13.02.2015 року позивач звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювала та згідно останньої редакції від 13.07.2015 року просила постановити рішення, яким:

- визнати недійсним договір іпотеки № 7.6-39/І від 06 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 на домоволодіння із надвірними спорудами, що розташоване за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Львівська, 2 загальною площею 666,7 кв.м., що складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 251,5 кв.м., гаражу літ. «Б», огорожі літ. «1,3-5», басейну літ. «І,ІІІ», мостіння літ. «ІІ», розташованого на земельній ділянці площею 1775 кв.м., укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерними товариством «Перший Український ОСОБА_7», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_7»;

- виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмета іпотеки, а саме домоволодіння із надвірними спорудами, що розташоване за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Львівська, 2 загальною площею 666,7 кв.м., що складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 251,5 кв.м., гаражу літ. «Б», огорожі літ. «1,3-5», басейну літ. «І,ІІІ», мостіння літ. «ІІ», розташованого на земельній ділянці площею 1775 кв.м.,

- визнати недійсним договір поруки № 7.6.-39/П від 06 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерними товариством «Перший Український ОСОБА_7», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_7».

В обґрунтування свого позову посилається на те, що в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № 7.6-39 від 06.08.2008 року, укладений між ТОВ «Фірма «Славутич-95» в особі директора ОСОБА_5 та ЗАТ «Перший Український ОСОБА_7 банк», правонаступником якого став ПАТ «Перший Український ОСОБА_7 банк», між банком та позивачем укладено договір поруки № 7.6-39/П-1 та іпотечний договір № 7.6-39/1 від 06.08.2008 року, предметом якого є домоволодіння № 2 по вулиці Львівська, у м. Одесі.

Однак позивач стверджує, що при укладенні зазначеного іпотечного договору приватному нотаріусу було надано недостовірну інформацію, а саме довідка про склад сімї та реєстрацію в зазначеному домоволодінні не відповідала дійсності, бо в ній не були вказані її неповнолітні діти. Також, в зазначених матеріалах не міститься дозвіл органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_6 акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_7» - ОСОБА_10 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що вони є необґрунтованими. Спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін. Вважає, що позивачем в позовній заяві не наведено жодних переконливих аргументів того, що в момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не додержано вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Зазначив, що подання позову про визнання договору іпотеки недійсним здійснено позивачем з метою уникнення відповідальності за невиконання кредитного зобов'язання перед банком. Вказав на те, що при укладенні іпотечного договору позивачем було надано всі передбачені законом документи, з яких не вбачалось право володіння або право користування будинком неповнолітніми дітьми, а відтак й не вимагалось згоди органу опіки й піклування на укладення вказаних правочинів позивачем. У звязку з викладеним просив в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 та представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич -95» у судове засідання не зявились, по час, дату та місце розгляду справи сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що у задоволенні поданого позову слід відмовити, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 06 серпня 2008 року між Закритим Акціонерним Товариством «Перший Український ОСОБА_7», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_7» та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Славутич-95» був укладений кредитний договір № 7.6-39 з додатковими угодами до нього № 1 від 09 вересня 2008 року, № 2 від 25 вересня 2008 року, № 3 від 03 листопада 2008 року, відповідно до якого ЗАТ «ПУМБ» зобов'язався надати ТОВ Фірмі «Славутич - 95» кредит в розмірі 2600000 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписом частини 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Для забезпечення виконання зобовязання за вищезазначеним кредитним договором між ОСОБА_1 та ЗАТ «ПУМБ» було укладено договір поруки № 7.6-39/П -1від 06 серпня 2008 року та договір іпотеки № 7.6 39/І, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно у вигляді домоволодіння з надвірними спорудами, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 2 загальною площею 665,7 кв.м. та земельну ділянку з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель», загальною площею 0, 1775 га., що розташована за адресою: м.Одеса, вул. Львівська, 2 кадастровий номер 5110136900:011:0046

