Постанова № 52468250, 07.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 р. Справа № 2а-1462/12/1470

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Сабової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Племзавод Шляховий» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року по справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Племзавод Шляховий» до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

05.03.2012р. ВАТ (нині ТДВ) «Племзавод Шляховий» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Веселинівської МДПІ Миколаївської області (правонаступник - Первомайська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.12.2011 року:

- №0018111700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з прибуткового податку з робітників і службовців, включаючи членів кооперативів за основним платежем у розмірі 52 293,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 13073,46 грн.;

- №0000122301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах за основним платежем у розмірі 466 502,32 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 116 625,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а тому, винесені на підставі цих висновків спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року у задоволенні адміністративного позову ВАТ «Племзавод Шляховий» відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ТДВ «Племзавод Шляховий» 09.02.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права, та з урахуванням ухвали ВАС України від 02.12.2014р., просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2014 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ВАТ (нині ТДВ) «Племзавод Шляховий» зареєстровано як юридична особа 21.06.2002р. Доманівською РДА Миколаївської області, з 30.08.2002р. перебуває на податковому обліку, з 01.10.2008р. був платником ПДВ, а з 01.05.2009р. зареєстрований, як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

В листопаді 29.11.2011 року головним державним податковим ревізор-інспектором проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Племзавод Шляховий» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р.

За результатами вказаної перевірки складено акт №226-2301/00854891 від 06.12.2011 року, яким встановлено заниження підприємством позивача податку на додану вартість на загальну суму 466502,32 грн. та не утримання податковим агентом податку з доходів фізичних осіб в сумі 52293,84 грн.

На підставі даного акту перевірки, уповноваженою особою відповідача винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0000122301 від 22.12.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 583127,95 грн. (з яких, за основним платежем - 466502,32 грн. - 116 625,63грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0018111700 від 22.12.2011р., яким збільшено грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 65367,30 грн. (з яких 52 293,84грн. - за основним платежем, 13 073,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно з правомірності спірних рішень відповідача.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх частково необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, судовою колегією з матеріалів справи та спірного акту перевірки встановлено, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000122301 від 22.12.2011р. та збільшуючи позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 583 127,95 грн., виходив з того, що підприємство позивача, в порушення вимог п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.9.4-9.6 ст.9 та п.10.2 ст.10 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість», в перевіряємий період не було належним чином зареєстровано платником ПДВ, оскільки свідоцтво платника ПДВ у нього було анульоване відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014р. (по справі №2а-1058/12/1470).

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що вказана вище постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014р. була скасована ухвалою ВАС України від 02.12.2014р. та відповідно, було залишено в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.11.2013р., якою, в свою чергу, було скасовано рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 13.07.2010р. про анулювання реєстрації платника ПДВ ВАТ «Племзавод Шляховий».

Таким чином, у зв'язку з вказаними обставинами, підприємство позивача у перевіряємий період при здійсненні спірних господарських операцій було належним чином зареєстроване, як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість і відповідно, його свідоцтво платника ПДВ було дійсне, а тому він мав право на віднесення сум ПДВ до свого податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, висновки суду 1-ї інстанції про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення №0000122301 від 22.12.2011р. є помиковими та передчасними.

Що ж стосується встановленого спірною перевіркою порушення позивачем приписів п.п.170.1.1 п.170.1 ст.170, п.167.1 ст.167, п.168.1 ст.168 ПК України, на підставі якого податковим органою було прийнято податкове повідомлення-рішення №0018111700 від 22.12.2011р., яким збільшено грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 65367,30 грн. (з яких 52293,84грн. - за основним платежем, 13073,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), то судова колегія погоджується з висновками відповідача та суду 1-ї інстанції і, в свою чергу, з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до положень п.п.162.1.3 п.162.1 ст.162 ПК України, платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.

П.п.170.1.1 п.170.1 ст.170 ПК України визначено особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів, а саме: податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної ділянки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Як слідує зі змісту п.164.5 ст.164 ПК України, під час нарахування (надання) доходів у будь-якій не грошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помноженя на коефіцієнт (1,176471).

Як встановлено по спарві, в перевіряємий період ВАТ «Племзавод Шляховий», згідно з договорами оренди земельної частки (паю), орендувало у фізичних осіб земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур терміном на 5 (п'ять) років.

Орендна плата за користування орендованими земельними ділянками встановлювалася в розмірі 3,0% від грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнту індексації і виплачувалася власникам землі у натуральному вигляді або в грошовій формі щорічно до 30 грудня поточного року.

Так, як видно зі спірного акту перевірки, у 2008 році господарство позивача використовувало договори з 470 пайщиками на оренду земельної частки (паю), в 2009 році - з 375 пайщиками, а у 2010 році - з 261 пайщиками. При чому, орендна плата за 1 пай згідно цих договорів оренди земельних ділянок становив 1953,20 грн.

Таким чином було нараховано орендної плати в сумі 509 785,20 грн. та податку на доходи з фізичних осіб 76 467,78 грн.

Проте, як встановлено судами обох інстанцій, у серпні 2011р. (т.б. вже в період дії ПКУ) ВАТ «Племзавод Шляховий» за оренду земельних ділянок видавав пайщикам орендну плату в не грошовій формі, а в натуральній - пшеницею. Відповідно платіжних відомостей №3 і №4, було видано пшениці в кількості 508т по ціні 583,33 грн. за 1т, т.б. на загальну суму 296331,64 грн.

Таким чином, з урахуванням вказаних вище обставин та норм діючого на той час законодавства, сума податку на доходи з фізичних осіб становить 52 293,84 грн. (т.б. 296331,64 грн. х 15% х 1,176471).

Отже, за таких обставин, на думку суду, позивач, як платник цього податку, фактично не здійснив нарахування суми податку на доходи з фізичних осіб та не перерахував до бюджету 52293,84грн. податку з доходів фізичних осіб, чим порушив вимоги ст.168 ПК України.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0018111700 від 22.12.2011р. та відповідно, безпідставність позовних вимог у цій частині.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином, за вказаних обставин та враховуючи, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, судова колегія, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст.195,197,198,202,205,207,254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Племзавод Шляховий» - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Племзавод Шляховий» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Веселинівської МДПІ (Доманівське відділення) Миколаївської області від 22.12.2011 року №0000122301.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ТДВ «Племзавод Шляховий» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко