Рішення № 52465408, 08.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6546/15

Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.

При секретарі: Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Форес» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Одеський Коровай» до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Форес» про припинення і визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення штрафу, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2015р. ПАТ «Одеський Коровай» звернулось до суду з вищеназваним позовом, який обґрунтовував тим, що на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 25.04.2001р. та від 22.02.2002р., укладених між ним та ТОВ «Форес», останній є власником 31/100 частин нежитлових будівель хлібозаводу №1, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення за літерами «Е», «Л», «М», «Ж», «О», загальною площею 2 241,8,3 кв.м.).

Після придбання зазначених об'єктів нерухомості, на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні ПАТ «Одеський Коровай», ТОВ «Форес» здійснило самочинне будівництво, а саме: без дозвільних документів та затвердженої проектної документації реконструювало приміщення за літерами «Е», «Л», «М», «Ж», «О», загальною площею 2 306,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

За правилами ст. 331 та ч. 5 ст. 376 ЦК України, позивач, як користувач земельної ділянки, на якій було збудовано самочинне будівництво, має право вимагати перед судом про визнання за ним права власності на це майно, оскільки воно не порушує права інших осіб.

12.04.2012р. між ПАТ «Одеський Коровай» та ОСОБА_2 був укладений договір доручення з фізичною особою ОСОБА_2, за умовами якого остання у строк до 31.12.2012р. прийняла на себе зобов'язання по оформленню права власності на зазначені самочинні об'єкти нерухомості, проте свої зобов'язання вона не виконала, тому у відповідності до договору вона має сплатити йому штраф у сумі 15 000 грн.

Посилаючись на ці та інші обставини, позивач просив суд: визнати за ним право власності на нежитлові будівлі літерами «Е», «Л», «М», «Ж», «О» загальною площею 2 306,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1; припинити право власності ТОВ «Форес» на 23/100 частин нежитлових будівель хлібозаводу №1 за вказаною адресою, а саме на трьохповерхову будівлю центрального складу, загальною площею 1 770, 5 кв.м., що позначена на схематичному плані літ. «Е» та придбана за договором купівлі-продажу від 25.04.2001р.; припинити право власності ТОВ «Форес» на 2/25 частин нежитлових будівель хлібозаводу №1 за вказаною адресою, а саме на будівлю пральної і туалету, позначених на плані літерами «Л» та «М», будівлю складу ІВЦ, позначену на плані літ. «Ж», будівлю прохідної, позначеної на плані літ. «О», загальна площа яких становить 471,3 кв.м., що придбані за договором купівлі-продажу від 20.02.2002р.; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Форес» нерухоме майно: нежитлові будівлі літерами «Е», «Л», «М», «Ж», «О» загальною площею 2 306,4 кв.м, за вказаною адресою: стягнути з ОСОБА_2 на його користь штраф в сумі 15 000 грн.

Справу судом розглянуто у відсутності відповідача ТОВ «Форес».

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26.03.2015р. позов задоволено у повному обсязі.

У апеляційній скарзі ТОВ «Форес» просить рішення суду в частині визнання за позивачем права власності на зазначене майно, припинення за ТОВ «Форес» права власності на вказане майно, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення з нього судових витрат у розмірі 3 504 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог та стягнення з позивача на його користь судових витрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності у порядку, передбаченому частиною третьою ст. 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої ст. 376, так і статті 331 ЦК України.

Відповідно до п. 9 постанови при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону №27780 - ХІІ спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша ст. 15 ЦК, частина перша ст. 3 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'кта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Разом з тим, суд першої інстанції при розгляді даної справи не дотримався цих роз`яснень та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з тим, що ПАТ «Одеський Коровай» є законним користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та з урахуванням вимог ч. 5 ст. 376 ЦК України, є правомірним визнання з позивачем право власності на нерухоме майно: нежитлові будівлі літ. «Е», «Л», «М», «Ж», «О» загальною площею 2306,4 кв.м. , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що факт відсутності порушення права ТОВ «Форес» вбачається із того, що означена особа не є власником спірного майна та не має жодних правових підстав для користування таким майном (договір оренди тощо), що факт відсутності у ТОВ «Форес» права власності на спірне майно є встановленим судовим рішенням (постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2011р. по справі №3/17-1435-2011) та не потребує повторного доказування. Окрім того, як встановлено судом під час розгляду справи позивач у справі був і являється єдиним правомірним користувачем земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1, як на момент отримання відповідного акту №63 від 17.06.1999р., так і після набрання чинності ЗК України в 2001р. Доказів про будь-які права ТОВ «Форес» на означену земельну ділянку, оформлених у відповідності до ЗК України або згідно із законодавством, чинним до набрання чинності цим кодексом, суду не надано. Відомостей про інших осіб, що мають право на спірне майно, суду також не представлено.

Проте ті обставини справи, які суд вважав встановленими є не доведеними у повній мірі.

Апелянт у апеляційній скарзі зазначає, що він не був судом повідомлений про час та місце розгляду справи, що він за певними договорами є власником 23/100 та 2/25 частин нежитлових будівель хлібзаводу №1 за вказаною адресою та сплачує земельний податок на земельну ділянку, на якій розташовані вказані нежитлові будівлі і його право власності на нежитлові приміщення зареєстровано у встановленому законом порядку.

Проте суд, розглянувши справу у відсутності ТОВ «Форес» (за доводами якого, що апелянт не був сповіщений про час та місце розгляду справи), цих його доводів належним чином не перевірив та передчасно дійшов висновку про припинення його права на це майно та витребування його у нього.

Відсутні у справі також докази звернення осіб, які збудували нежитлове приміщення, чи перебудували його до компетентних органів, для прийняття його в експлуатацію .

Без з`ясування вищенаведених обставин, та доказів, у суду були відсутні достатньо підстав для визнання права власності на нежитлові приміщення за ПАТ «Одеський Коровай».

Задовольняючи позов, суд безпідставно застосував ст. 376 ЦК України, не врахувавши вищенаведені роз`яснення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Суд в порушення норм процесуального права, не звернув увагу на те, що позивач, звертаючись з позовом не залучив до розгляду справи державні органи, які наділені повноваженнями здійснювати контроль за містобудуванням та власника землі на якій збудовані спірні нежитлові приміщення, внаслідок чого ухвалив рішення, яке зачіпає їх права .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем ПАТ «Одеський Коровай» не доведено наявність всіх обставин, за яких за ним могло бути визнано право власності на нерухомість в судовому порядку, а також про припинення відносно апелянта права власності на зазначене майно й витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

В іншій частині рішення суду не оскаржено, а тому за правилами ст. 303 ЦПК України воно в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Судові витрати по справі суд вирішує у відповідності до положень ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-314, 3,16-317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Форес» задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «Одеський Коровай» до товариства з обмеженою відповідальністю «Форес» про припинення і визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення судових витрат в сумі 3504 грн. скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Стягнути з публічногоакціонерного товариства «Одеський Коровай» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Форес» судові витрати на суму 1 827 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді Апеляційного суду Одеської області В.Ф.Парапан

Р.Д.Громік

В.О.Панасенков