Ухвала суду № 52468190, 12.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015р. Справа № 876/4785/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

за участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

за участю представників:

апелянта (відповідача у справі): не з'явився

позивача у справі: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області), смт.Міжгір'я Міжгірського району Закарпатської області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.02.2013р. у справі №2а-0770/4109/11

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Загалшляхбуд", смт.Міжгір'я Міжгірського району Закарпатської області

до Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області), смт.Міжгір'я Міжгірського району Закарпатської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2011р. позивач: Товариство з додатковою відповідальністю "Загалшляхбуд" звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача: Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Міжгірському районі Закарпатської області №0000402301/2699/7-23 від 19.08.2011р. та №0000392301/2697/7-23 від 19.08.2011р., які бул прийнято за результатам документальної позапланової невиїзної перевірки ТзДВ "Загалшляхбуд" з питань взаємовідносин Філії "Долинське ШБУ" з ПП "Реноваціо" за період з 01.07.2008р. по 31.12.2010р., що була задокументована актом №503/23/03450100 від 18.08.2011р (надалі - Акт).

Позовні вимоги мотивовано тим, що 07.09.2011р. позивач отримав оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Міжгірському районі, які прийняті за наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТзДВ "Загалшляхбуд", однак позивач не погоджується із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними і такими, що підлягаю скасуванню. Позивач посилається на те, що перевірка ініційована та проведена з порушення закону, оскільки в податкового органу не було передбачених податковим законодавством підстав для призначення позапланової невиїзної перевірки і така відповідно було призначена всупереч вимог чинного законодавства. Також ТзДВ "Загалшляхбуд", обгрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що висновки відповідача про, начебто, фіктивність діяльності ПП "Реноваціо" є насправді суб'єктивними судженнями і не доводяться жодними реальними доказами. Позивач доводить, що господарські операції між ним та ПП "Реноваціо" мали місце насправді, про що свідчать як документи первинного бухгалтерського обліку, так і наявність реально виконаних дорожніх (будівельних) робіт. Окрім того, в своїй позовній заяві суб'єкт господарювання зазначає, що висновки податкового органу про те, що спірні правочини (угоди між позивачем та ПП "Реноваціо") є нікчемними,- не відповідають нормам цивільного законодавства, адже такі угоди не порушують суспільний порядок і їх не було в судовому порядку визнано недійсними.

За результатами розгляду справи Закарпатський окружний адміністративний суд адміністративний позов задоволив повністю. Свої висновки суд першої інстанції обґрунтовує тим, що податковим органом було неправомірно визнано спірні угоди нікчемними. Суд першої інстанції зазначає, що в даному випадку відсутні підстави класифікувати спірний правочин як такий, що порушує публічний порядок, а оскільки такий правочин не був визнаний судом недійсним тому, зважаючи на презумпцію правомірності правочинів, податковий орган неправомірно в своєму Акті посилається на нікчемність угод. Зважаючи на те, що інших доказів, які б вказували на нікчемність правочинів та мету керівника юридичної особи в ухиленні від сплати податків наведено не було, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, апелянт (відповідач у справі): Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Закарпатської області ДПС оскаржив її в апеляційному порядку (надалі - ДПІ). В своїй апеляційній скарзі ДПІ посилається на те, що документи, які враховано при перевірці і згодом надано до суду, не мають сили первинних документів, оскільки не були складені на підтвердження фактичного здійснення господарської операції. На те, що фактичного здійснення спірних господарських операцій не було, на думку відповідача, вказують певні обставини, що свідчать про неможливість ПП "Реноваціо" бути реальним учасником господарських відносин. Зокрема таким обставинами на думку апелянта є: відсутність персоналу; відсутність у власності ПП "Реноваціо" приміщень та транспортних засобів, наявність пояснень директора про те, що він погодився бути директором підприємства за винагороду і не мав на меті забезпечення реальної господарської діяльності підприємства. Керуючись наведеними аргументами, апелянт просить апеляційний суд постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, про відмову у задоволенні позову.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому суд вважає можливим розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, колегією суддів встановлено наступне:

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що на підставі направлення від 17.08.2011р. №250, виданого ДПІ у Міжгірському районі Закарпатської області Рогач О.Г. - старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю юридичних осіб, відповідно до пп.78.2.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведена невиїзна перевірка товариства з додатковою відповідальністю "Загалшляхбуд" з питань взаємовідносин філії "Долинське ШБУ" з ПП "Реноваціо" за період з 01.07.2008р. по 31.03.2011р. За результатами перевірки складено Акт №503/23/03450100 від 18.08.2011р.

