Рішення № 52459973, 05.10.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р.Справа № 916/3031/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ковельсвіт до Приватного підприємства Торгового дому „Каштан про стягнення 803391,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 02.10.2015 р. оголошувалась перерва до 05.10.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ковельсвіт звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства Торгового дому „Каштан про стягнення заборгованості за договором оренди № 3107/2013/1145,6 від 31.07.2013 р. в сумі 803391,40 грн., з яких 712318,69 грн. основний борг з урахуванням індексу інфляції, 86735,91 грн. пені, 4336,80 грн. 3% річних, посилаючись на наступне.

Між ПП Торговий дім „Каштан (орендар) та ТОВ „Ковельсвіт (орендодавець) 31.07.2013 року було укладено договір оренди № 3107/2013/1145,6, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитловий будинок площею 1145,60 м.кв, який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 64а, що належить орендодавцю на праві приватної власності. Зазначений нежитловий будинок було передано орендареві за актом прийому-передачі від 31.07.2013 року для розміщення магазину.

Відповідно до п. 5.2. договору орендар повинен своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені договором.

В той же час орендар визначає, що згідно п. 3.1. договору плата орендних платежів здійснюється кожного календарного місяця наперед до 10 числа календарного місяця оренди.

Також п. 3.3 договору оренди передбачено, що крім сплати орендної плати за користування приміщенням, орендар зобовязаний компенсувати орендодавцю витрати по сплаті комунальних платежів (за користування водою, каналізацією, електроенергією, опаленням, за вивезення сміття, тощо) - на підставі наданого орендодавцем рахунку не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

Однак, за ствердженнями позивача, орендар не виконав цей обов'язок належним чином, відтак орендна плата та компенсація витрат по сплаті комунальних платежів за договором оренди сплачувалась не в повному обсязі.

Як зазначає позивач, орендодавець регулярно направляв орендарю відповідні листи-звернення щодо погашення існуючої заборгованості.

Наразі позивач вказує, що орендар час від часу частково гасив свою заборгованість. Врешті сторони домовились припинити договір оренди, при цьому орендар мав погасити свою заборгованість в найкоротший термін.

Відтак, 30.04.2015 року сторони уклали угоду про розірвання договору оренди та акт приймання-передачі № 2 (повернення) нежитлового будинку площею 1145,60 м.кв, який знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 64а. Проте, борг відповідача по орендній платі не був погашений та станом на 14.07.2015 року складає 694267,73 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків та оборотно-сальдовою відомістю по 361 рахунку. Таким чином, позивач вказує, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 712318,69 грн.

До того ж згідно п. 9.4. договору оренди за невчасне або неповне внесення орендної плати та інших платежів, визначених даним договором, орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Таким чином, нарахована позивачем пеня за договором складає 86735,91 грн. Крім того, позивачем згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано поряд з інфляційними втратами 3% річних в сумі 4336,80 грн. Відтак, загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 803391,40 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.07.2015 р. позовну заяву ТОВ „Ковельсвіт прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3031/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач частково визнає позовні вимоги, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 151-152). Зокрема, відповідач визнає заборгованість за оренду приміщення і по комунальними платежам в розмірі 694 267,73 грн., проте вважає безпідставними вимоги позивача щодо стягнення зазначеного боргу з урахуванням індексу інфляції, пені та річних з огляду на таке. Так, відповідно до п. 3.1. договору розмір орендної плати за 1 місяць оренди складає 153 199,16 грн., у тому числі ПДВ - 25 533,19 грн., що на дату підписання цього договору становило еквівалент 19166,66 дол.США, у т.ч.ПДВ 3194,44 дол. СПІА за курсом НБУ на дату підписання цього договору. Оплата орендних платежів здійснювалась орендарем кожного календарного місяця наперед до 10 числа кожного календарного місяця оренди. Сторони погодились, що плата за оренду приміщення за кожний календарний місяць оренди підлягає автоматичному коригуванню шляхом його індексації (ОП=ОП*К), де ОП - орендна плата, К - коефіцієнт. Цей коефіцієнт означає результат відношення офіційного обмінного курсу НБУ, встановленого на перше число кожного місяця оренди, до офіційного обмінного курсу НБУ України, встановленого на дату укладання цього договору, який складає 799,3 грн. за 100 дол. США. Якщо за результатами розрахунку значення цього коефіцієнта є меншим ніж 1, то до розрахунку платежу застосовується коефіцієнт зі значенням 1. Таким чином, відповідач вказує, що відповідно до зазначених положень договору позивач вже на час його укладання в повному обсязі захистив себе від можливих збитків. Тому нарахування штрафних санкцій на суму існуючого боргу 694 267,73 грн. відповідач розцінює як безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої. Крім того, відповідач наголошує, що задоволення судом безпідставних вимог позивача в повному обсязі призведе до тяжких наслідків, а саме сама сплата позивачу заявленого до стягнення боргу унеможливлює іншу господарську діяльність відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

