Ухвала суду № 52461625, 15.10.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 рокусправа № 804/20493/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі № 804/20493/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дніпрометробуд» (далі - ПАТ «Дніпрометробуд») 10 грудня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення рішення від 14 листопада 2014 року №0004282203, №0004302203.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №2645/04-65-22-04880239 від 08 жовтня 2014 року (далі-акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючи осіб, які зроблено в акті перевірки про неможливість встановлення походження товару по ланцюгу придбання товару (кабель). Зазначає, що операції з придбання ПАТ «Дніпрометробуд» товару (кабелю) не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу постачання до «вигодо набувача», такі фінансово - господарські операції не створювали настання реальних наслідків, а зводились тільки до їх маскування, шляхом складання відповідних документів та відображення операцій в податковому та бухгалтерському обліках.

Згідно з запереченням на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Дніпрометробуд» з питань додержання вимог податкового законодавства в ході здійснення фінансово-господарської діяльності, дотримання валютного законодавства, а також правильності відображення фінансових операцій у бухгалтерському обліку по взаємовідносинах із ТОВ «Уніпроменергосервіс» з 01 вересня 2013 року по 3 вересня 2013 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №2645/04-65-22-04880239 від 08 жовтня 2014 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.198.1, п.198.2, п.198.6. ст..198 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість у вересні 2013 року в розмірі 325533,00 грн.;

- пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України занижено податок па прибуток за 2013 рік у розмірі 371107,00 грн. (а.с.17-25).

Згідно з вказаним актом перевірки відповідач дійшов висновку про те, що операції з придбання товару (кабель) по ланцюгу постачання від ТОВ «Уніпроменергосервіс» до ПАТ «Дніпрометробуд» не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети). Зазначені контрагенти мають ознаки фіктивності.

Позиція податкового органу щодо нереальності зазначених господарських операцій позивача ґрунтується на інформацій з ІС «Податковий блок» відповідно до якої встановлено порушення податкового законодавства при дослідженні відносин між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2014 року

-№0004282203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 325533,00 грн. та за штрафними фінансовими санкціями у розмірі 162766,500 грн. (а.с.14);

-№0004302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 371107,00 грн. та за штрафними фінансовими санкціями у розмірі 92776,75 грн. (а.с.15).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбаченні Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно з пунктами 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав договір купівлі продажу товару (кабель) з ТОВ «Уніпроменергосервіс» №105 від 20 вересня 2013 року (а.с.26).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів за наявності доказів, які підтверджують вказані обставини, а саме: видаткової накладної (а.с.27), платіжного доручення (а.с.29), сертифікатів (а.с.94-150),

ТОВ «Уніпроменергосервіс» виписано позивачу податкову накладну за вересень 2013 року (а.с.28).

Крім того, обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також іншими документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: карточкою складського обліку (а.с.30), інвентарними картками (а.с.31,32), журналом-ордером по рахунку 631 (а.с.82-83),інвентаризаційною відомістю (а.с.85-92)

Отриманий за умовами договору товар (кабель) не реалізований і знаходиться на складській площадці за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 32.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Уніпроменергосервіс», за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості.

Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача ТТН та інших доказів на переміщення придбаного товару.

Суд виходить з положень п.п.11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 яким встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з п.п.11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції транспортування кабелю було здійснено транспортними засобами, залученими ТОВ «Уніпроменергосервіс» на підставі листа ПАТ «Дніпрометробуд» №489 від 03 жовтня 2013 року (а.с.119). Для технічного забезпечення завантаження кабелю та його розвантаження по прибуттю на склад (м.Дніпропетровськ, пр.Калініна,32) використано автокран, який належить ПАТ «Дніпрометробуд» (а.с.120,121).

Доводи відповідача в апеляційній скарзі на неналежне оформлення сертифікатів якості, що на його думку підтверджує безтоварність спірної господарської операції позивача, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки сертифікат якості не є первинними документом, що підтверджує здійснення операції купівлі-продажу.

Щодо доводів податкового органу про наявність у контрагентів ТОВ « Уніпроменерго» ознак фіктивності.

Суд апеляційної інстанції зауважує на наступному. Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже позивач не повинен нести відповідальність за порушення допущені іншими платниками податків, в тому числі у вигляді не відображення в податковому обліку певної господарської операції.

Крім того, при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі №804/20493/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 16 жовтня 2015року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко