Рішення № 5247839, 02.06.2009, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"02" червня 2009 р. справа № 5020-9/015 За позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону (99011, м.Севастополь, вул.Суворова, 27) в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрянофлотський, 6)

до відповідача Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про визнання недійсними договору № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006,

Суддя Рибіна С.А.

За участю представників сторін:

прокурор - Бучко Роман Васильович, посвідчення №299 від 28.09.2007;

позивач не зявився;

відповідач ОСОБА_3, паспорт АР НОМЕР_3, виданий Ленінським РВ УМВС України в м.Севастополі 02.01.1998.

Суть спору:

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про визнання недійсними договору № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 про спільну діяльність суперечить чинному законодавству України та укладений особою, яка не мала на це повноважень.

Крім того, прокурор звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову та просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та іншим особам вчиняти продаж нерухомого майна вбудованого нежитлового приміщення з двома ганками і навісом у двоповерховому житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2, а також інші дії щодо передачі у власність чи користування вказаного майна іншим фізичним чи юридичним особам. (т.1 арк.с.2-4).

Відповідач вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, у звязку з необґрунтованістю, доводи виклав у відзиві на позов (т.3 а.с.23-26).

В процесі розгляду справи відповідач надав суду клопотання про витребування від позивача документів в якості доказів по справі. (т. 1 а.с. 25-26, т.3 а.с.50-52).

За клопотанням представника відповідача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України “Про судоустрій України”, пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2006 року між Державою України в особі органу уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України - від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України “Укрпромбуд” Мельник В.Л. (далі Сторона -1) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (далі Сторона -2) укладено інвестиційний договір №14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №5 (місто Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (т.1 а.с.6-10).

28 березня 2006 року між тими ж сторонами укладено договір №14/03-06/2КЛф45 “Про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №14/03-06/1КЛф45 від 20 березня 2006 року” (т.1 а.с. 11-12).

Актом від 28.03.2006 (т.1 а.с. 13) сторони домовились про припинення дії інвестиційного договору №14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 про спільну діяльність.

Обєктом Договору № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 були будівлі житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями, соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним автомобільним паркінгом та інженерними мережами відповідно до проекту, що буде розроблено, на земельної ділянці, розташованої на території військового містечка №5 (АДРЕСА_2).

Відповідно до пункту 2.1. Договору №1403-6/1КЛф45 від 20 березня 2006 року предметом цього договору є спільна діяльність Сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходяться за адресою: військове містечко №5 (АДРЕСА_2).

Згідно пункту 2.6. Договору №1403-6/1КЛф45 від 20 березня 2006 року на будівельному майданчику знаходиться нерухоме майно вбудоване нежиле приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі, яке є державною власністю і складає пайовий внесок Сторони 1 по цьому Договору. Вартість вказаного майна згідно акту експертної оцінки становить 34765,00 грн.

Пайовий внесок приватного підприємця ОСОБА_2 в спільну діяльність складається з його витрат з проектування і будівництва (реконструкції) 100 % площі об'єкту і кожної його складової частини, всіх інших витрат, які безпосередньо повязані з виконанням предмету договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.

Відповідно до пункту 6.6. Договору №1403-6/1КЛф45 від 20 березня 2006 року Сторона 2 (субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_2.) вправі у будь який момент з дати укладення цього Договору здійснити дострокову компенсацію (викуп) пайової участі Сторони 1 у цьому договорі за згодою сторін, шляхом укладення договору про компенсацію пайової участі (паю) Сторони-1 у цьому Договорі.

Згідно пункту 10.1 Договору № 14/03-06/1КЛф45 за взаємною згодою сторін відповідач має право здійснити викуп (дострокову компенсацію) вартості пайової участі (паю), яка полягає в укладенні цивільно-правових угод по переходу права власності на майно, що є паєм держави за договором про спільну діяльність.

Відповідно до пункту 10 Договору № 14/03-06/1КЛф45 між сторонами був укладений договір № 14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 20.03.2006 № 14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі (т.1 а.с.11-12).

Предметом Договору № 14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 є викуп (компенсація вартості) позивачем пайової участі (паю) Держави Україна в інвестиційному договорі № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 5, а саме: вбудованих нежилих приміщень з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі площею 75,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про визнання недійсними договору № 14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006.

Суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського процесуального кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу Кодексу.

Згідно положень статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності зі статтею 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” (далі Закон) військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До нього належать будинки, споруди, всі види озброєння, речове майно тощо.

Статтею 6 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” передбачене що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 3 Постанови Кабінету міністрів України №1919 від 28.12.2000 “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України”, повноваження субєктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Пункт 5 Постанови Кабінету міністрів України №1919 від 28.12.2000 “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України” вказує , що повноваження субєктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів за пропозицією Міністерства оборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед субєктів тих, що реалізуватимуть військове майно.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №894-р від 13.12.2004 Центральному спеціалізованому будівельному управлінню надані повноваження на реалізацію лише списаного військового майна Збройних Сил України.

Дослідивши надані докази, суд встановив, що Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України рішення про відчуження спірного майна: вбудованих нежитлових приміщень з двома ганками та навісом у двоповерховій будівлі у військовому містечку № 5, не приймали, майно також не було списано у встановленому порядку, тому, суд дійшов висновку, що при укладанні спірного договору не був дотриманий спеціальний порядок відчуження військового майна.

Згідно положень пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України”, відносини Міністерства Оборони з уповноваженими підприємствами (организаціями) регулюються генеральними угодами, окремими договорами комісії та іншими цивільно правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і термін підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо.

Будь-якого договору, в якому визначені порядок та умови реалізації нерухомого майна військового містечка № 5 (АДРЕСА_2), як передбачено пунктом 11 вищезазначеної постанови, між його Філією „Укроборонбуд” (або іншою особою) та Міністерством оборони України не укладалось.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Такими вимогами, зокрема, є:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, при укладенні Договору №1403-6/1КЛф45 від 20 березня 2006 року, були порушені повноваження щодо розпорядження та порядок реалізації військового майна, що є підставою для визнання вказаного Договору недійсним.

Крім того, стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, що передбачено у пункті першому частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір укладений від імені держави Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України - директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” Мельником В.Л., який діяв на підставі довіреності від 09.03.2006, виданої Міністром оборони України, та довіреності Міністерства оборони України, нотаріально посвідченої 14.02.2006 (т.1 а.с.14-15).

Однак, відповідно до довіреності від 09.03.2006, виданої Міністром оборони України, директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” уповноважений укладати від імені Міністерства оборони України за кошти субєктів господарювання правочини спільної діяльності, пайової участі у будівництві житла тощо лише на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України.

Директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд”, укладаючи інвестиційний договір від 20.03.2006 про спільну діяльність та договір від 28.03.2006 про компенсацію пайової участі, не отримав рішення Міністра оборони України та не погодив його укладення з директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України, тому перевищив надані йому повноваження.

Щодо довіреності Міністерства оборони України, нотаріально посвідченої 14.02.2006 (т.1 а.с.19) та виданої начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” Ісаєнко Д.В. на укладання від імені Міністерства оборони України будь-яких договорів, то ця особа, відповідно до Положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління, не уповноважена видавати довіреності на укладання договорів від імені Міністерства оборони України. Такі довіреності може видавати лише Міністр оборони України і він не уповноважував начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” відповідно до статті 240 Цивільного кодексу України передавати свої повноваження іншій особі.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем не надані суду докази наявності у особи, яка укладала договір від імені Міністерства оборони України необхідних повноважень на здійснення цих дій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при укладенні оскаржуємого договору були припущенні порушення частини першої та другої статті 203 Цивільного кодексу України.

Не може бути прийнятий судом довід відповідача про прийняття Міністерством оборони України 23.11.2005 рішення № 13965 про надання згоди на реалізацію військового майна, до складу якого входить і військове містечко № 5, Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України з тих підстав, що дане рішення є резолюцією Міністра оборони України, яка не відповідає зазначеним вище нормам чинного законодавства, тому не може вважатися належним чином прийнятим рішенням про списання військового майна.

Суд розглянув клопотання прокурора про забезпеченням позову шляхом заборони відповідачу та іншим особам вчиняти продаж нерухомого майна вбудованого не житлового приміщення з двома ганками і навісом у двоповерховому житловому будинку, розташованому за адресою: місто Севастополь, пос. Любимівка, вул. Федоровська 45, а також інші дії щодо передачі у власність чи користування вказаного майна іншим фізичним чи юридичним особам та ухвалою від 02.06.2009 відмовив в його задоволенні.

Відповідачем також було заявлено клопотання про витребування додаткових доказів (т.1 а.с.25-26, т.3 а.с.50-52). Судом дане клопотання залишено без задоволення з тих підстав, що частка документів міститься в матеріалах справи (т.1 а.с. 16-17, т.2 а.с.16-18, т.3 а.с.32-39 та ін.), решта документів не стосується предмету спору (Положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління МО України “Укроборонбуд”, наказ начальника Центральне спеціалізоване будівельне управління МО України “Укроборонбуд”).

Ухвалою суду від 02.06.2009 відмовлено Військовому прокурору Севастопольського гарнізону в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати недійсним інвестиційний договір №14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №5 (АДРЕСА_2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою України в особі органу управління майном Міністерства оборони України - від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України “Укроборонбуд” Мельник В.Л. та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_2.

3.Стягнути з субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомостей про наявність поточних рахунків в установах банків немає) в доход Державного бюджету (р/р 31113095700007, отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 24035598, код платежу 22090200) державне мито в сумі 85,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути з субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомостей про наявність поточних рахунків в установах банків немає) в доход Державного бюджету (р/р 31216259700007, банк одержувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, одержувач: Ленінський район, код бюджетної класифікації 22050000, МФО 824509, код ЄДРПОУ 24035598) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.А. Рибіна

Рішення оформлено

згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та підписано 09.06.2009

РОЗСИЛКА:

1.Військовий прокурор Севастопольського гарнізону (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 27)

2.Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрянофлотський, 6)

3.СПД ОСОБА_2 (м. Севастополь, вул. Бірюзова, 19, кв.46)

4.Справа