Рішення № 5247148, 14.07.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 44/4414.07.08 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укравтоцентр» ДоМіністерства оборони України

Простягнення 2892 750,00 грн.

Представники: від позивача:Гаврилюк М.Д. - представн. за довіреністю №9 від 27.01.06 р. від відповідача:Чепель К.О. - представн. за довіреністю №220/783/д від 02.06.08 р.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався на 02.07.2008, 09.07.2008, 09.07.2008 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.07.2008, 14.07.2008 в судовому засіданні оголошувалась перерва .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтоцентр»до Міністерства оборони України про стягнення суми заборгованості у розмірі 1900000 (один мільйон девятсот тисяч)грн 00коп, збитків від інфляції за весь час прострочення у розмірі 864500 (вісімсот шістдесят чотири тисячі п'ятсот)грн 00коп, та трьох відсотків річних з простроченої суми у розмірі 128250 (сто двадцять вісім тисяч двісті пятдесят)грн 00коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що господарським судом міста Києва у справі №38/423 було визнано недійсним договір про будівництво житла від 20.11.2004 року та додаткову угоду до договору, відповідно до яких позивачем було сплачено кошти на користь відповідача. Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути позивачеві кошти, сплачені останнім відповідно до зазначеного вище договору та додаткової угоди, включаючи збитки від інфляції, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 30.05.08р. було порушено провадження у справі №44/44 та призначено розгляд справи на 11.06.08р. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 11.06.08р. розгляд справи було відкладено на 02.07.08р., та зобов'язано відповідача виконати вимоги ухвали суду від 30.05.08р., а саме надати обгрунтований відзив на позовну заяву та надати довідку про включення його до ЄДРПОУ.

24.06.08р. до суду надійшло клопотання представника відповідача про необхідність ознайомлення з матеріалами справи з метою належного представництва інтересів відповідача та підготовки обгрунтованого та повного відзиву на позовну заяву. 26.06.08р. представник відповідача був ознайомлений з матеріалами справи.

02.07.08р. в судове засідання з'явились представники сторін, відповідач не виконав вимоги ухвали суду та не надав відзив на позовну заяву, від представника відповідача вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи. Ухвалою господарського суду м.Києва від 02.07.08р. розгляд справи було відкладено на 09.07.08р.

Відповідач не скористався наданим йому правом, та не надіслав свого представника для ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні 09.07.08р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач не виконав вимоги ухвали суду та не надав відзив на позовну заяву. Представник відповідача позовні вимоги не визнав, та заявив усне клопотання про визнання Міністерства оборони України неналежним відповідачем, в звязку з тим, що належним відповідачем повинно бути визнано управління капітального будівництва Міністерства оборони України, яке на цей час не ліквідовано. Представник позивача проти вказаного клопотання відповідача заперечував, наголошуючи на тій обставині, що представником відповідача не надано жодних доказів в підтвердження заявлених у цьому клопотанні вимог, що не відповідає ст.33 Господарського процесуального кодексу України. Окрім цього, позивач зазначив, що Управління капітального будівництва Міністерства оборони України не має статусу юридичної особи, що встановлено Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2006 року, якою залишено без змін Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2005р. яким визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка АОО №004456, видане Управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України державним реєстратором Соломянської районної у місті Києві державної адміністрації та зобовязано Соломянську районну у місті Києві адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про скасування запису, яким відомості про Управління капітального будівництва Міністерства оборони України включені до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.2 та ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши заявлене відповідачем усно клопотання про визнання Міністерства оборони України неналежним відповідачем, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив, що доказів на підтвердження своїх вимог відповідач суду не надав, не обгрунтував необхідність заміни відповідача у даній справі, в зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що заявлене відповідачем усно клопотання про визнання Міністерства оборони України неналежним відповідачем є необґрунтованим та відмовив відповідачу в задоволенні даного клопотання.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи в звязку з необхідністю надання додаткових доказів. Суд заслухав пояснення представника позивача в яких він заперечував проти заявленого представником відповідача клопотання. У судовому засідінні було оголошено перерву до 14.07.08р. для надання можливості відповідачу виконати вимоги ухвал суду та надати огрунтований відзив на позов, письмові пояснення по суті позовних вимог та надання додаткових доказів.

У судовому засіданні 14.07.08р. відповідач не виконав вимоги попередніх ухвал суду та не надав відзив на позовну заяву. Представник відповідача подав суду письмове клопотання про заміну неналежного відповідача, та відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що Договір №20/11-04п від 20.11.2004р. та Додаткова угода №1 від 29.12.2004р. на які посилається позивач укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтоцентр»та Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, яке згідно Положення є самостійною юридичною особою та здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, самостійно реалізує свої права та виконує обовязки за своїми зобовязаннями як самостійний субєкт господарювання. Відповідно до Положення про Міністерство оборони України міністерство є центральним органом виконавчої влади і відповідно до покладених на нього повноважень утворює, реорганізує та ліквідує в установленому порядку призначені для забезпечення окремих видів діяльності Збройних сил підприємства, установи та організації, контролює їх діяльність. Утворені міністерством підприємства, установи та організації входять до сфери його управління і є йому підзвітні. Відповідно до ст.74 Господарського кодексу України державне підприємство є субєктом підприємницької діяльності і несе відповідальність усім належним йому на праві господарського відання майном. Держава та орган, до сфери управління якого входить підприємство не несуть відповідальність за його зобовязаннями.

Представник позивача проти заявленого відповідачем письмового клопотання про заміну неналежного відповідача заперечував, наголошуючи, що Управління капітального будівництва Міністерства оборони України не має статусу юридичної особи, що встановлено Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2006 року, якою залишено без змін Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2005р. яким визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка АОО №004456, видане Управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України державним реєстратором Соломянської районної у місті Києві державної адміністрації та зобовязано Соломянську районну у місті Києві адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про скасування запису, яким відомості про Управління капітального будівництва Міністерства оборони України включені до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.2 та ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши подане в судовому засіданні 14.07.08р. письмове клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача та відкладення розгляду справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив, що доказів на підтвердження своїх вимог відповідач суду не надав в зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що подане відповідачем клопотання про визнання Міністерства оборони України неналежним відповідачем є необґрунтованим та відмовив відповідачу в задоволенні даного клопотання.

Відповідно до статті 85 господарського процесуального кодексу України за згодою сторін в судовому засіданні 14.07.2008 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані представниками сторін документи, заслухавши пояснення, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.11.04р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтоцентр" та Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України було укладено договір №20/11-04п про будівництво житла для віськовослужбовців та членів їх сімей у порядку пайової участі і передачу у власність товариству частини збудованих за його кошти квартир та нежилих приміщень.

29.12.04р. ТОВ "Укравтоцентр" та Управління капітального будівництва Міністерства оборони України уклали додаткову угоду №1 до договору №20/11-04п, якою внесено зміни та доповнення до зазначеного вище договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2005р. у справі №38/423, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 року, визнано недійсним договір №20/11-04п від 20.11.2004р. та додаткову угоду №1 від 29.12.2004р. до цього договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2005 року у справі №23/436, що залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.07.2006 року, визнано недійсним пункт 2 наказу Державного секретаря Міністерства оборони України від 21.07.2003 року за № 43; визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка АОО № 004456, видане Управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України державним реєстратором Соломянської районної у м. Києві державної адміністрації та зобовязано Соломянську районну у м.Києві державну адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про скасування запису, яким відомості про Управління капітального будівництва Міністерства оборони України включені до Єдиного державного реєстру.

Вищезазначений договір та додаткова угода до нього були підписані начальником Управління капітального будівництва Міністерства оборони України, який діяв на підставі Положення, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від 21.07.2003 року № 43, та затверджені Міністром оборони України відповідно 20.11.2004 р. та 29.12.2004 р.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2006 року, зазначено, що управління капітального будівництва Міністерства оборони України не має статусу юридичної особи.

Договір №20/11-04п від 20.11.2004р. про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей у порядку пайової участі і передачу у власність товариству частини збудованих за його кошти квартир та нежилих приміщень та додаткову угоду №1 від 29.12.2004р. до цього договору (далі - "Договір") затверджено Міністром оборони України.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про збройні сили України»Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно з ч.2 ст.10 Закону України «Про збройні сили України»забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»встановлено, що господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до ч.5 Закону України "Про Збройні Сили України", ч.5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтнресам фізичних і юридичних осіб та держави, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність передбачену законом та договором, військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису, а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. З огляду на те, що управління капітального будівництва Міністерства оборони України не має статусу юридичної особи, відповідачем за даним позовом є Міністерство оборони України, яким було затверджено правочини, визнані в подальшому недійсними в судовому порядку.

Виходячи з наведеного судом встановлено, що з моменту ухвалення Ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2006 року усі зобов'язання Управління капітального будівництва Міністерства оборони України перейшли до Міністерства оборони України.

Таким чином суд приходить до висновку, що подана на розгляд господарського суду міста Києва позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтоцентр»до Міністерства оборони України про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 процентів за весь час користування чужими коштами є такою, що подана до належного відповідача.

На виконання умов договору №20/11-04п, позивачем було сплачено відповідачу 1900000 (один мільйон дев'ятсот тисяч) грн 00 коп, а саме платіжним дорученням №1277 від 23.11.2004р. - 150000,00 грн.; платіжним дорученням №50 від 28.01.2005р. 1000000,00 грн.; платіжним дорученням №76 від 31.01.2005 р. 300000,00 грн.; платіжним дорученням №234 від 04 квітня 2005р. 450000,00 грн.

Позивач вважає, що він має всі законні підстави на стягнення сплачених відповідачу коштів за договором №20/11-04п від 20.11.2004, що визнаний в судовому порядку недійсним, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час користування чужими коштами.

Оцінюючи подані у даній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину...

Частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима.

З наданих позивачем пояснень та доказів у справі, судом встановлено, що позивачем було сплачено кошти відповідачеві на виконання договору, який в подальшому було визнано недійсним. В той же час судом встановлено, що відповідач не повернув позивачеві кошти, отримані ним за зазначеним вище договором.

Відтак, з огляду на недійсність договору № 20/11-04п від 20.11.2004 року та виходячи з положень ст. 216 Цивільного кодексу України та ст. 208 Господарського кодексу України, випливає, що Міністерство оборони України зобовязане повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Укравтоцентр” грошові кошти у розмірі 1900000 грн. 00 коп., сплачені останнім на виконання умов договору

Відповідно до ч.2 ст. 216 Цивільного кодексу України, якщо у звязку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до ст.1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного збереженння грошей нараховуються проценти за користування ними. Відповідно до ст. 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грощовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Грошове зобовязання відповідача по поверненню позивачу отриманих від нього грошей виникло з дня набрання чинності рішенням господарського суду м.Києва, тобто з 08.02.2006 року. Не виконавши вказаного зобовязання відповідач прострочив його виконання.

Відповідно до ст.ст.14, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від виконання зобовязання згідно ст. 525 Цивільного кодексу не допускається.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на користь позивача суми заборгованості, збитків від інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобовязань, з лютого 2006 року по травень 2008 року включно, а також три проценти річних від простроченої суми.

За період з лютого 2006 року по травень 2008 р. індекс інфляції становить 145,5%, а отже збитки від інфляції за весь час прострочення складають 864500,00 грн., що підтверджується розрахунком наданим позивачем.

Сума трьох процентів річних з простроченої суми за період з лютого 2006р. по травень 2008 року, становить 128250,00 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Відповідач позовні вимоги не визнав.

Заперечення відповідача судом не прийнято до уваги, оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України не ставить обовязок боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми в залежність від причин невиконання боржником грошового зобовязання.

За таких обставин позовні вимоги позивача предявлені до відповідача визнаються судом обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 14, 216, 241, 244, 525, 526, 536, 625, 1214 Цивільного кодексу України, ст.208 Господарського кодексу України, ст.ст.44, 77, 82-85 ГПК України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоцентр" задовольнити.

Стягнути з Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168, п/р352003703192 в ОПЕРУ ДКУ м.Києва МФО 820172, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтоцентр»(бульвар І.Лепсе, 83, м.Київ, 03126, код 24925205, рахунок 26000200130089 в КФ АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», МФО 380203) 1900 000 (один мільйон девятсот тисяч) гривень 00 коп. суми заборгованості, 864 500 (вісімсот шістдесят чотири тисячі пятсот) грн. 00 коп. збитків від інфляції за весь час прострочення, 128 250 (сто двадцять вісім тисяч двісті пятдесят) грн. 00 коп.- трьох процентів річних з простроченої суми, 25500 (двадцять пять тисяч пятсот) гривень 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя П.П. Чеберяк

Дата виготовлення та підписання повного тексту Рішення 18.07.2008р.