Ухвала суду № 52456770, 12.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/2842/13 Головуючий у 1 інстанції: Гулієва М.І.

Провадження № 22-ц/783/4810/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третьої особи ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и л а:

25 березня 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що під час перебування з відповідачкою у шлюбі, вони придбали квартиру по АДРЕСА_1 по 1/2 частині, 10 лютого 2005 року він подарував 1/4 частину квартири синові ОСОБА_5, у зв'язку з чим в даний час у спільній частковій власності перебуває 3/4 частин цієї квартири. Крім того, ними придбано нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 та земельні ділянки у с. Рясне-Руське Яворівського району Львівської області площею 0,0506 га та 0,0513 га. Просив поділити належне їм майно та визнати за ним право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0506 га. За відповідачкою визнати право власності на квартиру по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0513 га.

29 січня 2014 року та остаточно 06 лютого 2014 року ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог та просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, вартістю 278 140,00 грн., 3/8 ідеальних частин квартири по АДРЕСА_1, вартістю 242 020,50 грн., земельну ділянку площею 0,0513 га, вартістю 39 920,00 грн., автомобіль «Даф 95 ХФ 480», 2001 року випуску, вартістю 155 940 грн., всього на загальну суму 716 020,50 грн. За відповідачкою визнати право власності на 3/8 ідеальних частин квартири по АДРЕСА_1, вартістю 242 020,50 грн. земельну ділянку, площею 0,0513 га, вартістю 40 470,00 грн., автомобіль «Опель Корса», вартістю 40 500,00 грн., причіп бортовий марки «ПР Самро», вартістю 147 856,00 грн., квартиру по АДРЕСА_3, вартістю 504 526,00 грн., на загальну суму 975 372,50 грн.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала та подала зустрічний - про визнання майна спільною власністю подружжя та його поділ, у мотивах якого зазначала, що крім вказаного позивачем майна, ними в шлюбі придбано ще й інше майно, яке підлягає поділу. Просила визнати спільною власністю подружжя 3/4 частини квартири по АДРЕСА_1, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, земельні ділянки у с. Руське-Рясне Яворівського району Львівської області, площею відповідно 0,0506 га та 0,0513 га, житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,0485 га у с. Руське-Рясне Яворівського району Львівської області. Поділити вказане майно, виділивши їй 3/4 частки квартири по АДРЕСА_1, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,0513 га у с. Руське-Рясне. ОСОБА_2 виділити-земельну ділянку площею 0,0513 га у с. Руське-Рясне, житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,0485 га у с. Руське-Рясне Яворівського району Львівської області.

В подальшому відповідачка уточнювала вимоги за зустрічним позовом згідно заяв від 09 серпня 2013 року, 29 січня 2014 року, 03 лютого 2014 року, 14 липня 2014 року та просила визнати спільною власністю подружжя 3/4 частини квартири по вул. АДРЕСА_1, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, земельні ділянки у с. Руське-Рясне Яворівського району Львівської області, площею відповідно 0,0506 га та 0,0513 га, квартиру по АДРЕСА_3, автомобілі марки «ПР Самро», 1999 року випуску, «Даф 95 ХФ 480», 2001 року випуску, «Опель Корса», 2001 року випуску. Поділити вказане майно, виділивши їй - 3/8 частки квартири по АДРЕСА_1, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,0513 га у с. Руське-Рясне, 1/2 ідеальну частку квартири по АДРЕСА_3 - на загальну суму 812 874,75 грн. ОСОБА_2 виділити - земельну ділянку площею 0,0506 га у с. Руське-Рясне, 1/2 ідеальну частку квартири по Сихівській, 7/71 у м. Львові, 3/8 ідеальних часток у квартирі по АДРЕСА_1, транспортні засоби марки «ПР SAMRO», 1999 року випуску, «DAF 95 ХФ 480», 2001 року випуску, «OPEL CORSA», 2001 року випуску - на загальну суму 878 480,75 грн.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 про поділ майна задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя наступне майно - нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 53,5 кв.м., вартістю 278 140 грн., земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0.0513 га, вартістю 40 470 грн., земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0.0506 га, вартістю 39 920 грн., квартиру по АДРЕСА_3, вартістю 504 526 грн., транспортні засоби - причіп марки «ПР Самро», 1999 р. випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 147 856 грн.; «Даф 95 ХФ 480», 2001 р. випуску, д.н.з. НОМЕР_2, вартістю 155 940 грн.; «Опель Корса», 2001 р. випуску, д.н.з НОМЕР_5, вартістю 40 500 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, на 1/2 ідеальну частину квартири по АДРЕСА_3, на земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0,0506 га, вартістю 39 920 грн., на автомобіль «Даф 95 ХФ 480», 2001 р. випуску, д.н.з. НОМЕР_2, вартістю 155 940 грн., а всього на загальну суму 195 860 (сто дев'яносто п'ять тисяч вісімсот шістдесят) грн.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, на 1/2 ідеальну частину квартири по АДРЕСА_3, на земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0,0513 га, вартістю 40 470 грн., причіп марки «ПР Самро», 1999 р. випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 147 856 грн.; «Опель Корса», 2001 р. випуску, д.н.з НОМЕР_5, вартістю 40 500 грн., а всього на загальну суму 228 826 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот двадцять шість) грн.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2014 року доповнено резолютивну частину рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.07.2014 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя наступним реченням -

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 251,13 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 1154,75 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 2723,9 грн.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, вважає його незаконним і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що за час шлюбу він з відповідачкою набули майно, яке підлягає поділу. Після розлучення вони не можуть дійти згоди щодо розподілу цього майна. Стверджує, що спільно в одній квартирі за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1 вони проживати не можуть, в іншій належній їм квартирі за адресою: АДРЕСА_3 проживає сім`я брата відповідачки, тому у зв'язку з цим, він звернувся з вищезазначеним позовом для того, щоб після розподілу майна отримати відокремлене майно та придбати нерухомість, в якій він би мав можливість проживати окремо від відповідачки. Оскаржуване рішення позбавляє його та відповідачку такої можливості, чим порушуються його інтереси та плани на майбутнє створити нову сім`ю. Посилається на ст. 71 СК України, відповідно до якої, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Просить змінити рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 липня 2014 рокучастково: визнати за ним право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 - в цілому, вартістю 278 140 грн., в частині розподілу іншого майна - рішення залишити без змін; визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру по АДРЕСА_3, вартістю 504 526 грн. - в цілому, в частині розподілу іншого майна - рішення залишити без змін.

Сторони та третя особа в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання (а.с. 202, 205, 206 т. 2), причини неявки суду не повідомили, тому відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи, який згідно ч. 2 ст. 197 ЦПК України здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина то чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верхового Суду України у постанові «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 у п.п. 22, 23, 24, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У разі наявності в майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, неподільних речей, то в силу частини другої статті 71 СК України такі речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, з присудженням одному з подружжя грошової компенсації, замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, і за змістом частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України присудження такої грошової компенсації можливе лише за згодою того з подружжя, якому вона присуджується, а також за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі невчинення таких дій, а також невчинення одним із подружжя дій щодо припинення права другого з подружжя на частку у спільному майні, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно в їхній спільній частковій власності.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.09.1993 року. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13.09.2012 року шлюб між ними розірвано.

Сторони не заперечили в судовому засіданні районного суду, що за час перебування у шлюбі вони придбали наступне майно:

- згідно договору купівлі-продажу від 15.06.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Олефір та зареєстрованого в реєстрі за № 2241, укладеного між продавцем ОСОБА_6 та покупцями ОСОБА_2 і ОСОБА_3, останні придбали по ? частині кожен - квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 4-х кімнат, житловою площею 52,3 кв.м., загальною площею 83,5 кв.м., вартістю 645 388,00 грн. згідно звіту про вартість майна від 31.01.2014 року (а.с. 6, 151-155, 157, 158 т. 1).

Як вбачається з договору дарування від 10.02.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 1304, ОСОБА_2 подарував ? частину квартири АДРЕСА_1 синові ОСОБА_5 (а.с. 46, 156 т. 1).

- згідно договору купівлі-продажу від 27.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 1600, укладеного між ТзОВ «Фортеця плюс» та ОСОБА_2, останній купив нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 53,5 кв.м., вартістю 278 140,00 грн. згідно звіту про вартість майна від 31.01.2014 року (а.с. 7, 47, 148-150 т. 1).

Свідоцтвом про право власності на нежитлові приміщення від 12.05.2008 року, виданим відділом приватизації Франківської райадміністрації стверджується, що ОСОБА_2 володіє на праві власності нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1, загальною площею 53,5 кв.м. Зазначене вбачається також з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.05.2008 року № 18808530 (а.с. 8 т. 1).

- відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № 5738, ОСОБА_2 купив земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0,0513 га, вартістю 40 470,00 грн. згідно звіту про експерту грошову оцінку від 29.01.2014 року (а.с. 9, 130-140 т. 1).

Права власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку стверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку від 12.09.2007 року (а.с. 10 т. 1).

- як вбачаться з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.05.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № 969, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купили в рівних частках земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0,0506 га, вартістю 39 920,00 грн. згідно звіту про експерту грошову оцінку від 29.01.2014 року (а.с. 11, 125-129 т. 1). Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку видано 21.07.2010 року лише на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 12 т. 1).

- згідно договору купівлі-продажу від 27.05.2005 року ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_3, що стверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.05.2005 року № 7374194, вартістю 504 526,00 грн. згідно звіту про вартість майна від 31.01.2014 року (а.с. 104, 164-169 т. 1).

Окрім цього, сторонами під час шлюбу придбано транспортні засоби: причіп марки «ПР SAMRO», 1999 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, вартістю 147 856,00 грн.; «DAF 95 ХФ 480», 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4, вартістю 155 940,00 грн.; «OPEL CORSA», 2001 року випуску, д.н.з НОМЕР_5, вартістю 40 500,00 грн. (а.с. 62, 179-194, 197-213, 215-218 т. 1).

Згідно ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності,незалежно від того,що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку .

Як зазначено у ст. 61 СК України об'єктом спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно,які були одержані за цим договором є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розірвання шлюбу, відповідно до ст. 68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини і чоловіка є рівними. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.

В силу ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При вирішенні спору судом, беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі, якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у спільній частковій власності, що вбачається із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в постанові від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя».

Виходячи з положень ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що сторони під час перебування у шлюбі придбали по ? частині квартири АДРЕСА_1, в подальшому ОСОБА_2 подарував належну йому ? частину квартири синові. Таким чином, вказана квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності, а тому не може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення зустрічного позову в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та підставно вважав, що спільним сумісним майном подружжя слід визнати наступне майно - нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 53,5 кв.м., вартістю 278 140,00 грн., земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0,0513 га, вартістю 40 470,00 грн., земельну ділянку для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради, площею 0,0506 га, вартістю 39 920,00 грн., квартиру АДРЕСА_3, вартістю 504 526,00 грн., транспортні засоби «ПР SAMRO», 1999 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, вартістю 147 856,00 грн.; «DAF 95 ХФ 480», 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4, вартістю 155 940,00 грн.; «OPEL CORSA», 2001 року випуску, д.н.з НОМЕР_5, вартістю 40 500,00 грн.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Відповідачка, заперечуючи щодо передачі у власність позивача нежитлового приміщення по вул. Айвазовського, 10, яке обладнане під перукарню та посилаючись на можливість використання нею даного приміщення за призначенням, як джерела доходів у майбутньому, не надала суду жодних доказів щодо такої можливості, оскільки сама пояснила в судовому засіданні районного суду про зупинення нею підприємницької діяльності.

Позивач, заявляючи вимоги про передачу даного приміщення у його власність не надав суду доказів щодо використання приміщення у його професійній чи підприємницькій діяльності.

Окрім цього, жодна із сторін не вчинила дій, передбачених ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України, а тому районний суд прийшов до правильного висновку, що вказане нежитлове приміщення слід залишити у спільній частковій власності сторін, виділивши кожному з них по ? ідеальній частині приміщення.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги за первісним позовом, так і за зустрічним позовом в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Вимоги первісного та зустрічного позову в частині поділу земельних ділянок підлягають до задоволення і позивачу слід виділити земельну ділянку площею 0,0506 га, а відповідачці - площею 0,0513 га.

Позовні вимоги за первісним позовом про поділ транспортних засобів підлягають до задоволення, а вимоги зустрічного позову в цій частині - до часткового задоволення. Враховуючи використання транспортних засобів сторонами та їх сином у підприємницькій діяльності, що не заперечено та не спростовано в судовому засіданні, суд прийшов до правильного висновку, що автомобіль марки «DAF 95 ХФ 480», 2001 року випуску, слід залишити ОСОБА_2, причіп марки «ПР SAMRO», 1999 року випуску та автомобіль «OPEL CORSA», 2001 року випуску - ОСОБА_3 Квартиру АДРЕСА_3, як таку, що є спільним майном подружжя, слід поділити між сторонами, визнавши за кожним з них право власності на ? ідеальну частину квартири.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наступний поділ майна сторін: за ОСОБА_2 визнати право власності на 1/2 ідеальну частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_3, земельну ділянку площею 0,0506 га, вартістю 39 920,00 грн., автомобіль «DAF 95 ХФ 480», 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4, вартістю 155 940,00 грн., а всього на загальну суму 195 860,00 грн.; за ОСОБА_3 визнати право власності на ? ідеальну частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_3, земельну ділянку площею 0,0513 га, вартістю 40 470,00 грн., причіп марки «ПР SAMRO», 1999 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, вартістю 147 856,00 грн.; «OPEL CORSA», 2001 року випуску, д.н.з НОМЕР_5, вартістю 40 500,00 грн., а всього на загальну суму 228 826,00 грн.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичної чи юридичної особи, в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Враховуючи те, що жодною із сторін не заявлялись вимоги щодо стягнення вартості невідповідності часток у майні та положення ст. 11 ЦПК України, суд правильно розглянув справу в межах позовних вимог та не вирішував даного питання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки суд вірно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Доводи апеляційної скарги, наведені ОСОБА_2 в частині оскаржуваного ним рішення, були належним чином досліджені судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, вони фактично зводяться до переоцінки доказів і часткової його незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою і не ґрунтуються на законі.

Інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.