Статтею 2 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п 2.1 вказаного Іпотечного договору у забезпечення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором, Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в іпотеку Майно, опис якого наведено нижче: домоволодіння з надвірними спорудами, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Львівська будинок 2, що в цілому складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 251, 5 кв.м., загальною площею 665,7 кв.м., гаражу літ. «Б», огорожі літ. «1,3-5», басейну літ. «І,ІІІ», мостіння літ. «ІІ», розташованого на земельній ділянці площею 1775 кв.м., що належить Іпотекодавцю на праві особистої приватної власності; земельна ділянка, площею 0, 1775 га, кадастровий номер 5110136900:34:011:0046, що знаходиться за адресою м. Одеса, вулиця Львівська, 2, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

З Іпотечного договору вбачається, що при укладанні Договору Іпотекодавець позивач у справі особисто підтвердив той факт, що за адресою місцезнаходження нерухомості, що передається в іпотеку, не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають права користування нерухомістю.

При цьому суд не приймає до уваги твердження представника позивача про те, що її довіритель підписала договір, не читаючи його, так як ОСОБА_1 є дорослою, дієздатною людиною та повинна розуміти значення своїх дій. Також пунктом 4.9 вказаного договору іпотеки підтверджується, що підписанням цього Договору Іпотекодавець засвідчує те, що йому добре відомі та зрозумілі всі положення договору, з якого випливає Основне зобовязання.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв'язку із посвідченням вищевказаного договору приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 було накладено заборону відчуження зазначеного у договорі іпотеки майна, а саме: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, будинок 2, та земельної ділянка, що знаходиться за адресою м. Одеса, вулиця Львівська, 2, що зареєстрована в реєстрі за № 4730 та 4731.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи те, що між сторонами було укладено вищезазначений іпотечний договір, та договір поруки суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договору, дотримались принципу свободи договору (ст. 627 Цивільного кодексу України) та принципу волевиявлення учасника правочину, що визначений ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що на момент укладення між сторонами Договору іпотеки та поруки в домоволодінні, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.. Львівська, 2 були зареєстровані та проживали її неповнолітні діти: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, на підтвердження чого надає Акти гр. ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Ісаєвої Зуліхан Альбековни, що завірені головою органу самоорганізації населення мікрорайону «10 Станція Великого Фонтану у місті Одесі» від 04 вересня 2013 року, а відтак для укладення вказаного договору, у відповідності з вимогами закону, необхідно було отримання дозволу органу опіки та піклування, чого зроблено не було, що свідчить про нікчемність укладених договорів.

Суд не приймає до уваги посилання позивача та його представника та ту обставину, що внаслідок укладення Іпотечного договору № 7.6-39/І від 06 серпня 2008 року та Договору поруки №7.6-39/П від 06 серпня 2008 року були порушені права малолітніх дітей позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з огляду на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зокрема, ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Так, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 224 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 41 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до п. 44 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь - які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Згідно зі статтею 32 Цивільного кодексу України, статтею 177 Сімейного кодексу України та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402 «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Слід зазначити, що, по-перше, обов'язок дотримання прав дітей та отримання, у випадку необхідності, дозволу органів опіки та піклування покладається саме на батьків; по-друге, в даному випадку із матеріалів справи неможливо встановити, які саме документи, що підтверджують реєстрацію осіб в домоволодінні № 2 по вул. Львівській в м. Одесі є достовірними, адже саме позивачем при підписанні договору іпотеки, були надані документи нотаріусу, з яких не вбачається, що малолітні користувались вищевказаним домоволодінням, також позивач не надала нотаріусу відомостей чи будь-яких документів про реєстрацію в спірному будинку малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Представник позивача у судовому засіданні стверджувала, що збором документів, необхідних для укладання договору іпотеки, займалась не ОСОБА_1, яка до органу опіки і піклування про отримання дозволу на укладання вказаного договору не зверталась, що підтверджується листом Приморської районної адміністрації від 09.04.2012 року за № Р-1004.

Однак, вирішуючи дане питання, суд не може прийняти до уваги вказані вище твердження, так як позивач, укладаючи спірні договори зазначала, що майнові інтереси неповнолітніх дітей не зачіпалися жодним чином так як вони були зареєстровані за іншою адресою, що в свою чергу не потребувало дозволу органу опіки та піклування на укладання вказаних правочинів.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 30.09.2008 року за № Р-2011/2, з тексту якого вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у отриманні дозволу органу опіки та піклування на укладання іпотечного договору домоволодіння з надвірними спорудами, що належить їй на праві власності та розташоване за адресою м. Одеса, вул.. Львівська, 2.

Підставою для відмови стало те, що при вирішенні даного питання райадміністрацією було встановлено, що неповнолітні діти ОСОБА_1 не є власниками зазначеного домоволодіння та не зареєстровані за адресою домоволодіння, а від так вирішення зазначеного питання не віднесено до компетенції райадміністрації.

Також слід зазначити, що на момент укладання іпотечного договору позивач ОСОБА_1 була зареєстрована за іншою адресою, ніж предмет іпотеки, а саме АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорту позивача серії КМ № 611873, виданого Приморським РУ УМВС України в Одеській області 12.03.2001 року, а відповідно до положень ч.ч. 3,4 ст. 29 Цивільного кодексу України, неповнолітні діти Позивачки на момент укладання оскаржуваного договору, повинні були проживати та бути зареєстровані за тією ж адресою, що її батьки або один із них, в даному випаду за адресою проживання ОСОБА_1

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчинення якої звернулася особа.

Згідно ст. 55 Закону України «Про нотаріат», угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Разом з цим, з матеріалів справи та наданих нотаріусом документів, копії яких зберігаються в справі нотаріуса вбачається, що при укладенні іпотечного договору сторонами було надано всі передбачені законом документи, з яких не вбачалось право володіння або право користування домоволодінням неповнолітніми дітьми, а від так, окрім позивача, ні банк, ні нотаріус, не могли знати про можливу реєстрацію у будинку малолітніх дітей.

Суд звертає увагу також на довідку № 603, видану 19 червня 2013 року головою органу самоорганізації населення мікрорайону «10 Станція Великого Фонтану у місті Одесі», з якої вбачається, що ОСОБА_1 разом зі своїми малолітніми дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 були зареєстровані за адресою місцезнаходження предмету іпотеки лише 28 квітня 2009 року, тобто після укладання оспорюваних Договорів.

За приписами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. ст. 58-59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними та допустимими, та не ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, варто зазначити, що сторонами під час укладення договору іпотеки були дотримані всі вимоги закону і жодним чином не були порушені права дітей. Натомість позивач своїм підписом свідчила, що права її малолітніх дітей не порушуються цим договором.

Отже, з урахуванням наданих особисто позивачем даних, на час укладення іпотечного договору у нотаріуса не було жодних підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на його укладення, оскільки жодні відомості про наявність права користування будинком малолітніми дітьми були відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про нотаріат» та п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Тому, виходячи з встановлених обставин справи та положень законодавства України, яким регламентовано спірні правовідносини, під час укладення Іпотечного договору № 7.6-39/І від 06 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 суд приходить до висновку, що підстави для визнання цього правочину недійсним з підстав передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України відсутні, оскільки при його укладенні обставини, які б перешкоджали нотаріусу засвідчити його були відсутні.

Разом з тим слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 вже зверталась з позовом про визнання недійсними Іпотечного договору № 7.6-39/І від 06 серпня 2008 року та Договору поруки № 7.6-39/П від 06 серпня 2008 року, про те з інших підстав, однак рішенням Колегії суддів судової палати у цивільних правах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.

У звязку з наведеним, суд також погоджується з твердженнями представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, так як оспорювані договори укладались та підписувались саме ОСОБА_1, у звязку з чим про їх існування та обставини укладання їй було відомо ще у 2008 році.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 Цивільного процесуального кодексу України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що вони спростовують твердження позивача, що спірні іпотечний договір та договір поруки порушують права її малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки як вбачається з наданих нотаріусу та Банку документів, останні не були власниками або співвласниками домоволодіння № 2 по вул. Львівській в м. Одесі, що є предметом іпотеки, в ньому не проживали та не мали права користування будинком на момент укладення договору іпотеки та поруки, а отже згода органів опіки та піклування не була потрібна, в зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, тому задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 203, 215, 224, 546, 572, 575, 627, 628, 638, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. ст. 2, 6 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 27, 44, 55, 73 Закону України «Про нотаріат», ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства, ст. 12 Закону Україна «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», п. 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 10, 11, 60, 208, 121-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє як законний представник своїх малолітніх дітей та неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_7», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич -95» про визнання правочинів недійсними, відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.