У Акті містяться висновки про порушення Позивачем:

- ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4, 2.15, 2.126 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавству;

- п.п.5.1, п.п.5.2.1, 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2, п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 - Філією "Долинське ШБУ" до складу валових витрат з податку на прибуток переданих до ВАТ "Загалшляхбуд" за ІІІ квартали 2008р. в сумі 1290882,00грн. за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину, та первинних документів на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено витрати в загальній сумі 1290882,00грн., у тому числі, за ІІІ квартали 2008р., в сумі 836772,00грн., за IV квартал 2008р. в сумі 454110,00грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 322721,00грн., а саме: за ІІІ квартал 2008р. у сумі 209193,00грн. та IV квартал 2008р. в сумі 113528,00грн.

- п.п.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" - встановлено завищення податкового кредиту у переданих до ВАТ "Загалшляхбуд" реєстрах отриманих податкових накладних всього у сумі 258176,00грн., в т.ч. за липень 2008р. в сумі 25792,22 грн., за серпень 2008р. в сумі 67995,00грн., за вересень 2008р. в сумі 73567,00грн., за жовтень 2008р. в сумі 53760,00грн., за листопад 2008р. в сумі 37062,00грн.

На підставі вищевказаного Акту перевірки ДПІ у Міжгірському районі Закарпатської області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000402301/2699/7-23 від 19.08.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 322720,00грн.;

- №0000392301/2697/7-23 від 19.08.2011р., яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 403401,00грн.

07.09.2011р. ТзДВ "Загалшляхбуд" отримано вказані податкові повідомлення-рішення.

Підставою донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств став висновок про нікчемність правочинів, укладених з ПП "Реноваціо".

Зокрема, Долинською ОДПІ отримано листа та матеріали від ВПМ ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області №1377/7/26-31 від 06.06.2011р. щодо взаємовідносин позивача із ПП "Реноваціо". Зокрема у вказаних матеріалах зроблено висновок, що ПП "Реноваціо" має ознаки фіктивності, про що свідчать відсутність його за юридичною адресою, відсутність транспортних засобів та складських приміщень, а з пояснення директора ОСОБА_2, останній зареєстрував підприємство за винагороду.

Оцінюючи наявні в справі докази та подані ТзДВ "Загалшляхбуд" пояснення та доводи, які висловлено як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду керується наступними висновками та правовими позиціями:

Перед тим, як приступити до оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в позовній заяві позивач посилався на те, що позапланову виїзну перевірку податковим органом було ініційовано та проведено протиправно, тобто без достатніх для цього законних підстав, проте, суд першої інстанції даним доводам в оскаржуваній постанові оцінки не дав. Натомість, колегія суддів апеляційного суду, оцінюючи такі доводи позивача, зазначає наступне:

З копії наказу Про проведення невиїзної позапланової перевірки №253 від 17.08.2011р. вбачається, що перевірку було призначено на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України.

З направлення на проведення перевірки №250 від 17.08.2011р. виданого ДПІ у Міжгірському районі Закарпатської області вбачається, що перевірку проведено на підставі пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України та не вказано номеру наказу, на підставі якого виписано направлення на перевірку.

Відтак, вбачається, що на стадії ініціювання, призначення та проведення перевірки податковим органом було допущено порушення встановленої законом процедури.

Нормами підпункту 78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України (на який здійснено посилання в наказі на проведення перевірки) передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

В свою чергу, підпунктом 78.1.11 п.78.1 ст.78 ПУ України (на який здійснено посилання в направлення на перевірку) передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

З матеріалів справи та письмових пояснень податкового органу вбачається, що перевірку було призначено та проведено на саме на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України.

Доказів існування постанови органу дізнання чи постанови (ухвали) суду про призначення перевірки матеріали справи не містять та відсутні будь-які посилання на такі документи. Відтак, колегія суддів погоджується з доводами позивача та приходить до висновку, що Направлення на перевірку було складено невірно, з допущенням суттєвих помилок.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що таке порушення є по суті процедурним порушенням та виходить з того, що правові наслідки процедурних порушень, допущених під час проведення перевірки, можуть бути різними і це залежить від суті такого порушення. Фактично формальна помилка в Направленні на проведення перевірки не призвела до фактичного порушення будь-яких прав чи інтересів платника податків. З врахування того, що мова йде про невиїзну перевірку колегія суддів вважає, що з направлення на її проведення не виникають будь-які обов'язки чи правовідносини, що могли б мати настільки значимі юридичні наслідки, які б могли повпливати на хід чи результат податкової перевірки, а відтак такі доводи позивача не стосуються предмету спору.

Разом з тим, таким документом, який породжує конкретні обов'язки у платника податків, є наказ на призначення перевірки.

Нормами глави 8 розділу ІІ ПК України встановлено правила щодо призначення та проведення перевірок, які також є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється податковими органами в процесі адміністрування податків і зборів.

З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для проведення перевірок платників податків контролюючим органом, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення.

З наказу про призначення перевірки вбачається, що така призначена саме на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами позивача, що виходячи із приписів цієї норми права право на призначення позапланової виїзної перевірки виникає лише у випадку, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а в разі якщо платник податків вчасно та в достатньому обсязі такі матеріали надав підстави для проведення перевірки (тим паче виїзної) відсутні.

Таким чином, з наведеного вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного, та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуто наданими поясненнями та документальним підтвердженням.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Однак, позивач не надав належних і допустимих доказів подання податковому органу витребуваних пояснень та документів. В матеріалах справи (Том 1 а.с. 15) наявна копія супровідного листа, проте відсутні будь-які докази його надсилання засобами поштового зв'язку чи реєстрації безпосередньо в податковому органі. За таких умов суд невзмозі прийти до висновку про те, що позивачем було виконано вимоги запиту про надання інформації та її документального підтвердження.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено відсутність у відповідача права на застосування пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України. Разом з тим з наказу про призначення перевірки вбачається, що таке право податковим органом реалізовано невірно та з порушенням податкового законодавства.

Так, з наказу на проведення перевірки вбачається, що у відповідності до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України апелянт призначив невиїзну позапланову перевірку, проте положення даної норми права передбачають підстави для проведення виїзної перевірки.

Логіка законодавця зводиться до того, що якщо податковому органу надано інформацію та копії документів на письмовий запит то на підставі цього (аналізуючи цю інформацію та копії документів) податковий орган вправі провести невиїзну перевірку, а якщо такої інформації та відповідних копій документів надано не було то в податкового органу виникає право на проведення позапланової виїзної перевірки, тобто у зв'язку з ненаданням інформації виникає право її дослідити безпосередньо за місцем знаходження платника податків.

В даному випадку податковий орган вказує на те, що йому не було надано на письмовий запит достатньо інформації, однак призначає невиїзну перевірку. Виникає питання про легітимність перевірки та про те, на підставі яких документів така була проведена, якщо перевірка невиїзна а копії відповідних документів платником податків надано не було.

В своїй постанові від 27.01.2015р. у справі №21-425а14 Верховний Суд України зазначає, що нормами ПК України з дотримання балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

За таких умов колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що в даній справі дії податкового органу по ініціюванні та проведенні перевірки носять протиправний характер і це впливає на правові наслідки такої.

Зважаючи на те, що ТзДВ "Загалшляхбуд" не було пред'явлено позову про визнання протиправним та скасування наказу на призначення перевірки чи визнання протиправними дії, щодо проведення перевірки колегія, суддів не може констатувати факт незаконності наказу чи протиправності самої перевірки, проте, виходячи з вищенаведеного піддає сумніву легітимність Акту перевірки як доказу порушення платником податків податкового законодавства, оскільки виходячи з того, що платник податків документів на запит не надав, а перевірка була невиїзною, можна прийти до висновку про те, що перевірка була здійснена без повного та максимально можливого дослідження документів первинного бухгалтерського обліку.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне:

З системного аналізу норм податкового та цивільного права вбачається те, що у податкового органу відсутні повноваження встановлювати факт нікчемності правочинів та те, що в даному випадку відсутні підстави вважати спірні правочини нікчемними чи то недійсними.

Відповідно до вимог частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року, було звернено увагу на наступне: вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтись окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатись на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до вимог статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до приписів ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до норм статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем (апелянтом) не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "Реноваціо" правочинів.

Таким чином, апелянтом не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Не обмежуючись аналізом правомірності правочинів в розумінні цивільного законодавства України, колегія суддів апеляційного суду досліджує наявні в матеріалах справи докази з метою встановлення реальності чи то нереальності господарських операцій.

Із поданих матеріалів у справі вбачається, що протягом ІІІ-IV кварталів 2008 року ПП "Реноваціо" поставляло позивачу товарно-матеріальні цінності (бітум) у тому числі замовляло транспортні послуги для поставки вказаних товарно-матеріальних цінностей. Зокрема за вказаний період ПП "Реноваціо" поставило позивачу товарно-матеріальних цінностей та послуг на загальну суму 1290881,79грн. у тому числі ПДВ на суму 258176,32грн.

На момент укладення вказаного правочину ПП "Реноваціо" володіло належною правосуб'єктністю про що свідчить Витяг з ЄДРПОУ наявний у матеріалах справи (Том І а.с. 220). Також на момент видачі податкових накладних ПП "Реноваціо" було зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується інформацією із Акту перевірки.

Зокрема згідно п.1.1 договору постачання №126/07 від 23.07.2008р. ПП "Реноваціо" зобов'язується поставити Філії "Долинашляхбуд" ВАТ "Загалшляхбуд" бітум дорожній, а останній зобов'язується його оплатити і прийняти.

Факт поставки товару підтверджується належним чином складеними видатковими накладними, актами приймання-передавання та податковими накладними.

Факт оплати за поставлену продукцію підтверджується рахунками-фактури та платіжними дорученнями із відмітками банку про проведення.

Факт перевезення товару транспортними засобами підтверджується товарно-транспортними накладними. Зокрема, перевізником виступила ТзОВ "Рінвокс", замовником виступила ПП "Реноваціо", а вантажоодержувачем є Філія "Долинашляхбуд" ВАТ "Загалшляхбуд".

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

З огляду на викладене та виходячи з матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем належними доказами не спростовується факт придбання та факт отримання позивачем від ПП "Реноваціо" товару (бітум) та транспортних послуг по його доставці.

З аналізу Акта перевірки вбачається, що такий складений на підставі листа від ВПМ ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області за №1377/7/26-31 від 06.06.2011р. щодо взаємовідносин Філії "Долинське шляхово-будівельне управління" ВАТ "Закарпатсько-галицьке шляхово-будівельне управління" з ПП "Реноваціо" та матеріалів наявних в актах складених за результатами попередніх перевірок позивача та без безпосереднього дослідження документів первинного бухгалтерського обліку.

Проте, колегія суддів критично ставиться до посилання відповідача на вищезгадуваний лист ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області, та надає перевагу належним письмовим доказам - документам первинного бухгалтерського обліку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом не було долучено до матеріалів справи копію вказаного листа, відтак, суд позбавлений можливості переконатися в його справжності та безпосередньо дослідити його зміст.

Також, із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том. І а.с.220) та копії Договору постачання №126/07 (Том І а.с.109-111) вбачається, що Приватне підприємство "Реноваціо" зареєстровано за адресою: Полтавська обл., м.Кременчук, проспект 50 Років жовтня, буд.76. Тому незрозумілим також є: яка інформація і з яких джерел наявна у ВПМ ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області, оскільки це не є податковий орган, в якому на обліку перебуває платник податків: Приватне підприємство "Реноваціо".

Крім того, з інформації, що згідно із матеріалами перевірки міститься у згаданому листі не вбачається підстав вважати, що Приватне підприємство "Реноваціо" не може бути реальним учасником господарських відносин. Так, відсутність приміщень та транспортних заходів ще не вказують на неможливість залучення таких на підставі договорів оренди чи цивільно-правових угод. Також колегія суддів не бере до уваги посилання на пояснення директора підприємства, оскільки матеріали не містять копії таких пояснень, вказівок на те, хто, коли і в рамках якої процедури такі пояснення відбирав та чи законно такі пояснення було відібрано. Самі лише посилання в Акті на лист в якому є посилання на пояснення (без долучення листа та пояснень) не можуть вважатися належним та допустимим доказом по справі та не можуть ставити під сумнів реальність господарських операцій.

Приписами ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись вимогами ст.9 КАС України, суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а матеріали справи дають підстави для висновків про те, що порушення закону, допущені податковим органом під час ініціювання та проведення перевірки, призвели до неможливості отримання належних та допустимих доказів, які б могли відображати суть спірних господарських операцій.

Відповідно до приписів ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.02.2013р. у справі №2а-0770/4109/11 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Загалшляхбуд" до Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.02.2013р. у справі №2а-0770/4109/11, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 16.10.2015р.