Ухвала суду № 52472934, 19.10.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14398/15-ц

Провадження № 4-с/161/117/15

У Х В А Л А

19 жовтня 2015 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого судді Івасюти Л.В.

при секретарі Заболотько Д.М.

з участю представника заявника ОСОБА_1

представників заінтересованих осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку скаргу ОСОБА_6 на дії (бездіяльність) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, зобовязання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

08.09.2015р. ОСОБА_6 звернулася в суд зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2, зобовязання вчинити дії.

Скаргу мотивує тим, що на виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції перебував виконавчий лист Луцького міськрайонного суду № 2-4932/2011 від 10.08.2012р. про стягнення в рівних частинах з неї та її неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, як спадкоємців після смерті ОСОБА_9 в користь ОСОБА_10 30000 (тридцять тисяч) доларів США, що в національній валюті згідно офіційного курсу валют становить 239745 грн. (двісті тридцять девять тисяч сімсот сорок пять гривень), по 10000 (десять тисяч) доларів США з кожного, що в національній валюті згідно офіційного курсу валют Національного Банку України становить по 79915 (сімдесят девять тисяч девятсот пятнадцять) грн. з кожного. На його виконання в порядку ст.ст.17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» старшим державним виконавцем вказаного відділу державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження. На підставі подання начальника Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 03.06.2015р. за № 12272 матеріали виконавчого провадження № 34039078 передано для виконання у відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в області. Зазначає, що нею на виконання судового рішення 10.03.2015р. на користь ОСОБА_10 сплачено 240049,36 грн. боргу та 24004,00 грн. виконавчого збору, що підтверджується квитанціями та розпорядженням про перерахування коштів, платіжним дорученням № 25072 від 16.03.2015р. Вважає, що виконавче провадження відповідно до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає закінченню у звязку із фактичним виконанням рішення в повному обсязі.

Посилаючись на вищенаведене, заявник просить, з урахуванням уточнених вимог, визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2 щодо невинесення у виконавчому провадженні № 34039078 постанови про закінчення виконавчого провадження; зобовязати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2 винести у виконавчому провадженні № 34039078 постанову про закінчення виконавчого провадження.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_1 скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених у скарзі мотивів.

Заінтересована особа ОСОБА_7 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги скарги підтримала.

Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2 пояснив, що рішення суду може вважатись виконаним лише після сплати боргу в сумі 30000 доларів США, з переводом у гривню за встановленим Національним банком України офіційним курсом на день сплати боргу. Свою позицію мотивує листом Міністерства юстиції України від 26.08.2015р. № 11880-0-3245/20.6, копію якого долучено до матеріалів справи. Вважає, що на даний час ОСОБА_6 борг сплачено частково, а тому виконавче провадження підлягає подальшому виконанню.

Начальник відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_5 просив скаргу відхилити, вважає її безпідставною.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_10- ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_6 упродовж тривалого часу не виконує судове рішення про стягнення коштів, наполягає на стягненні з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 30000 доларів США з переводом у гривню за офіційним курсом Національного банку України станом на день платежу, з урахуванням сплачених нею сум.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_10 ОСОБА_4 вважає закінчення виконавчого провадження неможливим, передчасним та протизаконним через часткову сплату боргу.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані суду докази, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення із врахуванням наступного.

У судовому засіданні встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебуває рішення Луцького міськрайонного суду від 22 травня 2012 року про стягнення з ОСОБА_6 та її дітей ОСОБА_7 і ОСОБА_8, в інтересах яких діє ОСОБА_6, як спадкоємців після смерті ОСОБА_9, який помер 02 січня 2006 року, в користь ОСОБА_10 заборгованості спадкодавця в сумі 30000 доларів США, що в національній валюті згідно офіційного курсу становить 239745,00 грн., по 10000 доларів США з кожного, що в національній валюті згідно офіційного курсу складає по 79000 грн. з кожного.

На його виконання ОСОБА_6 10.03.2015р. сплачено 240049,36 грн. боргу та 24004,00 грн. виконавчого збору.

Згідно платіжного доручення № 25072 від 16.03.2015р. кошти в сумі 240049,36 грн. управлінням Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області 23.03.2015р. перераховано на користь ОСОБА_10, а згідно платіжного доручення № 25054 від 13.03.2015р. кошти в сумі 24004 управлінням Державної казначейської служби України в м. Луцьку Волинської області 23.03.2015р. перераховано в дохід держави, як кошти виконавчого збору.

ОСОБА_6 неодноразово зверталась до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в області щодо закінчення виконавчого провадження у звязку з повним фактичним виконанням судового рішення, однак до цього часу таке рішення не прийнято.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, порушено їх права чи свободи.

За нормами ч.4 ст. 82 Закону України „Про виконавче провадження, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

За змістом ч.1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

У свою чергу ст. 533 ЦК України врегульовано, що грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції операції, повязані з переходом права власності на валютні цінності. Статтею 3 Декрету визначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Викладені норми права кореспондуються з положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі» якою передбачено, що при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК ( 435-15 ), частина третя статті 533 ЦК ( 435-15 ); Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Борг, що підлягає стягненню з ОСОБА_6 , ОСОБА_7, ОСОБА_8 є грошовим зобовязанням, яке виникло за договором позики, а тому жодним чином не повязане з переходом права власності на валютні цінності. Отже, зобовязання по погашенню боргу ОСОБА_6 за договором позики не є валютною операцією, а тому суд при винесенні рішення у його резолютивній частині поряд із зазначенням суми боргу в іноземній валюті (таке зазначення зумовлене предявленням позову про стягнення боргу в іноземній валюті) вказав гривневий еквівалент.

Отже, аналіз викладених норм матеріального права засвідчує, що для виконання зобовязання щодо повернення коштів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 має застосовуватися грошова одиниця України гривня.

Крім того, відповідно до ст. 60 ЦПК України при винесенні рішення суд враховує ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15.05.2015р., якою скасовано ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області щодо розяснення судового рішення від 17 квітня 2015 року та постановлено нову ухвалу про відмову в розясненні вказаного рішення суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначив, що обрахований в іноземній валюті із переведенням в національну валюту (гривню) борг за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день проведення платежів є зміною резолютивної частини рішення суду, тобто суті судового рішення, що є порушенням норм процесуального права. Підставою для відмови у розясненні судового рішення слугувало те, що рішення є зрозумілим, оскільки у ньому зазначено суму боргу у доларах США та грошовій одиниці України гривні.

Разом з тим, при прийнятті рішення суд не бере до уваги долучені до справи листи Міністерства юстиції України від 26.08.2015р. № 11880-0-3245/20.6 та від 03.07.2015р. № 6878-0-30-15/20, оскільки вони не містять жодної вказівки щодо виконання судових рішень про стягнення заборгованості за укладеними між фізичними особами договорами позики в іноземній валюті.

Підстави закінчення виконавчого провадження, у тому числі, у звязку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом наведено у ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У результаті системного аналізу норм матеріального та процесуального права, обставин справи, пояснень сторін суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 сплативши борг в сумі 240049,36 грн. виконала судове рішення в повному обсязі. У звязку з цим виконавче провадження підлягає закінченню, а бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2 щодо не закінчення виконавчого провадження визнанню неправомірною.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 60, 67-74, 209-210, 385-387 ЦПК України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_11 Василівни на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2, зобовязання вчинити дії задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2 щодо невинесення у виконавчому провадженні № 34039078 постанови про закінчення виконавчого провадження.

Зобовязати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_2 винести у виконавчому провадженні № 34039078 постанову про закінчення виконавчого провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пяти днів з дня її проголошення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Л.В. Івасюта