Рішення № 52497940, 13.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа №910/19920/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укртранс"

до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

про стягнення заборгованості в розмірі 8 275 026,01 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача: Кравченко А.А. (директор);

Ткаченко К.В. (представник за довіреністю);

від відповідача: Мельниченко Н.М. (представник за довіреністю).

В судовому засіданні 13 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укртранс", 03 серпня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 31 липня 2015 року до відповідача, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" про стягнення заборгованості в розмірі 8 275 026,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № П3ІТ-142510/НЮ, від 25.12.2014 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою суду від 05.08.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/19920/15 та призначено розгляд справи на 15.09.2015 року.

Через відділ діловодства суду 03.09.2015 року відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення кримінального провадження № 2201400000000542. Суд відкладає розгляд поданого клопотання до наступного судового засідання.

Через відділ діловодства суду 09.09.2015 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву та документи, які долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 15.09.2015 року представник позивача подав документи, оформлені супровідним листом, які долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 15.09.2015 року з'явився, позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення доказів, яке долучено судом до матеріалів справи. Представник відповідача проти позову заперечив та дав пояснення по суті спору.

Також у судовому засіданні представники сторін подали спільне письмове клопотання про продовження процесуальних строків вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, та відкладено розгляд справи до 06.10.2015 року.

Через відділ діловодства суду 05.10.2015 року представник позивача подав додаткові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.10.2015 року представник позивача дав усні пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача подав додаткові документи, оформлені клопотанням, які були прийняті судом до розгляду.

В судовому засіданні 06.10.2015 року було оголошено перерву до 13.10.2015 року.

Через відділ діловодства суду 13.10.2015 року представник відповідача подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до нуля гривень, яке було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.10.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позову заперечив та дав пояснення по суті спору.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

25 грудня 2014 року між позивачем (надалі - Продавець) та відповідачем (далі - Покупець) (разом - сторони) було укладено договір поставки № П3ІТ-142510/НЮ (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого у порядку і на умовах, визначених у договорі, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, відповідно до специфікації (додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору. Найменування товару: запчастини до дизельних двигунів М756.

Умовами п. 2.1 договору, постачальник повинен поставити покупцеві товар, який відповідає кресленням згідно специфікації № 1.

Відповідно до розділу 3 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаної у специфікації № 1. Ціни в накладних і в рахунках-фактурах вказуються в національній валюті України. Сума договору становить 7 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1 116 666,67 грн.

Відповідно до п.п. 4.2, 4.3 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених постачальником рахунків, протягом 15 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписанням сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної, яка додається постачальником разом з рахунком.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору зобов'язання виконав належним чином, а саме здійснив поставку товару на загальну суму 7 000 000,00 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 1/1-3112 від 31.12.2014 року, проте відповідач лише частково оплатив поставлений товар на суму 2 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 176 від 30.01.2015 року.

До того ж, 31.12.2014 року сторонами було складено акт звірки взаєморозрахунків на загальну суму 7 000 000,00 грн., який без будь-яких зауважень та заперечень був підписаний та скріплений печатками обома сторонами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних в повному обсязі, з огляду на те, що поставлені позивачем запчастини були вилучені у відповідача у зв'язку із відкритим кримінальним провадженням, яке стосується поставленого товару, а оскільки, як зазначив відповідач, він не має змоги використовувати товар, тому, як наслідок, останній просив зупинити провадження у справі № 910/19920/15 до вирішення кримінальної справи, яка на думку відповідача, має відношення до поставленого позивачем товару.

Проте, в судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів відповідача та наголосив на тому, що в акті прийняття на відповідальне зберігання зазначене майно може бути використане за погодженням старшого слідчого ГСУ СБУ Фролова Р.М. у разі виникнення виробничої необхідності. Вищезазначений акт дає змогу відповідачу використовувати товар в його господарській діяльності, а тому виключає необхідність у зупиненні провадження у справі № 910/19920/15 та відмови у задоволенні позовних вимог позивача (належним чином завірена копія акту міститься в матеріалах справи).

Окрім того, позивач зазначає, що відкрите кримінальне провадження жодним чином не стосується їх правовідносин із відповідачем, так як воно було відкрите ще 26.12.2014 року, а поставка відповідачу товару, відповідно до видаткової накладної, була здійснена 31.12.2014 року, тобто кримінальне провадження було відкрите раніше, ніж здійснена поставка позивачем, а відтак, обмеження власності відповідача на отриманий від позивача товар не є наслідком порушення позивачем своїх зобов'язань за спірним договором.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 25 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № П3ІТ-142510/НЮ, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого у порядку і на умовах, визначених у договорі, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, відповідно до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору. Найменування товару: запчастини до дизельних двигунів М756.

Факт прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару відповідачем не спростовується, а навпаки підтверджується на підставі видаткової накладної № 1/1-3112 від 31.12.2014 року на суму 7 000 000,00 грн. та акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2014 року, підписаного та скріпленого печатками обох сторін в розмірі 7 000 000,00 грн.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач лише частково оплатив поставлений товар на суму 2 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 176 від 30.01.2015 року, а відтак з розрахунків позивача вбачається, що заборгованість відповідача складає 5 000 000,00 грн. (7 000 000,00 грн./сума поставленого товару/ - 2 000 000,00 грн./оплачений товар/).

Таким чином, підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отримані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 922/2981/13 від 10.07.2014р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем всупереч умовам Договору не було здійснено у визначений строк оплату наданих послуг, відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України щодо своєчасного та повного виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 7.2.1 Договору, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки включаючи день оплати.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Отже, суд, перевіривши розрахунки позивача, дійшов висновку, що з урахуванням факту прострочення відповідачем своїх зобов'язань, по оплаті вартості отриманого ним товару за Договором, стягненню з відповідача, в межах шестимісячного строку прострочення нарахування, на користь позивача підлягає 1 384 712,34 грн. пені.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором щодо оплати товару, в межах заявленого періоду нарахування стягненню з замовника, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на користь виконавця підлягає 1 755 582,32 грн. інфляційних втрат. Окрім того, судом було встановлено, що 3% річних позивач арифметично розрахував правильно, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 76 356,16 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до нуля гривень. Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, беручи до уваги належне виконання зобов'язань за договором поставки з боку позивача, положення про обов'язковість договору для виконання обома сторонами, відповідність встановленого договором розміру штрафних санкцій наслідкам неналежного виконання зобов'язань за цим договором, суд дійшов висновку про те, що даний випадок не є винятковим, а отже, про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 8 216 650,82 грн., з них основного боргу - 5 000 000,00 грн., пені - 1 384 712,34 грн., індексу інфляції - 1 755 582,32 грн. та 3% річних - 76 356,16 грн.

Господарський суд, враховуючи загальну суму ціни позову в розмірі 8 275 026,01 грн., а також фактичний розмір позовних вимог, що підлягає стягненню, в розмірі 8 216 650,82 грн., дійшов висновку, що судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 72 564,46 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (ЄДРЮОФОП 04713033; адреса 01034, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЛИСЕНКА, будинок 6) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Укртранс" (ЄДРЮОФОП 38213837; адреса: 03035, м. Київ, ВУЛИЦЯ СОЛОМ'ЯНСЬКА, будинок 3) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: 5 000 000,00 грн. (п'ять мільйонів гривень), пені 1 384 712,34 грн. (один мільйон триста вісімдесят чотири тисячі сімсот дванадцять гривень 34 копійки), інфляційних втрат - 1 755 582,32 грн. (один мільйон сімсот п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дві гривні 32 копійки), 3% річних - 76 356,16 грн. (сімдесят шість тисяч триста п'ятдесят шість гривень 16 копійок) та судовий збір - 72 564,46 грн. (сімдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят чотири гривні 46 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 20.10.2015 року.

Суддя О.С. Комарова