Рішення № 5247282, 02.06.2009, Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області

0555

Справа №2-1100/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2009 року Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Губської Л.В.

при секретарі Кобяковій О.М.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ясинуватій цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” про захист прав споживачів банківських послуг, визнання недійсним умов договору, спонукання до виконання договірних зобов”язань в натурі, стягнення збитків, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

15.04.2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі ОСОБА_4) про захист прав споживачів банківських послуг, визнання недійсним умов договору, спонукання до виконання договірних зобов”язань в натурі, стягнення збитків та моральної шкоди, обгрунтувавши свої вимоги тим, що 05.01.2009 року між нею і Банком був укладений  договір банківського вкладу № 1051/0305327000004002 (надалі – Договір), відповідно до якого вона передала відповідачеві 11000 грн. строком на три місяці, а саме: з 05.01.2009р. по 05.04.2009р. Вказана сума була нею внесена в той же день.

Після настання строку повернення вкладу вона звернулась 06.04.22009 року з вимогою повернути суму вкладу, однак відповідач повернути грошові кошти відмовився, пославшись на введений Національним банком України мораторій на проведення такого роду банківських операцій. Вважає відмову незаконною у зв’язку з порушенням умов ОСОБА_4 та вимог діючого законодавства, у зв”язку з чим просила визнати бездіяльність Банку неправомірною, зобов”язати виконати взяті на себе зобов”язання, крім того, стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 2937 грн. та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів”, також просила визнати недійсним пункт 5.3 ОСОБА_4, яким передбачено, що всі спори в рамках ОСОБА_4 вирішуються за місцем знаходження Банку, вважаючи його таким , що порушує її права як споживача, звужуючи їх в порівнянні з діючим законодавством.

В подальшому позивачка доповнила свій позов вимогою про стягнення 53,34 грн. в рахунок 3% річних за період з 05.04.2009р. по день винесення рішення, а також 82.50 грн. в рахунок інфляційних втрат за 25 днів квітня 2009 року. .

Позивачка просила справу розглянути без її участі за участю її представника.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з наведених у позові підстав

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала , посилаючись на те, що правлінням Національного банку України введено тимчасову адміністрацію в ТОВ “Укрпромбанк” строком на 1 рік, а саме з 29.01.2009р. по 21.01.2010р. та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців, а саме з 21.01.2009р. по 21.07.2009р. , у зв”язку з чим видача депозитного вкладу позивачці є неможливою..

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши надані докази, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 05.01.2009 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк» в особі заступника начальника управління продажу продуктів роздрібного бізнесу Донецької філії ТОВ “Укрпромбанк” був укладений договір банківського вкладу № 1051/0305327000004002 (а.с.10) .

Факт укладання ОСОБА_4 та внесенням Позивачем грошової суми у розмірі 11000 гривень сторонами не оспорюється.

Відповідно до п. 2.1.5. ОСОБА_4 зобов’язується повернути повністю Вклад у «Дату повернення», зазначену у п. 1.1. цього ОСОБА_4 готівкою або у безготівковій формі за вибором Вкладника.

У п.1.1. ОСОБА_4 дата повернення визначена 05 квітня 2009 року.

Згідно п. 1.4. ОСОБА_4, якщо «Дата повернення» Вкладу припадає на вихідний чи святковий день, повернення Вкладу здійснюється у перший робочий день після вихідного та/або святкового дня.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо в зобов’язанні встановлений строк (дата) його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (дату).

Оскільки 05 квітня 2009 року є вихідним днем (неділя), датою повернення вкладу та, відповідно, датою виникнення строку виконання відповідачем зобов’язання щодо повернення суми вкладу є 06 квітня 2009 року.

Відповідно до частини 2 статті 1060 ЦК України по договору банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний повернути вклад.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від виконання зобов’язання.

Таким чином суд вважає доведеним обов’язок відповідача повернути позивачці суму вкладу у розмірі 11000 гривень.

Посилання відповідача на дію мораторію щодо задоволення вимог кредиторів не може бути прийнято до уваги, виходячи з наступного.

По-перше, відповідно до частини 2 статті 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Як встановлено в судовому засіданні, тимчасова адміністрація в ТОВ «УПБ» призначена Правлінням НБУ з 21 січня 2009 року, в той час як строк виконання зобов’язання перед Позивачем настав 06 квітня 2009 року, тобто після призначення тимчасової адміністрації.

По-друге, Указом Президента України N 493/92 від 03.10.92 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" передбачено, що нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Указу Президента України, нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. N 731, державна реєстрація нормативно-правових актів полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколами до неї, міжнародними договорами України, а також з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесення до єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Як видно із тексту постанови Правління НБУ від 21.01.2009 р., з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 21.01.2009 р. (а.с.22), таким чином, вказана постанова Правління НБУ зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян. Однак, державна реєстрація вказаної постанови НБУ проведена не була, а тому вважати її чинною неможливо.

Крім того, згідно ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

ОСОБА_5, що визначає повноваження Національного банку України, прямо вказує на те, що нормативно-правові акти НБУ підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Разом з тим, статтями 1058, 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Також статтями 526 та 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 статті 22 Конституції України гарантується, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, це також стосується і підзаконних актів, які повинні відповідати Конституції України та законам України.

Згідно з положеннями частини 4 статті 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку про необхідність застосування в даному випадку положень статей 1058, 1060 ЦК України, відповідно до яких відмова відповідача у видачі Вкладу є незаконною.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 5 частини 2 цієї статті передбачено, що способом захисту цивільного права може бути примусове виконання обов”язку в натурі. Право вибору способу захисту належить особі.

Однак, доводи представника позивачки стосовно того, що виконання зобов”язання необхідно покласти на Ясинуватське відділення №1 Донецької філії ТОВ “Укрпромбанк”, а саме за місцем вкладу, безпідставні, оскільки стороною ОСОБА_4 банківського вкладу є Товариство з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (а.с.10).

Крім того, суд вважає такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивачки в частині визнання недійсним пункту 5.3 ОСОБА_4, яким визначається виключна підсудність даного спору.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Посилання позивачки на невідповідність оспорюваного пункту ОСОБА_4 вимогам законодавства заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.110 ЦПК України право вибору підсудності у справах про захист прав споживачів, а також за позовами , що виникають з договорів, належить позивачеві, який має право звернутись до суду за місцем свого проживання або за місцем виконання договору.

Таким чином, пункт 5.3 ОСОБА_4, укладеного між позивачкою і Банком, звужує обсяг передбачених законом прав , тому має бути визнаний недійсним.

Крім того, підлягають задоволенню і вимоги позивачки стосовно стягнення на її користь з Банку 53,34 грн. в рахунок 3% річних за період з дати повернення вкладу по день винесення рішення, а також 82.50 грн. в рахунок інфляційних втрат за 25 днів квітня 2009 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, вимоги позивачки в частині відшкодування збитків та моральної шкоди, на погляд суду, задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

В обгрунтування своїх вимог в цій частині позивачка посилається на ту обставину, що після повернення їй Банком вкладу, вона мала намір вкласти ці гроші в інший ОСОБА_4 з отриманням 26,7 % річних, від чого мала б прибуток за рік в сумі 2937 грн. (в той час, як від дати, коли їй ОСОБА_4 повинен був повернути вклад, пройшло меньше двох місяців).

Однак, ці доводи позивачки не є належними доказами в розумінні статті 58 ЦПК України, оскільки мають силу припущення, в той час, як рішення суду не може грунтуватись на припуцщеннях.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, вимагаючи відшкодування моральної шкоди, позивачка посилається на статтю 22 Закону України “Про захист прав споживачів” як на підставу її відшкодування.

Разом з тим, відповідно до п.5 ч.1 ст.4 цього Закону споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов”язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, наслідки порушення грошового зобов”язання встановлені статтею 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди, як не передбачає її відшкодування і укладений між сторонами договір банківського вкладу.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави. Позивачка сплатила 30 грн. в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с.1), які їй повинен компенсувати відповідач. Відповідно до ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів” позивачку звільнено від сплати судового збору, тому відповідач має його сплатити на користь держави в сумі 68 грн. з розрахунку 51 грн. за вимогами майнового характеру і по 8,50 грн. за дві вимоги немайнового характеру (51,0 + 8,50 + 8,50).

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 3,10,11,57-60,88,212-214 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 5.3 ОСОБА_4 банківського вкладу від 05.01.2009 року № 1051/0305327000004002, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” та ОСОБА_3.

Визнати неправомірною бездіяльність Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в частині невиконання ним прийнятого на себе зобов”язання з повернення вкладу по закінченню терміну та настанням дати повернення вкладу.

Зобов”язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” виконати в натурі умови письмового ОСОБА_4 банківського вкладу № 1051/0305327000004002 від 05.01.2009 року, укладеному між ТОВ “Український промисловий банк” та ОСОБА_3, повернувши їй грошові кошти в сумі 11000 (одинадцять тисяч) грн.

Стягнути з ТОВ “Український промисловий банк” (к/рах.32000175001 в Головному Управління НБУ по м.Києву і Київській області, МФО 321024, ЄДРПОУ 19357325) на користь ОСОБА_3 3% річних від простроченої суми по грошовому зобов”язанню в сумі 53,34 грн., 82,50 грн. в рахунок інфляційних втрат за квітень 2009 року та 30 грн. сплачених витрат на інформаціно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнути 165 (сто шістдесят п”ять) грн. 84 коп., а також судовий збір на користь держави в сумі 68 грн.

В решті позовних вимог — відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Ясинуватський міськ районний суд.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або протягом десяти днів з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя