Ухвала суду № 52472572, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/59615/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012

у справі № 2а-2330/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гопак»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомленя - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 03.11.2011 №0000952305.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову у задоволенні позову, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 19.10.2011 № 6246/23-522-30312864.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги:

- п. 5.1., пп.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», 137.1 статті 137 Податкового Кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 87567,00 грн., у т. ч. за II квартал 2010 року в сумі 18104,00 грн., за III квартал 2010 року в сумі 10345,00 грн. за ІV квартал 2010 року в сумі 12520,00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 16698,00 грн., за II квартал 2011 року в сумі 29900,00 грн.

- пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., пп. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 168460 грн., в т. ч. за листопад 2010 року - 131524,00 грн., лютий 2011 року - 13642,00 грн., квітень 2011 року - 5383,00 грн., травень 2011 року - 17911,00 грн. та завищення р. 9 (від'ємне значення) за червень 2006 року - 3228,00 грн.

Дане порушення, на думку податкового органу, виникло внаслідок того, що господарські операції позивача з його контрагентами ДП «Продмережа», ДП «Мережа-Трейд», ТОВ «Край», ТОВ «Край-2», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фоззі-Фуд» не містять економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів, а тому не спричиняють реального настання правових наслідків.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 №0000952305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 97810,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 87567,00 грн., за штрафними санкціями - 10243,00 грн.).

За наслідком адміністративного узгодження скарга позивача залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Таким чином, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. У протилежному випадку відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

При цьому, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Для цілей оподаткування платники податків ведуть облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Аналогічні вимоги містять і положення Податкового кодексу України.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством або сплати грошових коштів.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що доводи відповідача, що підприємством неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати понесені за наслідками виконання господарських операцій з ДП «Продмережа», ДП «Мережа-Трейд», ТОВ «Край», ТОВ «Край-2», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фоззі-Фуд» не знайшли свого підтвердження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, протягом періоду що перевірявся, мав господарські взаємовідносини з контрагентами: ДП «Продмережа», ДП «Мережа-Трейд», ТОВ «Край», ТОВ «Край-2», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фоззі-Фуд», які на час здійснення господарських операцій з позивачем були зареєстровані як юридичні особи та як платники ПДВ, при цьому наявні первинні документи, які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань за укладеними договорами та про використання отриманого позивачем товару у власній господарській діяльності

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Таким чином, позивач, скориставшись положеннями п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», правомірно відніс витрати по господарським операціям з його контрагентами до складу валових витрат підприємства у податковій звітності з податку на прибуток підприємств у періоді, що перевірявся.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, усі вони були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г. Пилипчук

Ю.І.Цвіркун