Ухвала суду № 52472510, 13.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/58948/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014

та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2014

у справі № 825/2938/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області № НОМЕР_1 від 09.07.2014.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, складено акт № 72/17/НОМЕР_2 від 15.07.2013, в якому зафіксовано порушення, зокрема, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 с. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 236 090 грн. за період із січня 2011 року по грудень 2012 року та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 236 090 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки та процедури адміністративного оскарження, 09.01.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 351 836,50 грн., в т.ч.: 236 090 грн. основного платежу та 115 746,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_2 включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості придбаних у 2011 році автозапчастин у ПП «Дальнобой-Сервіс» на загальну суму 59 032,94 грн., у т.ч. ПДВ - 9 839 грн. та у ФОП ОСОБА_3 на загальну суму 22 700,04, у т.ч. ПДВ - 3 783 грн. відповідно до податкових накладних, однак на перевірку не надано актів списання автозапчастин (інших документів), які підтверджують фактичне використання придбаних запчастин в господарській діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що нормами податкового законодавства не передбачено настання негативних наслідків для платника у разі надання документів без відповідного засвідчення, у зв'язку з чим відповідач не мав права залишати поза увагою надані позивачем первинні документи та зобов'язаний був їх врахувати при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Однак, рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам, які передбачені ст. ст. 69, 159 КАС України, оскільки висновки по ним зроблені при неповному з'ясуванні фактичних обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

В даному випадку, суди попередніх інстанцій, при визнанні неправомірним спірного податкового повідомлення-рішення обмежились встановленням процедурних порушень під час проведення перевірки.

Однак, в даному випадку підлягають дослідженню обставини щодо правомірності формування податкового кредиту позивачем за результатами взаємовідносин позивача з ПП «Дальнобой-Сервіс» і ФОП ОСОБА_3 за період січень 2011 року - грудень 2012 року.

Для цього судам необхідно дослідити рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, встановити факт здійснення господарських операцій та спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції, а також зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, оскільки включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Також, судам необхідно дослідити питання дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість та факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Для вирішення спору важливе значення має встановлення факту реєстрації та перебування контрагентів платника податку в стані платників податку на додану вартість, що надає право таким платникам видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного суду України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний