Рішення № 52457887, 12.10.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/127/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015 Справа № 908/4794/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства Бердянське підприємство теплових мереж (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Мазіна, 65/97, ідентифікаційний код 05541120)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Поляница (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пр. 12 Грудня, 4-В, ідентифікаційний код 24904887)

про стягнення 13670,39 грн.

суддя Соловйов В.М.,

при секретарі Петриченко А.Є.

Представники:

від позивача: не зявився (в судовому засіданні 23.09.2015р. ОСОБА_1, головний юрисконсульт, довіреність № 1 від 05.01.2015р.)

від відповідача: не зявився

ПуАТ Бердянське ПТМ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ Поляница про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за отриману теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р. в сумі 13670,39 грн.

Відповідно до Довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 31.08.2015р. справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 11, 16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 611, 625, 629, 712 ЦК України, ст. 173, 174, 193, 216, 217, 231, 264, 265, 275 ГК України, ст. 1, 12, 49, 61, 64, 83 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.09.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4794/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 23.09.2015р. об 11 год. 30 хв.

Ухвалою від 23.09.2015р., у звязку із неявкою в судове засідання відповідача, розгляд справи відкладений на 12.10.2015р. о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 12.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 19.10.2015р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судове засіданні 12.10.2015р. позивач не зявився.

09.10.2015р. на адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшло клопотання від 07.10.2015р. № 2402 про розгляд справи без участі представника позивача в звязку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні.

В цьому ж клопотанні позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні 23.09.2015р. представник позивача підтримував позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заві, та в поясненням до позовної заяви про стягнення заборгованості від 22.09.2015р. № 2317, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р. в сумі 13670,39 грн., а саме: 7979,91 грн. основного боргу, 2704,99 грн. пені, 164,59 грн. - 3 % річних та 820,90 грн. інфляційних витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за умовами згаданого договору він зобовязався в період опалювального сезону безперебійно відпустити теплову енергію на потреби опалення обєкта відповідача, що розташований за адресою: м. Бердянськ, вул. 12 грудня, 4-В, а відповідач зобовязався щомісячно сплачувати за ці послуги не пізніше 20 числа наступного за звітним.

Свої зобовязання позивач виконав у повному обсязі, що підтверджується отриманими споживачем рахунками - актами для сплати та відсутністю актів - претензій з боку відповідача.

Грошові зобовязання за договором відповідач не виконав, у в звязку із чим за період з грудня 2014р. по лютий 2015р. утворилась заборгованість у розмірі 7979,91 грн.

Після звернення позивача з позовом до суду відповідач здійснив оплату заборгованості за отриману теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р. на загальну суму 8000,00 грн.

Таким чином, основна заборгованість за договором у відповідача відсутня, 20,09 грн. надміру сплачених відповідачем коштів зараховано позивачем, як передоплата за теплову енергію.

У звязку із простроченням виконання грошового зобовязання відповідачу нараховано пеню, 3 % річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судове засідання не зявився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 23.09.2015р. за № 21220261, станом на 23.09.2015р. ТОВ Поляница знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, пр. 12 Грудня, 4-В.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/4794/15 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 01.09.2015р. про порушення провадження у справі № 908/4794/15 та копія ухвали від 23.09.2015р. про відкладення розгляду справи на 12.10.2015р., які були направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до суду не повертались.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обовязковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Натомість, не прибувши до суду в судове засідання, відповідач скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не заявлено. При цьому розгляд справи в суді триває з 01.09.2015р.

Втім, надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача в судовому засіданні 23.09.2015р., суд

ВСТАНОВИВ:

Між ЗАТ Бердянське підприємство теплових мереж (Постачальник), правонаступником якого є ПуАТ Бердянське підприємство теплових мереж, та ТОВ Поляница (Споживач) укладений договір купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р. за умовами якого Постачальник відпускає теплову енергію на потреби опалення об'єктів Споживача, а Споживач одержує теплову енергію та оплачує її вартість відповідно до умов даного договору (п. 1.1 Договору).

В пункті 1.3 Договору сторони зобовязалися керуватися діючими законами, нормативами, нормами, стандартами, порядками і правилами.

Як зазначено у п. 1.4 Договору, кількість теплової енергії, що відпускається Постачальником Споживачеві для опалення визначається на підставі проектних теплових навантажень, наданих Споживачем, з урахуванням довголітніх температур зовнішнього повітря й тривалості опалювального періоду.

Тривалість опалювального сезону - 168 діб.

Проектне теплове навантаження на опалення організації - 7308 ккал/година.

Орієнтовно відпуск теплової енергії складає 14,338 Гкал,

у тому числі:

І квартал - 8,599 Гкал.;

ІІ квартал - 0,599 Гкал.;

ІІІ квартал - 0,000 Гкал.;

ІV квартал - 5,14 Гкал.

Згідно пункту 2.1 Договору, Постачальник зобовязаний:

2.1.1. Забезпечити безперебійну відпустку теплової енергії Споживачеві з дотриманням нормативних температур усередині приміщення, що відповідає діючим будівельним нормам і правилам ДБН 2.08.01-89 Житлові будинки і нормам РТМ 204 України 244-94 за умовами дотримання Споживачем виконання п. 3.1.4, п. 3.1.8, п. 3.1.10 даного Договору.

2.1.3. Інформувати Споживача про зміну тарифу на теплову енергію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, кількість теплової енергії, відпущеної Споживачеві, визначається розрахунковим способом.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію проводяться по тарифах на підставі рішення виконкому Бердянської міської ради від 27.01.2009р. № 9 Про узгодження тарифу на послуги ЗАТ Бердянське підприємство теплових мереж по теплопостачанню для бюджетних організацій, промислових споживачів і інших субєктів господарювання.

з 01.02.2009р. вартість 1 Гкал спожитої теплової енергії становить 283,52 грн., плата за приєднане теплове навантаження (абонплата) становить 46,26 грн. за 1000 ккал/годину на місяць.

Плата за приєднане теплове навантаження провадиться щомісяця протягом року.

Плата за фактично спожиту теплову енергію провадиться в опалювальний період.

Відповідно до п. 4.3 Договору, кількість і вартість енергії, зазначені в договорі, є орієнтовними (розрахунковими) і можуть змінюватися від фактичної температури зовнішнього повітря й тривалості опалювального періоду.

Як зазначено у п. 4.4 Договору, Споживач має право вносити авансові платежі:

-за приєднане теплове навантаження (абонплата) за місяць.

-за постачання теплової енергії згідно розрахунку по місяцям.

Рахунок-акт виконаних робіт виписується до 15 числа місяця, наступного за звітним (п. 4.5 Договору).

Згідно п. 4.6 Договору, оплата проводиться Споживачем не пізніше 20 числа наступного за звітним місяцем.

Відповідно п. 5.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх обовязків за даним Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

Зміна тарифу відбулася за постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 13.06.2014р. № 696 Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) ПАТ Бердянське підприємство теплових мереж.

Інформація про зміну тарифів опублікована 11.09.2014р. в місцевій газеті "Південна зоря". З 01.01.2015р. встановлена плата за спожиту теплову енергію, що сплачується в опалювальний період у розмірі 1254,32 грн. за 1 Гкал.

Наступна зміна тарифу відбулася за постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28.11.2014р. № 560 Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ПуАТ Бердянське підприємство теплових мереж.

Інформація про зміну тарифів опублікована 11.12.2014р. в місцевій газеті "Південна зоря". З 01.01.2015р. встановлена плата за спожиту теплову енергію, що сплачується в опалювальний період у розмірі 1494, 30 грн. за 1 Гкал.

Позивачем виконані всі умови договору купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р., що підтверджується рахунками - актами виконаних робіт (а.с. 16-20).

Проте, відповідач не виконав умови даного договору, у звязку із чим з грудня 2014р. по лютий 2015р. утворилась заборгованість за отриману теплову енергію у розмірі 7979,91 грн., а саме:

за рахунком-актом № 1158 від 31.12.2014р. на суму 3359,07 грн.;

за рахунком-актом № 1158 від 31.01.2015р. на суму 4101,85 грн.;

за рахунком-актом № 1158 від 28.02.2015р. на суму 3504,13 грн.

Після звернення позивача з позовом до суду відповідач здійснив оплату заборгованості за отриману теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р. на загальну суму 8000,00 грн., а саме:

27.08.2015р. платіжним дорученням № 812710040 на суму 2000,00 грн.;

31.08.2015р. платіжним дорученням № 813110053 на суму 3000,00 грн.;

21.09.2015р. платіжним дорученням № 812110108 на суму 3000,00 грн.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків згідно договору № 1158 від 01.02.2009р., підписаного представниками обох сторін, сальдо після звіряння за період з травня 2014р. по лютий 2015р. на користь ТОВ Поляница становить 20,09 грн.

Таким чином, на час прийняття судового рішення, основна заборгованість за договором в сумі 7979,91 грн. у відповідача відсутня.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

договори та інші правочини;

завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У справі, що розглядається, рахунок - акт виконаних робіт виписується до 15 числа місяця, наступного за звітним (п. 4.5 Договору).

За умовами пункту 4.6 Договору, оплата проводиться Споживачем не пізніше 20 числа наступного за звітним місяцем.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 202 ГК України встановлено, що господарське зобовязання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобовязання; у разі поєднання управненої та зобовязаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Рахунки - акти виконаних робіт № 1158 (а.с. 16-20) направлені Споживачу.

Тому вказані рахунки - акти є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в них розрахунковий період.

Борг відповідача перед позивачем в сумі 7979,91 грн. підтверджується довідкою нарахувань та оплати ТОВ Поляница (згідно договору № 1158 від 01.02.2009р.) за період травень 2014р. лютий 2015р. (а.с.15).

Вірність розрахунку нарахувань відповідачем не спростована.

Після порушення провадження у справі № 908/4794/15 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 8000,00 грн. відповідно до платіжних доручень від 27.08.2015р. № 812710040 на суму 2000,00 грн., від 31.08.2015р. № 813110053 на суму 3000,00 грн., від 21.09.2015р. № 812110108 на суму 3000,00 грн., з призначенням платежів: "за послуги опалення згідно рахунку б/н".

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

В пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розяснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки відповідачем надано докази про сплату основного боргу за договором купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р. в сумі 7979,91 грн., провадження у справі в цій частині слід припинити за відсутністю предмета спору.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 2704,99 грн. пені, 164,59 грн. - 3 % річних та 820,90 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобовязання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В пункті 5.1 Договору сторони встановили, що за невиконання або неналежне виконання своїх обовязків за даним Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

В абзацах 3, 4 пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Статтею 1 Закону України від 20.05.1999р. № 686-XIV Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій установлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності:

сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території;

за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідний правовий висновок стосовно нарахування пені на підставі Закону України від 20.05.1999р. № 686-XIV зробив Верховний Суд України у постанові від 16.04.2013р. № 3-6гс13, де зазначив наступне:

За змістом частини 3 статті 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій субєкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановленою угодою сторін. але не більше 100 % загальної суми боргу.

Отже, цей Закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги субєктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою частини 1 статті 1 Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов'язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Кредитор має право на стягнення цієї законної неустойки у тому числі й за відсутності у договорі умови про неустойку. Той факт, що сторони у Договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено Законом, не перетворює цю неустойку на договірну, що набуває обовязковості за відсутності домовленості сторін про інше.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем на власний розсуд (а.с.8-9), господарський суд вважає його вірним та таким, що не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення № 1158 від 01.02.2009р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано суму 3 % річних у розмірі 164,59 грн. (розрахунок позивача на а.с.10).

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем (а.с.11-12), господарський суд вважає його вірним.

Розрахунки позивача відповідачем не спростовані, контррозрахунок не наданий, тому зазначені в них суми підлягають задоволенню повністю.

Розподіляючи судові витрати, суд враховує наступне.

Позивачем при зверненні з позовом до суду сплачено судовий збір відповідно до платіжного доручення № 709 від 28.05.2015р. в розмірі 1827,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із статтею 7 Закону України від 08.07.2011р. № 3674-VI Про судовий збір (в редакції від Закону № 484-VIII від 22.05.2015р., який набув чинності 01.09.2015р.), сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у звязку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у звязку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до розяснень, що містяться в підпунктах 5.1, 5.2 пункту 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 Про деякі питання застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України Про судовий збір врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

У її застосуванні господарським судам необхідно мати на увазі, зокрема, таке.

Статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

Отже судовий збір, сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 709 від 28.05.2015р. в розмірі 1827,00 грн., може бути повернутий позивачу у сумі 1066,42 грн. за його клопотанням у звязку із припиненням провадження у справі в частині стягнення з відповідача 7979,81 грн. основного боргу.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З заявленої до стягнення позивачем суми 13670,39 грн. в частині 7979,91 грн. провадження у справі припинено.

Відтак, пропорційно задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 760,58 грн. судового збору (41,63 % від належних до сплати 1827,00 грн.).

Керуючись ст. 44, 49, п.1-1 ч. 1 ст.80, ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Поляница (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пр. 12 Грудня, 4-В, ідентифікаційний код 24904887) на користь Публічного акціонерного товариства Бердянське підприємство теплових мереж (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Мазіна, 65/97, ідентифікаційний код 05541120) 2704 (дві тисячі сімсот чотири) грн. 99 коп. пені, 164 (сто шістдесят чотири) грн. 59 коп. - 3 % річних, 820 (вісімсот двадцять) грн. 90 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 760 (сімсот шістдесят) грн. 58 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення з відповідача на користь позивача 7979 (сім тисяч девятсот сімдесят девять) грн. 91 коп. основного боргу провадження у справі припинити.

4. Повне рішення складено 19.10.2015р.

Суддя В.М. Соловйов