Постанова № 52437197, 06.10.2015, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до дочірнього підприємства «Західукргеологія» Національної акціонерної компанії «Надра України» (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом до Підприємства, в якому просило стягнути з останнього заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у розмірі 52 055 грн 14 коп.

Суди встановили, що Підприємство є юридичною особою та включене до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (далі - Реєстр) з присвоєнням коду - 01432606.

Згідно з довідкою з Реєстру у відповідача є філія без права юридичної особи - Калуська нафтогазорозвідувальна експедиція Підприємства (далі - Філія).

Відповідач не зареєстрований в управлінні ПФУ, а зареєстрований як платник страхових внесків в управлінні ПФУ в Галицькому районі м. Львова.

Філія є структурним підрозділом Підприємства, яка взята на облік позивачем як платник страхових внесків та якій здійснюється нарахування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, має поточний рахунок в установі банку, круглу печатку зі своїм найменуванням, штамп, фірмовий бланк, а також окремий ідентифікаційний код - 01431593, який відмінний від коду відповідача - 01432606.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 25 грудня 2013 року позов задовольнив повністю: постановив стягнути з відповідача на користь управління ПФУ заборгованість у сумі 52 055 грн 14 коп.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 березня 2015 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2015 року, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На обґрунтування заяви додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 5, 26 вересня 2013 року та 23 квітня 2015 року (справи №№ К/9991/29423/11, К/9991/9213/12, К/800/56885/14 відповідно), які, на думку управління ПФУ, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: частини четвертої статті 50 КАС та пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суть заяви управління ПФУ про перегляд рішення зводиться до того, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні і ті ж норми матеріального права, а саме статтю 50 КАС та пункт 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішення, копію якого надано для порівняння (ухвала від 26 вересня 2013 року у справі № К/9991/9213/12), не дає підстав для висновку, що цей суд неоднаково застосував одні і ті ж норми матеріального права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, застосовуючи статтю 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в якій наведений перелік платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дійшов висновку, що Підприємство не може нести відповідальності за невчасне внесення витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, оскільки Філія (структурний підрозділ Підприємства) взята на облік в управлінні ПФУ як платник страхових внесків та їй, відповідно, здійснюється нарахування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Натомість в ухвалі від 26 вересня 2013 року суд касаційної інстанції, надаючи правову оцінку правосуб'єктності відповідача у справі (стаття 50 КАС), дійшов висновку, що заборгованість з відшкодування фактичних витрати на виплату та доставку пільгових пенсій має стягуватися з юридичної особи, а не з її філії, оскільки остання не є юридичною особою.

При цьому колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги як приклади неоднакового правозастосування ухвали суду касаційної інстанції від 5 вересня 2013 року та 23 квітня 2015 року, оскільки у першій спір щодо стягнення заборгованості з фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій з юридичної особи чи з філії цієї юридичної особи Вищий адміністративний суд України не вирішував і, відповідно, правового висновку з цього питання не надавав, а друга - не є остаточним рішенням у справі, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви управління ПФУ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: М.І. Гриців В.В. Кривенко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко