Постанова № 52503350, 12.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 910/21070/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

прокурор: Вакулюк Д.С. посвідчення № 018332 від 16.07.2013;

позивача: Кошман А.С. за довіреністю №21 від 05.05.2015;

відповідача: Дрищ С.С. за довіреністю № 259/15-а від 02.06.2015, Давидовська І.О. за довіреністю № 2088/15-а від 12.05.2015;

третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015

у справі №910/21070/14 (Головуючий суддя Літвінова М.Є., судді Паламар П.І., Сташків Р.Б.)За позовом Прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національний інститут стратегічних досліджень

про виселення та повернення майна.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2015 у справі № 910/21070/14 позов задоволено повністю, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Астеліт" з нежилого приміщення загальною площею 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, 13, повернувши зазначене приміщення по акту прийому-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна по м. Києві.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Астеліт" подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 року у справі №910/21070/14 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" по справі № 910/21070/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до розгляду справу № 910/21070/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 12.10.2015.

12.10.2015 третя особа повноважних представників в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, не зважаючи на те, що була повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду уповноваженій особі третьої особи 14.09.2015.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників третьої особи.

12.10.2015 відповідачем подане клопотання про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного управління справами та відкладення розгляду справи у зв'язку із залученням третьої особи.

Клопотання відповідача про залучення третьої особи і відкладення розгляду справи відхилено колегією суддів, оскільки воно не впливає на можливість розгляду апеляційної скарги.

12.10.2015 в судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Прокурор та представник позивача заперечили проти задоволення апеляційних скарг, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

22.06.2006 між позивачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, як орендодавцем, та відповідачем - ТОВ "Астеліт", як орендарем, укладений договір оренди №2762, нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 10,00 кв.м. розміщене за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 13, технічний поверх, що знаходиться на балансі Національного інституту стратегічних досліджень, вартість якого за експертною оцінкою станом на 31.08.2005 - 48 434, 50 грн. (з урахуванням договору від 03.02.2011 про внесення змін до договору оренди).

Відповідно до п. 3.1 договору в редакції договору №2762/06 від 18.01.2012 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - вересень 2011 - 1924,78 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному чинним законодавством.

Пунктом 3.2 договору в редакції договору №2762/06 від 18.01.2012, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 5.7 договору, орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві, балансоутримувачу орендоване майно та відшкодувати збитки у разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Пунктом 2.4 договору оренди передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 10.1 договору, договір укладений на 11 місяців, що діє з 22.02.2006 по 22.01.2007, та договором №2762/3 від 13.10.2009, сторони погодили його продовжити на 2 роки до 22.10.2011 та договором №2762/07 від 19.01.2012, продовжено на 1 рік до 22.10.2012 включно.

Згідно з п.10.4 договору, у разів відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 10.9).

За актом від 22.02.2006 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення площею 10,00 кв.м. розміщене за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 13.

21.09.2012 позивач, як орендодавець, звернувся до відповідача та третьої особи - балансоутримувача з листом про зміну умов договору оренди після закінчення його строку, з посиланням на положення ст. 777 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відповідь на лист позивача, відповідач, листом від 18.10.2012 №4883, погодився на продовження дії договору оренди та надав лист-згоду балансоутримувача на продовження договору оренди та копію виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте відповідний договір сторонами не укладений.

У листі від 23.10.2013 № 30-06/11798 позивач повідомив відповідача та третю особу, що у зв'язку із закінченням 22.10.2012 строку дії договору оренди та невиконанням умов, вказаних у листі від 21.09.2012, договір оренди вважається припиненим та доручив третій особі у 20-денний строк з моменту отримання даного листа прийняти майно з орендного користування, оформивши належним чином акт приймання-передачі (повернення).

Проте, відповідач у встановлений 20-денний строк орендоване майно із оренди не повернув.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора господарський суд міста Києва виходив з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 ст. 283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За умовами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов'язків, які у сукупності і визначають правову природу договору.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності визначаються Законом України "Про оренду державного та комунального майна"

Положення статті 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначають, що правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 №910/26743/14, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2015, в задоволенні позову про зобов'язання укласти договір про внесення змін до договору оренди №2762 від 22.02.2006, відмовлено, оскільки, доказів того, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору до суду не надано, тому відсутні підстави для зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву укласти додатковий договір про поновлення строку оренди приміщення площею 10 кв.м. технічного поверху будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, 13 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2762 від 22.02.2006 року за ставкою 40%.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Такими обставинами є те, що між сторонами відсутній чинний договір оренди державного майна. При цьому у вказаній постанові зазначено, що договір оренди припинив свою дію у жовтні 2013 року, проте з доказів, наявних у матеріалах справи, вбачається, що фактично договір припинив свою дію 22 жовтня 2012 року і сторонами не надано доказів, які підтверджують факт продовження договірних відносин на наступний період.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач використовує приміщення, за відсутності будь-яких правових підстав - наявності укладеного договору оренди, як того вимагає Закону України "Про оренду державного та комунального майна", чим порушує право орендодавця на користування та розпорядження належним йому майном, тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 у справі № 910/21070/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 у справі № 910/21070/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/21070/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко