Постанова № 52503414, 13.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2015 р. Справа№ 910/6125/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

при секретарі

судового засідання: Колеснік М.П.

за участі представників

сторін:

позивача Растєгаєва Ю.В. дов. від 29.12.2014 б/н

відповідача Шегера І.П. дов. від 26.12.2014 № 27-У

розглянувши матеріали

апеляційної скарги

Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015

у справі № 910/6125/15-г (суддя Нечай О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до відповідача Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення заборгованості за Договором поставки в

розмірі 33 176,79 грн..

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Укртрансгаз» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ДП «Укравтогаз» НАК "Нафтогаз України» про стягнення заборгованості за Договором поставки № Д-1111-82/191-Д від 30.09.2010 в розмірі 33 176,79 грн., з якої: 26 512,08 грн. основного боргу, 1 405,14 грн. інфляційних втрат, 2 390,45 грн. 3% річних, 1 013,27 грн. пені та 1 855,85 грн. 7 % штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 № 910/6125/15-г у задоволенні позовних вимог відмовлено, як заявлених необґрунтовано, з посиланням на сплив строку позовної давності в порядку п. 4 ст. 267 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, позивач ПАТ «Укртрансгаз» звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 № 910/6125/15-г скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідач ДП «Укравтогаз» НАК "Нафтогаз України» не скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надав колегії суддів письмовий відзив на скаргу позивача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою КАГС від 21.08.2015 № 910/6125/15-г порушено апеляційне провадження за скаргою позивача (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.). та призначено судове засідання

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу позивача ПАТ «Укртрансгаз» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2010 між ПАТ "Укртрансгаз" (далі - постачальник, позивач) та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" в особі Регіонального виробничого управління "Донецькавтогаз" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір № Д-1111-82/191-Д (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки покупцеві певну продукцію (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору. Товар поставляється єдиною партією. Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у специфікації, яка оформлюється у вигляді додатку до даного Договору і є невід'ємною частиною.

Пунктами 2.2 та 2.3 Договору визначено, що оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним Договором у розмірі 100 % вартості обладнання, відповідно до умов 6.3 даного Договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання повноваженими представниками сторін накладної. Постачальник повинен передати покупцю накладну на відпуск товарно-матеріальних цінностей (товару), податкову накладну на товар і на вимогу покупця копію сертифіката відповідності. Покупець повинен надати постачальнику довіреність типової форми № М-2.

Відповідно до п. 6.3 Договору оплата здійснюється після поставки товару, що постачається за даним Договором у розмірі 100 % вартості.

Згідно з п. 6.4 Договору форма оплати безготівкова. Грошові кошти перераховуються покупцем на поточний рахунок постачальника у відповідності з п. 6.3 в національній валюті України.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару, згідно з п. 6.3 даного Договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав, здійснив поставку продукції, згідно з специфікаціями до Договору на суму 26 512,08 грн., що підтверджується Видатковою накладною № 73 від 30.09.2010, проте відповідач в порушення умов Договору за отриману продукцію не розрахувався, що власне і слугувало підставою для звернення до місцевого господарського суду з даним позовом.

Окрім основного боргу позивач також просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в розмірі 1 405,14 грн., 2 390,45 грн. 3% річних, 1 013,27 грн. пені та штраф 7 % в розмірі 1 855,85 грн..

Відповідачем ДП «Укравтогаз» НАК "Нафтогаз України» у суді першої інстанції 15.04.2015 було подано Заяву про застосування строку позовної давності з посиланням на п. 4 ст. 267 ЦК України.

Місцевим господарським судом встановлено, що Договір поставки № Д-1111-82/191-Д укладено 22.09.2010, продукцію поставлено відповідачу 30.09.2010, згідно Видаткової накладної № 73 від 30.09.2010.

ПАТ «Укртрансгаз» в обгрунутвання заявленого позову вказував на те, що відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання по сплаті вартості поставленої 30.09.2010 продукції.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з п. 2.3 Постанови № 10 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України)

Позивач ПАТ «Укртрансгаз» проти пропуску строку позовної давності заперечував, посилаючись на те, що сторонами було підписано Акт звірки від 30.09.2013, внаслідок чого, за його оцінкою, відбулось переривання строку позовної давності.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Суд першої інстанції не погодився з даним твердженням позивача про переривання строку позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно з п. 4.4.1 Постанови № 10 у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору, письмове прохання відстрочити сплату боргу, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Місцевим господарським судом встановлено, що вказаний Акт звірки від 30.09.2013, на який посилається позивач як на переривання перебігу позовної давності, з боку відповідача було підписано головним бухгалтером РВУ "Донецькавтогаз" ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України".

Проте, за висновком суду першої інстанції, Посадовою інструкцією Головного бухгалтера Регіонального виробничого управління "Донецькавтогаз" Дочірнього підприємства "Укравтогаз", не передбачено у головного бухгалтера повноважень на вчинення від імені вказаного відокремленого підрозділу відповідача дій, пов'язаних з визнанням боргу перед третіми особами, довіреності на підтвердження повноважень вказаної особи на вчинення відповідних дій позивачем також суду не надано.

В свою чергу, обов'язок доведення поважності причин пропуску строку позовної давності покладається саме на позивача.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем без поважних причин було пропущено строк позовної давності при зверненні з позовною заявою у даній справі, підстав для його поновлення суд не вбачав.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Місцевим господарським судом зазначено, що оскільки пропущено строк позовної давності щодо основного боргу, то відсутні підстави для задоволення позову і в частині стягнення заявлених похідних вимог.

Враховуючи вищевикладене, за оцінкою колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки від 30.09.2010 №Д-1111-82/191-Д у розмірі 33 176,79 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

ПАТ «Укртрансгаз» у доводах апеляційного оскарження стверджує, що прийняте судове рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. В обґрунтування наведеного позивач посилається на те, що наданий ним суду першої інстанції Акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 1 106 612,95 грн. є діями відповідача, що підтверджують переривання строку позовної давності. За оцінкою скаржника, оскільки названий Акт звірки є двосторонньо підписаним, то це свідчить про визнання боргу відповідачем. Серед іншого, позивач звертає увагу і на те, що вказаний Акт звірки з боку відповідача підписаний головним бухгалтером підприємства, який мав всі законні повноваження щодо підписання цих документів. При цьому скаржник посилається на ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач ДП «Укравтогаз» НАК "Нафтогаз України» під час судового засідання від 13.10.2015, заперечуючи доводи апеляційного оскарження позивача, наголошував, що Акт звірки взаєморозрахунків від 30.09.2013 не є підставою для переривання строку позовної давності та жодним чином не свідчить про визнання відповідачем боргу у розмірі 33 176,79 грн. При цьому, відповідач стверджував, що названий АКТ ЗВІРКИ Є ЗВЕДЕНИМ АКТОМ ПО ВСІХ ДОГОВОРАХ, ЯКІ УКЛАДЕНІ МІЖ СТОРОНАМИ ДАНОЇ СПРАВИ ТА НЕ МІСТИТЬ ПОСИЛАННЯ НА НАЯВНУ СУМУ БОРГУ КОНКРЕТНО ЗА КОЖНИМ ДОГОВОРОМ, ЗОКРЕМА ЗА ДОГОВОРОМ ПОСТАВКИ ВІД від 30.09.2010 №Д-1111-82/191-Д.

Колегія суддів, оглянувши названий Акт звірки станом на 30.09.2013 погоджується з висновком суду першої інстанції, що він не є обставиною переривання строку позовної давності.

Так, у Постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271 та у п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

Однак, у даному випадку, ствердження скаржника, що Акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 є обставиною переривання строку позовної давності, є помилковим, оскільки відповідний Акт не містить даних про визнання відповідачем боргу саме за Договором від 30.09.2010 №Д-1111-82/191-Д або за Видатковою накладною № 73 від 30.09.2010, а лише містить відомості про загальну суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1 106 612,95 грн. за всіма Договорами, які укладалися сторонами.

Наявна у матеріалах справи Довідка про облік дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема за названим Договором поставки, датована від 02.03.2015 та підписана головним бухгалтером позивача за відсутності підпису відповідача, також виключає можливість оцінки судом вказаної Довідки обставиною переривання строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція щодо оцінки в даному випадку Акту звірки взаєморозрахунків та Довідки про облік дебіторської заборгованості викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015 № 910/5049/15.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги позивача ПАТ «Укртрансгаз» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ПАТ «Укртрансгаз» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 № 910/6125/15-г залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 № 910/6125/15-г набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 № 910/6125/15-г може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/6125/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов