Рішення № 52457259, 13.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого -УсикаГ.І.

суддів - Гаращенка Д.Р., Пікуль A.A.

при секретарі - Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом вселення,

встановила:

У жовтні 2014 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що він систематично порушує правила співжиття і робить не можливим проживання в одній квартирі.

В подальшому позивачка змінила предмет позову та просила визнати відповідача таким, що втратив право користуватися квартирою АДРЕСА_1 з підстав передбачених ст.405 ЦК України, а також зобов'язати відповідача припинити зловживати своїми правами та усунути перешкоди в користування спірним житлом шляхом зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку

Вказувала на те, що зазначена квартира є її власністю на підставі договору дарування від 28.11.1995 р. Відповідач був зареєстрований в цій квартирі після реєстрації шлюбу, як член її сім'ї. В листопаді 2012 р. вони переїхали проживати у квартиру АДРЕСА_2

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 з серпня 2014 року не є членом її сім'ї, і з листопада 2012 р. не проживає у спірній квартирі без поважних причин, просила задовольнити її вимоги

ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про вселення його в квартиру АДРЕСА_1, та зобов'язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкод в користуванні квартирою.

Зазначав, що він у 2011 р. вселився у спірну квартиру як член сім'ї відповідачки. Наприкінці 2012 р. вони з ОСОБА_2 за взаємною згодою переїхали проживати в набуту під час шлюбу квартиру АДРЕСА_2, де проживали до серпня 2014 р.

Справа № 759/18444/14-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/11079/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Кириленко Т.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.

З грудня 2012 р. ОСОБА_2 стала заперечувати проти його проживання у зазначеній квартирі, замінила замки у вхідних дверях.

Посилаючись на те, що він не втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та, що ОСОБА_2 перешкоджає його вселенню в цю квартиру, просив задовольнити його вимоги.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10.03.2015 р. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення об'єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26.05.2015 р. у задоволені позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи внаслідок неправильної оцінки доказів, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначала, що відмовляючи у задоволенні первісного позову суд не встановив факту припинення сімейних відносин між нею та ОСОБА_1 та втрати останнім статусу члена її сім'ї, що призвело до неправильного застосування положень ст.405 ЦК України, а також ст.ст. 321, 383, 386, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, які передбачають гарантії непорушності і захисту права власності та право власника використовувати житло, а також розпоряджатися ним на власний розсуд.

Крім того вказувала на те, що суд залишив поза увагою її позовні вимоги в частині припинення зловживання правом та усунення перешкод у користування житлом шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог про вселення, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Вказував на те, що суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 не визнає його права на проживання у квартиріАДРЕСА_1, і не спростувала його доводи про те, що він з серпня 2014 р. немає доступу до цієї квартири.

Вважав, що розірвання шлюбу не є підставою для обмеження його права на користування житлом, яке він набув на законних підставах, а тому суд мав усі правові підстави для задоволення його позову про вселення в цю квартиру.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 просив задовольнити її апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, посилаючись нате, що її доводи с безпідставними.

Вказував на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що з втратою статусу члена сім'ї позивачки, ОСОБА_1 втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з׳явилися. Про час та місце розгляду справи представник ОСОБА_1 був повідомлений, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення йому судової повістки.

З зворотного повідомлення про вручення судової повістки ОСОБА_1 за наданою ним адресою убачається, що воно повернулося без вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Оскільки відповідно до ч.5 ст.76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі та ураховуючи, що від представника ОСОБА_1 не надійшло заяви про відкладення розгляду справи з поважних причин, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб які не з׳явилися в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 28.11.1995 року.

25.11.2011 р. між сторонами зареєстровано шлюб.

Згідно довідки за формою №3 КП «Дирекції з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» від 29.10.2014 р., ОСОБА_1 з 02.12.2011 р. зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 як член сім'ї власника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала доказів на підтвердження не проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції не прийняв до уваги факт припинення сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та втрату останнім статусу члена сім'ї, що призвело до неправильного застосування положень ст. 405 ЦК України, а також ст.ст.321, 383, 386, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, які передбачають гарантії непорушності та захисту права власності та право власника використовувати житло, а також розпоряджатися ним на власний розсуд, є безпідставними.

ОСОБА_2 дійсно обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що з червня 2014 року припинилися сімейні відносини з відповідачем та, що він не проживає у спірній квартирі без поважних причин з 2012 року.

Перевіряючи зазначені доводи суд першої інстанції правильно виходив з того, що саме по собі припинення сімейних відносин не є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням за наявності підтвердження її вселення в це житлове приміщення на законних підставах та, що позивачка не надала доказів на підтвердження відсутності поважних причин не проживання відповідача у спірній квартирі понад один рік, як це передбачено ст.405 ЦК України, ОСОБА_2

Так з пояснень сторін убачається, що вони у листопаді 2012 р. за взаємною згодою добровільно переїхали до іншої квартири, де разом проживали до серпня 2014 р., що не може вважатися неповажною причиною не проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1.

Ураховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні її вимог про зобов'язання відповідача не зловживати своїми правами та усунути перешкоди в користуванні її власності шляхом зняття його з обліку за місцем реєстрації.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про вселення у квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 в своїх позовних вимогах та запереченнях на зустрічний позов не визнавала право ОСОБА_1 на користування квартирою АДРЕСА_1, вказувала на те, що доступ до зазначеної квартири має вона і батько та не заперечувала, що вона замінила замки у вхідних дверях спірної квартири.

Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом вселення його у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання не чинити перешкод в користуванні квартирою.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України , колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2015 р. скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом вселення, та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов׳язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: