Ухвала суду № 52478631, 16.10.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді : Гордійчук С.О.

суддів :Буцяка З.І., Боймиструка С.В.

секретар судового засідання : Коробчук А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним та визнання права власності.

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним та визнання права власності відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону. Судом не враховано справжню волю дарувальника ОСОБА_3, яку він виразив у договорі дарування та в розписках при отриманні коштів в борг, ще задовго до укладення цього договору. Крім того, судом не враховано, що вона, як обдарована, не мала змоги нотаріально посвідчити укладений договір, оскільки перебувала за межами України та тяжко хворіла, що стверджується медичними висновками.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

В запереченні на апеляційну скаргу представники відповідача вказують, що рішення суду є законним та обгрунтованим. Просять залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції правильно виходив з того, що договір дарування нерухомого майна від 10 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, а оскільки вимоги закону щодо його посвідчення та реєстрації виконанні не були зазначений правочин не може визнаватись дійсним і не створює прав та обов'язків для сторін.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведенні відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено в простій письмовій формі договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 219 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Згідно із ч. 2 цієї ж статті, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 16, 182, 640 ЦК України визначена ч. 2 ст. 220 ЦК України, рівно як і частиною 2 статті 219 ЦК України, можливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори, які підлягають тільки нотаріальному посвідченню, від якого сторона ухиляється, й не підлягають державній реєстрації, а тому суперечить законодавству визнання в судовому порядку дійсним правочину щодо нерухомості, оскільки такий правочин у обов'язковому порядку повинен пройти державну реєстрацію.

Договір дарування квартири підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 219 та ч.2 220 ЦК України.

Такий висновок викладено і в постановах Верховного суду України від 30 січня 2013 року № 6-162цс12 та від 19 червня 2013 року 6-49цс13, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий :

Судді :