Рішення № 5244329, 27.04.2009, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"27" квітня 2009 р. справа № 5020-9/149 За позовом Прокурора Балаклавського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 2819,42 грн., зобовязання усунути перешкоди в праві користуванням майном,

Суддя Рибіна С.А.

Представники сторін:

позивача - Пшенична С.В., довіреність №1064 від 07.04.2009;

відповідача - не зявився;

прокурор - Верьовкіна Г.П., посвідчення №НОМЕР_2 від 11.11.2008;

Суть спору: 25.02.2009 Прокурор Балаклавського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення плати за користування комунальним майном в сумі 2819,42 грн. (з урахуванням фінансових санкцій) та зобовязання усунути перешкоди в праві користуванням майном шляхом виселення.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 27.02.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-9/149.

В процесі судового розгляду прокурор уточнив позовні вимоги, просить стягнути з відповідача плату за користування комунальним майном в сумі 2572,61 грн. без фінансових санкцій та на один рахунок, зобовязати усунути перешкоди в праві користуванням майном шляхом виселення. Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що відповідач користується майном на підставі нікчемного правочину.

Відповідач явку повноважних представників в судове засідання не забезпечив, правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України не скористався, відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову суду не надав, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином за місцем реєстрації (арк.с. 17-20, 28).

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України “Про судоустрій України”, пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.2007 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (далі Фонд) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1.) був укладений договір оренди нерухомого майна №153-07 (далі - Договір) (арк.с.9-11).

Згідно розділу 1 „Предмет Договору” Фонд (орендодавець) передає, а ОСОБА_1 (орендар) приймає в оренду майно нежитлове приміщення (літ. ІІІ) прибудови до житлового пятиповерхової будівлі, загальною площею 9,70 м2 за адресою: АДРЕСА_1. Орендоване майно, відповідно до пункту 1.2 Договору, буде використовуватися для розміщення майстерні для ремонту радіо телеапаратури. Строк дії договору встановлений до 28.11.2012.

У пункті 2.1 Договору сторони визначили, що власником орендованого майна є Севастопольська міська Рада, та передача майна в оренду не є підставою для переходу до орендаря права власності.

Пунктом 4.4.3 Орендар зобовязався своєчасно вносити Орендодавцю оренду плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з використанням обєкту оренди, у тому числі комунальних та експлуатаційних послуг.

Відповідач орендну плату за Договором оплатив частково, договір нотаріально не посвідчив. Прокурор та позивач вважають, що договір є нікчемним, однак відповідач користується майном, тому повинен сплатити позивачу плату за користування приміщенням.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсягу з наступних підстав.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Статтею 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Згідно Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради він є виконавчим органом Севастопольської міської Ради з управління комунальним майном.

З цих підстав прокурор правомірно звернувся до суду із заявленим позовом в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради.

Дослідивши наданий Договір, суд встановив, що згідно пункту 4.4.1 Договору орендар зобовязаний при укладенні договору оренди строком на три року та більш зробити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього договору в строки, встановлені діючим законодавством, та здійснити оплату по підготовці документів, необхідних для нотаріального посвідчення (арк.с. 9).

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що він діє з моменту його підписання (20.12.2007) до 28.11.2012, тобто строк дії Договору більш ніж три роки.

Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

На цей час сторони вимог закону про нотаріальне посвідчення договору не виконали.

Статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, суд дійшов висновку, що договір оренди нерухомого майна №153-07 від 20.12.2007, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 є нікчемним.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На підставі зазначеного, відповідач зобовязаний відшкодувати позивачеві вартість користування нерухомим майном нежитловим приміщенням (літ. ІІІ) прибудови до житлового пятиповерхової будівлі, загальною площею 9,70 м2 за адресою: АДРЕСА_1, за весь час користування, тому вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача плати за фактичне користування нежитловим приміщенням є правомірними.

Суд перевірив розрахунок, наданий позивачем, та встановив, що за період з 20.12.2007 по січень 2009 року включно (станом на 31.01.2009) плата за користування приміщенням складає 2572,61 грн., тому суд визначає, що вимоги в розмірі 2572,61 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності із статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист своїх прав і законних інтересів у спосіб, який визначених даними статтями ті в іншій спосіб, передбачений законодавством.

Власник майна, на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Прокурором заявлена вимога про зобовязання ОСОБА_1 усунути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням (літ. ІІІ) прибудови до житлового пятиповерхової будівлі, загальною площею 9,70 м2 за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення.

Суд вважає дані вимоги такими, що підлягають задоволенню шляхом повернення приміщення, з наступних підстав.

Згідно довідкової інформації від 25.04.2007 виселення це наслідок добровільного або примусового припинення права користування житловим приміщенням, що допускається на підставах, установлених законом.

Статтею 826 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки розірвання договору найму житла, а саме: у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Підстави виселення визначені статтями 108-110 Житлового кодексу України.

Стаття 79 Закону України “Про виконавче провадження” визначає умови виконання рішення про виселення боржника.

Крім того, 28.03.2005 Міністерство юстиції України листом N 25-32/642 «Стосовно виконання рішень про виселення боржника” у зв'язку із набуттям чинності нової редакції статті 109 Житлового кодексу УРСР, а також з метою виключення випадків порушення державними виконавцями норм чинного законодавства при виконанні рішень про виселення боржника, повідомляє про наступне.

Згідно вимог статті 109 Житлового кодексу УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Прокурор вправі звернутись до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також відповідного комунального підприємства стосовно виселення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

З вищевикладеного вбачається, що чинним законодавством поняття виселення відноситься тільки до житлових приміщень та спосіб захисту виселення може бути застосований тільки до звільнення житлового приміщення.

У статті 782 Цивільного кодексу України визначено право наймодавця відмовитися від договору найму та вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У відповідності із статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно статті 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у випадку закінчення орендних відносин власник приміщення має право вимагати усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобовязання повернути приміщення.

Виконання такого рішення в примусовому порядку здійснюється у порядку статті 76 Закону України “Про виконавче провадження”, яка встановлює загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про необхідність зобовязання ОСОБА_1 усунути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням (літ. ІІІ) прибудови до житлового пятиповерхової будівлі, загальною площею 9,70 м2 в будинку АДРЕСА_1 шляхом повернення приміщення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в розмірі 187,00 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ м. Севастополя, місцевий бюджет м. Севастополя, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 22080400) вартість користування нерухомим майном в розмірі 2572,61 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) усунути Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) перешкоди в праві користування майном - нежитловим приміщенням (літ. ІІІ) прибудови до житлового пятиповерхової будівлі, загальною площею 9,70 м2 , АДРЕСА_1, шляхом повернення приміщення.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) в доход Державного бюджету України (п/р №31113095700007 в УДК м. Севастополя, МФО 824509, ОКПО 24035598) державне мито в сумі 187,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) в доход Державного бюджету України (п/р №31216259700007 в УДК м. Севастополя, МФО 824509, ОКПО 24035598, код платежу 22050000, одержувач Ленінський район) витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Суддя С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 05.05.2009

Розсилка:

1.Прокурору міста Севастополя (99011, м. Севастополь, вул. Павліченко, 1)

2.Прокурору Балаклавського району міста Севастополя (99042, м. Севастополь, вул. 7 Листопада, 3)

3.Фонду комунального майна СМР (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

4.ОСОБА_1 (99021, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 97-64)