31 липня 2013 року між Приватним підприємством Торговим домом „Каштан (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ковельсвіт (орендодавець) було укладено договір оренди № 3107/2013/1145,6, згідно п. 1.1. якого позивач як орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежилий будинок площею 1145,60 м.кв, який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 64а, що належить орендодавцю на праві приватної власності.

Згідно п. 1.3. договору приміщення передається орендарю для використання у господарській діяльності, а саме для розміщення магазину.

Відповідно до п. 2.1. договору передача приміщення в оренду та його повернення з орендного користування здійснюється на підставі актів приймання-передачі, що підписуються уповноваженими представниками сторін.

За умовами п. 3.1. договору розмір орендної плати за 1 (один) календарний місяць оренди складає 153199,16 грн., у тому числі ПДВ 25533,19 грн., що на дату підписання договору становить еквівалент 19166,66 доларів США, у тому числі ПДВ 3194,44 доларів США по курсу Національного Банку України на дату підписання даного договору. Оплата орендних платежів здійснюється кожного календарного місяця наперед до 10 числа календарного місяця оренди. Сторони погоджуються, що плата за оренду приміщення за кожний календарний місяць оренди підлягає автоматичному коригуванню шляхом його індексації (ОП=ОП *К), де ОП- орендна плата, К коефіцієнт, що означає результат відношення офіційного обмінного курсу НБУ, встановленого на перше число кожного місяця оренди, до офіційного обмінного курсу НБУ України, встановленого на дату укладання цього договору, який складає 799,3 грн. за 100 дол. США. Якщо за результатами розрахунку значення цього коефіцієнта є меншим ніж 1, то до розрахунку платежу застосовується коефіцієнт зі значенням 1.

Згідно п. 3.3 договору оренди передбачено, що крім сплати орендної плати за користування приміщенням, орендар зобовязаний компенсувати орендодавцю витрати по сплаті комунальних платежів (за користування водою, каналізацією, електроенергією, опаленням, за вивезення сміття, тощо) - на підставі наданого орендодавцем рахунку не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до п. 3.7. договору протягом 30 календарних днів з дати підписання цього договору, орендар зобовязується сплатити орендодавцеві забезпечувальну суму у розмірі 306 398,32 грн. у тому числі ПДВ 51066,39 грн., що на дату підписання цього договору становить еквівалент 38 333,32 доларів США, у тому числі ПДВ 6388,89 доларів США по курсу Національного банку України на дату підписання даного договору, що дорівнює орендній платі за 2 місяці оренди згідно цього договору.

Відповідно до п. 5.2. договору орендар повинен своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені договором.

Відповідно до п. 12.1. договору останній укладений строком на 12 місяців і вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.07.2014 року.

Як вбачається з доданого позивачем до позову акту прийому-передачі нежилого приміщення № 1 від 01.08.2013 р., складеного сторонами до вказаного договору оренди № 3107/2013/1145,6 від 31.07.2013 р., позивачем було передано відповідачу на виконання умов договору нежиле приміщення за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 64а (літ. „А), загальною площею 1145,60 кв.м.

В подальшому 31.07.2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 3107/2013/1145,6 від 31.07.2013 р., відповідно до якої п. 12.1. договору було викладено в наступній редакції: „Договір укладений строком на 24 місяців і вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.07.2015 року.

Однак, за ствердженнями позивача, відповідач не виконував належним чином свої зобовязання що сплати орендної плати та компенсації витрат по комунальним платежам за договором оренди. Так, позивач регулярно направляв орендарю відповідні листи-звернення щодо погашення існуючої заборгованості. Наразі сторонами було досягнуто домовленість про припинення договору оренди.

Зокрема, 30.04.2015 року сторонами була укладена угода про розірвання договору оренди № 3107/2013/1145,6 від 31.07.2013 р.

При цьому згідно п. 2.5 договору оренди приміщення вважається поверненим орендодавцеві з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення № 2 від орендаря до орендодавця (дата закінчення оренди), крім випадків, передбачених цим договором.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2015 р. сторонами був складений акт прийому-передачі № 2 щодо повернення від орендаря до орендодавця нежилого приміщення площею 1145,60 м.кв, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 64а (літ. „А). Проте, за ствердженнями позивача, на момент повернення приміщення борг відповідача по орендній платі не був погашений та станом на 14.07.2015 року складає 694267,73 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків та оборотно-сальдовою відомістю по 361 рахунку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Також в силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, прийняття відповідачем від позивача приміщення в оренду є підставою виникнення у відповідача зобов'язання сплачувати за оренду цього приміщення.

В п. 3.1. договору визначено, що плата орендних платежів здійснюється кожного календарного місяця наперед до 10 числа календарного місяця оренди.

Відповідно до п. 5.2. договору орендар повинен своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені договором.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач не сплатив орендну плату за користування орендованим приміщенням згідно спірного договору за березень і квітень 2015 року. Зокрема, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахована позивачем відповідно до умов договору за березень 2015 року орендна плата склала 514780,50 грн., а за квітень 2015 р. 449484,82 грн., що разом складає 964265,32 грн.

Однак, в п. 3.10. договору оренди визначено, що з урахуванням положень цього договору, та якщо сторони не вирішать інакше, орендодавець повертає орендареві забезпечувальну суму протягом 30 календарних днів за дати припинення дії договору, за умови виконання орендарем своїх зобовязань за цим договором.

В свою чергу з огляду на положення 3.7, 3.10 договору, з нарахованої орендної плати позивачем вирахувано суму забезпечувального платежу в розмірі 306398,32 грн. Відтак, сума заборгованості відповідача по орендній платі за спірний період склала 657867,00 грн. (964265,32 грн. - 306398,32 грн.).

Також, як зясовано судом, відповідач всупереч п. 3.3. договору не сплатив витрати по сплаті комунальних платежів (за користування водою, каналізацією, електроенергією, опаленням, за вивезення сміття, тощо) за березень і квітень 2015 року, у звязку з чим заборгованість відповідача по вказаним витратам склала 36400,73 грн. На підтвердження вказаних витрат позивач надав до суду копію договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8654027 від 15.11.2013 р. з актами наданих послуг за весь період оренди, копію тимчасового договору на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 12636/5-10 від 11.11.2014 р. з актами наданих послуг за весь період оренди, а також копії складених між сторонами актів надання послуг щодо відшкодування комунальних послуг з серпня 2013 року по лютий 2015 року.

Між тим наявність спірної суми основного боргу в розмірі 694267,73 грн. (657867,00 грн. + 36400,73 грн.) відповідач визнав в повному обсязі, про що зазначено у відзиві на позов. В свою чергу з огляду на положення ч. 1 ст. 35 ГПК України вказані обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доведенню, оскільки в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Так, несплатою позивачу суми орендної плати та витрат по сплаті комунальних платежів згідно договору спірного оренди відповідач порушив умови спірного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем орендної плати і витрат на комунальні платежі) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 694267,73 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.04.2015 р. по 14.07.2015 р. суд зазначає наступне.

З огляду на те, що за умовами спірного договору оренди орендна плата підлягала сплаті щомісячно наперед до 10 числа кожного календарного місяця оренди, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань щодо внесення орендної плати.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Наразі доводи позивача про прострочення відповідачем виконання своїх обовязків по сплаті витрат на комунальні послуги суд вважає необґрунтованими з огляду на таке. За умовами п. 3.3 договору відповідач мав компенсувати позивачу витрати по сплаті комунальних платежів на підставі наданого орендодавцем рахунку не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Однак, як випливає з наданих позивачем до суду актів наданих послуг, нарахування позивачу з боку постачальників послуг комунальних платежів (за користування водою, каналізацією, електроенергією, опаленням, за вивезення сміття, тощо) за березень і квітень 2015 року відбулось після звітних місяців, зокрема за надані послуги водовідведення у березні 2015 року акт складено у квітні 2015 року, а за послуги у квітні 2015 року акт складено травні 2015 року. В свою чергу позивач тільки після отримання комунальних послуг від відповідних постачальників цих послуг міг зясувати їх кількість і вартість, після чого виставити відповідачу рахунок на їх оплату. Пи цьому позивачем не надано відповідних рахунків по відшкодуванню комунальних послуг за березень і квітень 2015 року, що мали бути виставлені останнім відповідачу, що в свою чергу унеможливлює зясування судом моменту прострочки платежу. Більш того, суд вважає необґрунтованим нарахування позивачем пені, інфляційних втрат і річних на суму боргу по комунальним платежам за квітень 2015 року, починаючи з 30.04.2015 р., тоді як оплата вказаних витрат згідно умов договору мала бути здійснена у наступному за звітним місяці, тобто не пізніше 10 травня 2015 року.

Однак, у звязку з порушенням відповідачем зобовязання щодо сплати орендної плати, про що зазначалось вище, суд вважає правомірним застосування позивачем відповідних наслідків. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 9.4. договору оренди за невчасне або неповне внесення орендної плати та інших платежів, визначених даним договором, орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором оренди щодо внесення орендної плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 30.04.2015 р. по 14.07.2015 р. на існуючу суму боргу по орендній платі, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у розрахунковий період, що складає 82188,32 грн. (657867,00 грн. х 2х30%/365 дн. х 76 дн). Заперечення відповідача щодо нарахування позивачем штрафних санкцій судом до уваги не приймаються з огляду на їх необґрунтованість..

Також частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобовязання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі оренди не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо внесення орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу по орендній платі за період з 30.04.2015 р. по 14.07.2015 р., що складають 4109,42 грн. (657867,00 грн./100% х 3% / 365 дн. х 76 дн).

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, нараховані суму боргу по оренді і витратам на комунальні платежі з 30.04.2015 р. по 14.07.2015 р. із застосуванням сукупного індексу інфляції у відповідному періоді прострочення платежу, що був розрахований позивачем.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на викладене, факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

Проте, з огляду на неможливість встановлення судом моменту прострочки по сплаті відповідачем витрат на комунальні послуги, про що зазначалось вище, суд зазначає, що нарахування інфляційних можливе лише на суму несплаченої орендної плати. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині щодо відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за період, коли відповідачем не було виконане зобовязання щодо сплати орендної плати.

Так, враховуючи Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було здійснено розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу боргу по орендній платі за обраний позивачем період, що складають 17104,54 грн. (657867,00 грн. (сума боргу) х 1,026 (сукупний індекс інфляції) - 657867,00 грн.).

Заперечення відповідача у відзиві на позов щодо безпідставності здійснених позивачем нарахувань інфляції з огляду на те, що відповідно до положень п. 3.1 договору, яким передбачено індексацію розміру орендної плати, позивач вже на час його укладання в повному обсязі захистив себе від можливих збитків, судом спростовуються. Так, вказана індексація передбачена для розрахунку місячної орендної плати, а встановлена в ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляція нараховується на суму несвоєчасно сплаченої орендної плати, що розрахована відповідно до умов договору оренди. Тому визначення розміру місячної орендної плати із застосуванням встановленого в договорі коефіцієнту не позбавляє позивача як кредитора захистити своє порушене право внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем (боржником) своїх зобовязань шляхом заявлення до відшкодування збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 797670,01 грн. (693267,73 грн. основного боргу + 82188,32 грн. пені, 4109,42 грн. 3% річних + 17104,54 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ковельсвіт частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ковельсвіт до Приватного підприємства Торгового дому „Каштан про стягнення 803391,40 грн. задовольнити частково.

2.СТЯГНУТИ з Приватного підприємства Торгового дому „Каштан (65014. м. Одеса, вул. Пушкінська, 33; код ЄДРПОУ 25423762; п/р 260082277 в ПАТ „ПУМБ, МФО 334851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ковельсвіт (04119, м. Київ, вул. Якіра, буд. 8; код ЄДРПОУ 38405154; п/р 26001962509687 в ПАТ „ПУМБ, МФО 334851) основну заборгованість за договором оренди в розмірі 694267/шістсот девяносто чотири тисячі двісті шістдесят сім/грн. 73 коп., пеню в розмірі 82188/вісімдесят дві тисячі сто вісімдесят вісім/грн. 32 коп., 3% річних сумі 4109/чотири тисячі сто девять/грн. 42 коп., інфляційні втрати в розмірі 17104/сімнадцять тисяч сто чотири/грн. 54 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 15953/пятнадцять тисяч девятсот пятдесят три/грн. 40 коп.

3.В задоволенні решти частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Ковельсвіт до Приватного підприємства Торгового дому „Каштан відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 12 жовтня 2015 р.

Суддя В.С. Петров