Ухвала суду № 52438962, 13.10.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №276/290/15-ц Головуючий у 1-й інст. Сульженко Л. П.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.,

суддів: Жигановської О.С., Шевчук А.М.

при секретарі Ковальській Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Оберіг» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту (лінії) та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Оберіг», треті особи на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договору споживчого кредиту недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року Кредитна Спілка «Оберіг» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту (лінії), в якому просила стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість по кредиту в розмірі 30480,33 грн., нараховані проценти в розмірі 21275,44 грн., а всього 51 755,77 грн. та судові витрати. В обґрунтування вимог зазначено, що 15 січня 2014 року між КС «Оберіг» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту (лінії) №8к4, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 30 500,00 грн. на 12 місяців, зі щомісячною сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,1315 % за один календарний день. Платежі позичальник зобов»язався вносити не пізніше 15 числа кожного місяця та погасити отриманий кредит до 15.01.2015 року. Для забезпечення виконання зобов"язання цього ж дня між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно якого поручителі зобов"язалися відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі. Оскільки позичальник та поручителі не виконують належним чином взяті на себе зобов"язання, на повідомлення з приводу погашення заборгованості не реагують, позивач просив задовольнити позов.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до КС «Оберіг», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист прав споживачів та визнання договору споживчого кредиту №8к4 від 15 січня 2014 року недійсним. В обґрунтування вимог зазначав, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом, який встановлений умовами споживчого кредиту від 15.01.2014 року, суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно п. 3.2 розділу 3 «Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом , вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов»язань. Зазначає, що КС «Оберіг» скориставшись його юридичною необізнаністю, шляхом введення його в оману уклала з ним договір та примусила до сплати несправедливих платежів на незаконних підставах. ОСОБА_1 вважає вказаний договір недійсним, оскільки його зміст суперечить ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так, ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування як того вимагає Закон: існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки; орієнтовна сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; варіанти повернення кредиту і його умови; позитивні й негатив аспекти пропонованих схем кредитування. Також ОСОБА_1 посилається і на порушення відповідачем ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено підстави для визнання кредитного договору недійсним у випадку включення до нього умов, які є несправедливими та угод, які здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Вказує, що згідно з ч.5 п.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції(послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Зазначає, що за правилами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а відтак (на думку позивача) у договорі кредиту передбачено несправедливі умови щодо розміру процентів, оскільки порушується справедливе співвідношення отриманих сторонами вигод від укладення договору, так як кредитор набув право отримувати завищені проценти за користування кредитом, а позичальник не набув жодної надмірної вигоди. Також позивач за зустрічним позовом посилається і на ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.1 ст.230 ЦК України як на підстави визнання оспорюваного договору недійсним.

Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісною позовною заявою КС «Оберіг».

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2015 року стягнуто в солідарному порядку на користь КС «Оберіг» з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість по сплаті кредиту в розмірі 30 480,33 грн. та нараховані проценти за користування кредитом в розмірі 21 275,44 грн., а всього 51 755,77 грн. Стягнуто в дольовому порядку на користь КС «Оберіг» з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі по 129.39 грн. з кожного. Зустрічний позов ОСОБА_1 до КС «Оберіг», треті особи на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договору споживчого кредиту №8к4 від 15.01.2014 року недійсним залишено без задоволення за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог КС «Оберіг» в частині стягнення в солідарному порядку з нього та поручителів суми 17348,41 грн. за відсотками, передбаченими п.п. 1.5.2 , 1.5.3 оскаржуваного договору та визнати договір споживчого кредиту №8к4 від 15.01.2014 року недійсним з моменту його укладення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Із матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 13 червня 2013 року звернувся до Кредитної спілки „Оберіг" із заявою про прийняття його в члени КС „Оберіг", в якій зазначив, що із Статутом спілки та внутрішніми положеннями він ознайомлений, повністю погоджується з їх вимогами і зобо'язується їх виконувати, гарантує сплату вступного внеску 14 грн. та обов'язкового пайового внеску 1 грн. Рішенням правління від 18.06.2013 року № 18/06/13 ОСОБА_1 прийнятий в члени КС „Оберіг" /т.1 а.с.9/.

13.01.2013 року ОСОБА_1 звернувся до кредитного комітету КС „Оберіг" із заявою про видачу йому кредиту у розмірі 30500грн. для споживчих потреб, у якій зазначив, що з умовами кредитування та вимогами Закону України „Про захист прав споживачів" ознайомлений /а.с.10/.

15 січня 2014 року між КС „Оберіг" та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту (лінія) №8к4, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошовий кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом у 30500грн. на 12 місяців - з 15 січня 2014 року по 15 січня 2015 року /т.1а.с.12-13/. Кредит наданий позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності та забезпеченості у відповідності до умов цього договору /п.1.3. Договору/.

На забезпечення виконання умов кредитного договору між КС „Оберіг" і ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 15.01.2014 року було укладено договір поруки №8к4, за яким у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором поручителі і позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості /т.1 а.с.15/.

Відповідно до п.1.5. Договору споживчого кредиту (лінії) процентна ставка за даним Договором є фіксованою та чітко визначена з урахуванням виконання позичальником зобов'язань відповідно до Графіку розрахунків.

п.1.5.1. Процентна ставка при дотриманні позичальником Графіку розрахунків становить 0,1315% за один календарний день;

п.1.5.2. Процентна ставка при порушенні позичальником Графіку розрахунків від 15 календарних днів становить 0,263% за один календарний день;

п.1.5.3. Процентна ставка при невиконанні позичальником пп.2б п.2.2.2. Договору становить 0,1315% за один календарний день;

п.1.6. Сторони встановили, що сукупна вартість кредиту за договором становить :

- при дотриманні графіку розрахунків 0,1315% за один календарний день;

- при недотриманні графіку розрахунків 0,263% за один календарний день;

- при невиконанні пп.2б п.2.2.2. Договору - 0,1315% за один календарний день.

Окрім цього вартість такого кредиту при дотриманні позичальником Графіку розрахунків у процентному співвідношенні становитиме 48%, а в грошовому співвідношенні 14640,03грн. /т.1 а.с.12/.

Відповідно до пп.2б п.2.2.2. Договору позичальник зобов'язаний остаточно погасити отриманий кредит до 15 січня 2015 року.

Згідно з п. 3.4 Договору нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування грошовими коштами, процентна ставка якого згідно пп.1.5.1 на дату укладення договору складає 48% річних.

Нарахування процентів за договором згідно пп.1.5.2. здійснюється із шістнадцятого дня прострочення і до моменту повного погашення поточної заборгованості в межах строку дії договору. Після погашення поточної заборгованості, процентна ставка визначається пп. 1.5.1. Договору /п.3.5. Договору/.

Відповідно до п.3.6. Договору нарахування процентів за договором згідно пп.1.5.3. здійснюється в останній день дії Договору, за весь період користування кредитними коштами позичальником, та проводиться на фактичну суму залишку кредиту за кожен календарний день дії Договору.

Видатковим касовим ордером від 15 січня 2014 року підтверджується факт видачі ОСОБА_1 кредиту у розмірі 30500грн. /т.1 а.с.14/.

Графіком розрахунку визначено періодичність, розміри платежів позичальника по поверненню кредиту та сплати процентів за користування кредитом /т.1 а.с.13зв./. При цьому визначено дату повернення процентів - 15 /в залежності від вихідних -16,17/ число кожного місяця та фіксовану грошову суму процентів /щомісяця/, що в загальному за рік становить 14 640,03грн., що відповідає п. 1.6. Договору за умови дотримання позичальником Графіку розрахунків. Основний кредит у розмірі 30500грн. згідно Графіку повинен бути повернений в повному обсязі 15.01.2015 року.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник КС „Оберіг" Графіком не передбачено обов'язку щомісячного повернення тіла кредиту і в певній сумі, оскільки позичальник може упродовж дії кредитної лінії погашати кредит і знову використовувати кредитні кошти на свій розсуд /по аналогії з кредитною карткою/, однак головною умовою договору є та обставина, що кошти повинні бути повернуті до закінчення строку дії кредитного договору - лінії - до 15.01.2015 року. З огляду на наведене у графіку не визначено сум погашення основного боргу, на що посилається позивач за зустрічним позовом, оскільки він, відповідно до умов договору, вправі погасити усю суму кредиту одразу - 15.01.2015 року. Водночас, сума повернення процентів у Графіку визначена помісячно в грошовому виразі, про що зазначено вище, та повністю є зрозумілою для виконання.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 порушив умови договору та графік розрахунків по погашенню процентів та не повернув кредит у розмірі 30480,33грн. із загальної суми 30500грн. та нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 21275,44грн., а всього 51755,77грн. /т.1 а.с.6-8/.

Кредитною спілкою на адресу позичальника та поручителів 16.01.2015 року направлені вимоги про виконання договірних зобов'язань, проте вони залишились без реагування /т.1а.с.26-29/.

Відповідно до ч.1. ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного судочинства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами /ст.629 ЦК України/.

Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання ним свого обов'язку . Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення первісного позову.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду щодо відмови в задоволенні зустрічного позову.

Згідно ст.ст.3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України передбачено обов'язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.626, ст.627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

За положеннями ч.1 ст.628, ч.1 ст.638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору.

Згідно ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства впливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 Закону України „Про кредитні спілки" визначено, що кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

На обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на Закон України „Про захист прав споживачів", зокрема на ст.ст. 18,19,11 цього Закону.

У статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Як зазначено вище 15 січня 2014 року між членом КС „Оберіг" ОСОБА_1 та КС „Оберіг" було укладено договір споживчого кредиту (лінія) №8к4, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошовий кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом у 30500грн. /т.1а.с.12-13/.

Відповідно до п.7.5. цього Договору позичальник стверджує, що 1) він є повністю дієздатним; 2) його волевиявлення є вільним і відповідає його внутрішній волі; 3) він не перебуває під впливом тяжкої для нього обставини, що змушує його укласти цей договір; 4) він чітко усвідомлює всі умови цього договору та не перебуває під впливом помилки чи обману; 5) він вважає умови договору вигідними для себе; 6) документи, подані ним для отримання кредиту, є достовірними; 7) сторони домовилися, що вимоги ч.2 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів" вважаються виконаними з моменту підписання договору, оскільки вся інформація необхідна для повідомлення позичальника передбачена текстовою частиною договору, з якою він ознайомлений перед його підписанням.

Пунктом 7.6. Договору підтверджено, що позичальник отримав у письмовій формі від кредитодавця до укладення договору інформацію вказану в ч.2 ст.12 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Згідно п. 7.7. Договору підпис позичальника в розділі 8 цього договору є підтвердженням того, що позичальник отримав письмову інформацію вказану в п. 7.6.

Наведені обставини свідчать, що до укладення кредитного договору №8к4 від 15 січня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий в члени КС „Оберіг" та був ознайомлений із Статутом КС „Оберіг" , тобто із діяльністю спілки, перед укладенням договору кредиту він був ознайомлений у письмовій формі про кредитні умови: мету кредитування, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту, строк, на який одержано кредит та варіанти його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, кредитний договір укладено за ініціативи позивача, при цьому останній свідомо укладав кредитний договір на зазначених у договорі умовах, кредитний договір підписаний сторонами та скріплений печаткою КС „Оберіг" /т.1 а.с.12-13/.

Отже, зазначені обставини свідчать, що позичальник ОСОБА_1 погодився на умови надання кредиту, останні його влаштовували, у тому числі умови договору щодо розміру та порядку виплати процентів за користування кредитом, що свідчить про дотримання кредитодавцем вимог ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо надання інформації про умови отримання кредиту, зміст договору відповідає зазначеним вимогам закону, при підписанні оспорюваного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, які були обумовлені та прийняті ними, волевиявлення ОСОБА_1 на отримання кредиту було вільним і відповідало його внутрішній волі, правочин укладено у письмовій формі та був спрямований на отримання ОСОБА_1 кредиту, який ним отримано та сплачено у зазначеній сумі, при укладенні договорів сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач був ознайомлений з необхідною інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, проте йому не було надано інших видів документів, зокрема, у вигляді інформаційного листка банку чи пам'ятки позичальника спростовуються положеннями п.7.6. Договору. Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, зазначеної цією статтею суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, що не передбачає, як наслідок, визнання договору недійсним.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Заявляючи вимоги про визнання недійсним кредитного договору №8к4 від 15.01.2015 року ОСОБА_1 не довів того, що умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Вказаний договір було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема, положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Що стосується доводів про недійсність правочину з підстав несправедливості умов останнього з посиланням на положення ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів", яка регулює питання недійсності угоди у зв'язку зі здійсненням нечесної підприємницької практики (недобросовісна конкуренція та діяльність) та будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною, то матеріали справи не містять доказів в підтвердження таких доводів, як і доказів про те, що КС „Оберіг" нав'язувала ОСОБА_1 послуги щодо кредитування чи примушувала його до укладення договору на визначених у договорі умовах, що його ввели в оману щодо зазначених ним обставин, що умови договору є несправедливими, та спростовуються фактичними обставинами укладання договору та його умовами, у тому числі змістом п.7.5 договору, в якому в числі іншого позивач зазначив, що умови договору вважає вигідними для себе /а.с.13/.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно роз'яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Укладений кредитний договір є публічним, тобто його умови є рівними і для інших позичальників, про його умови позичальник був повідомленим до моменту його підписання, тобто мав змогу на свій розсуд погодитись чи не погодитись з запропонованими умовами, скористатись іншою кредитною установою.

Доводи позивача про те, що всупереч ст.11Закону України «Про захист прав споживачів» не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за пп.1.5.2 та п.1.5 Договору у вигляді реальної процентної ставки ( у процентах річних) є безпідставними, оскільки, як зазначено вище, пунктами 1.5.1-1.5.3.,1.6 Договору визначена процентна ставка у сталій /фіксованій/ величині, без застосування будь-яких формул, а щодо вартості кредиту при дотриманні позичальником Графіку розрахунків зазначено річну ставку і грошове співвідношення /т.1 а.с.12/.

ОСОБА_1 було надано екземпляр кредитного договору та графік розрахунку, а тому йому було відомо порядок та умови виконання зобов'язань. У графіку визначено фіксовану грошову суму щомісячних платежів. За загальним правилом кредитування у випадку невиконання зобов'язань позичальником для нього наступають невигідні наслідки шляхом застосування штрафних санкцій, пені і т.і. У даному випадку сторони домовились, що у випадку порушення зобов"язань процентна ставка буде подвоєна. Натомість договір не містить положень щодо застосування до боржника неустойки у разі порушення ним зобов'язань, не передбачено договором також нарахування комісії, а тому доводи позивача про нарахування непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання споживачем зобов'язань за договором є безпідставними.

Окрім того, з розрахунку вбачається, що кредитодавцем нараховано суму процентів за п.1.6.1. та 1.6.2 договору у розмірі 6644,88грн., а за п.1.6.3 договору - 14630,56грн./т.1 а.с.7-8/, що становить менше п'ятдесяти відсотків вартості продукції.

Посилання в апеляційній скарзі на подвійне нарахування процентів за один і той самий період за пунктами 1.5.1, 1.5.2. договору, які перекликаються з пунктами 1.6.1. та 1.6.2, є безпідставними, оскільки розрахунком заборгованості по сплаті кредиту та процентів підтверджується, що таке нарахування проводились за різні періоди /т.1а.с.7/.

Слід також зазначити, що договором не передбачено нарахування процентів до повного виконання позичальником зобов'язань, що ставить його /позичальника/ у вигідне становище, зважаючи на те, що отримана ним сума кредиту не погашена і на даний час.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.

Таким чином, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та докази в їх підтвердження, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для захисту прав ОСОБА_1 у обраний ним спосіб і обгрунтовано відмовив в задоволенні заявлених вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам діючого законодавства, що регулює зазначені правовідносини, доказам у справі суд дав оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, підстав для скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді