Рішення № 52431681, 19.10.2015, Шевченківський районний суд Харківської області

19.10.2015 637/71/14-ц Справа № 637/246/15

РІШЕННЯ

Іменем України

13 жовтня 2015 року с.м.т. Шевченкове

Шевченківський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Тордія Е.Н.

за участю: секретаря - Кучер А.Ю.

представника позивача -ОСОБА_1

позивача - -ОСОБА_2

представника відпові-ОСОБА_7.

розглянувши в відкритому судовому засіданні с.м.т. Шевченкове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією родиною, визнання права власності на долю у спільному майні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 22 січня 2014 року звернулась до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на часту у спільній сумісній власності.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою судовою колегією судової палати апеляційного суду Харківської області від 13 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2.( ОСОБА_2) задоволенні частково. Встановлено факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_2.( ОСОБА_2) та ОСОБА_5 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ,в решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року,ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 січня 2015 року скасовано, в частині встановлення факту спільного проживання та визнання права власності ? частину кімнати АДРЕСА_1;? частину гаражу, розташованого по АДРЕСА_4 та направлено на новий судовий розгляд суду першої інстанції, в іншій частині вимог рішення суду та ухвала апеляційного суду Харківської області залишені без змін.

В судовому засіданні позивач та її представник,після збільшення позовних вимог прохали їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2( ОСОБА_2) пояснила ,що починаючи з 1987 року вона та ОСОБА_5, знаходились у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу. Мешкали вони разом з початку в будинку АДРЕСА_2, який належав її родині. До цього в шлюбних відносинах з іншими особами не перебували. В 1991 році в даному будинку був зареєстрований ОСОБА_5 Пізніше в 1997 році, вони разом придбали квартиру АДРЕСА_3 де мешкали включно до 2013 року. Від цих стосунків ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4,батьком якого в свідоцтві про народження записаний ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. За час спільного проживання вони як подружжя мали спільні права та обов'язки , займались підприємницькою діяльністю та вели спільне господарство. Отримані доходи вони вкладали у різні реі , в тому числі нерухомість. Після продажу в 1992 році будинку в с. Худоярове ,що належав її родині та квартири в м. Харкові у 1995 році ,вони отримали можливість придбати квартиру АДРЕСА_3, у якої мешкали до смерті ОСОБА_5 Окрім того , в 2004 році вони придбали будинок АДРЕСА_4, який був знесений та замість нього був збудований гараж . Також ними була придбана кімната АДРЕСА_1. Будівництва гаражу та покупка квартири були зроблені за її власні кошти від нерухомості , яка продавалась та належала саме їй та від підприємницької діяльності. Померлий був досить тяжкою людиною у спілкуванні, тому враховуючи його родинний уклад та звичаї , уся нерухомість була зареєстрована за ОСОБА_5 Таким чином на теперішній час вона позбавлена можливості визнати за двобою права на вищевказане майно у іншій спосіб ,тому звернулась до суд та просить встановити факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінку без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнати за нею справо власності на ? частини придбаного майна : кімнати АДРЕСА_1 та гаражу, розташованого по АДРЕСА_4.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та прохав їх задовольнити.

ОСОБА_3 в попередніх судових засідання позовні вимоги позивача визнавав частково,

пояснивши,що дійсно ОСОБА_5,який приходився йому рідним братом мешкав з позивачем, мають від стосунків сина, але заперечував проти визнання за позивачем права власності так як вони мали різні бюджети та доходи. В подальшому його інтереси представляв представник , що діє відповідно до договору, який позовні вимоги не визнав ,вважав їх безпідставними ,надуманими такими ,що не підлягають задоволенню.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився , знаходиться під вартою , в письмових поясненнях, у повному обсязі ,визнав вимоги ОСОБА_2.( ОСОБА_2) ,прохав їх задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши учасників судового процесу ,вивчивши матеріали справи суд дійшов наступного.

Відповідно ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підстав і доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття60 ЦПК України передбачає , що кожна сторона зобов'язана довести тіобставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як пояснила позивач з 198 7 року вона почала жити разом з ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Цей факт підтверджується витягом з домової книги будинку №1, розташованого по АДРЕСА_2 де значаться зареєстрованими: ОСОБА_5 з 17 квітня 1991 року; ОСОБА_2 з 30 серпня 1996 року, ОСОБА_6 з 6 травня 2003 року;ОСОБА_4 з ІНФОРМАЦІЯ_1.( а.с.8-13).

Вищевказана інформація знайшла своє підтвердження у довідки №3012 від 24 жовтня 2013 року виданої Шевченківської селищної ради (а.с.16).

Цей факт також підтвердила свідок ОСОБА_8 яка в судовому засіданні пояснила ,що є сестрою ОСОБА_2 .Коли вона стала зустрічатися з ОСОБА_5 то родина відала їй будинок де вони були зареєстровані , потім за загальні гроші та гроші від спадщини після смерті тітки вони придбали квартиру АДРЕСА_3. ОСОБА_5 був тяжкою людиною, високо мірно ставився до оточення. Але сестра його поважала, в 1991 році у них народився син. Гроші вони витрачали разом,покупали машини ,нерухомість .В 2004 році їх родина придбала будинок, який знесли, а замість нього побудували гараж. Будівництвом займалась сестра, також грошима допомагав їх брат , який мешкає в Росії . Також для сина , який навчався у м. Харкові , сестра купила кімнату у комунальній квартирі. Враховуючи характер ОСОБА_5, звичаї у його родині все майно записувалось на нього. Завадити цьому ніхто не міг, хоча сестрі про це неодноразово натякали.

Свідок ОСОБА_9, пояснила , що тривалий час знайома з родиною ОСОБА_2,робила ремонт у квартирі АДРЕСА_3, також робила ремонт к гараж, якій розташований по АДРЕСА_4 , яку придбали для сина, знала,що вони одна родина.

ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердила факт того, що знає родину ОСОБА_2 ОСОБА_5 тривалий час , пояснила ,що подружжя займалось підприємницькою діяльністю, разом придбали квартиру АДРЕСА_3, мешкали вони разом однією родиною, мають сина,що вони не перебували в зареєстрованому шлюбі, дізналась після смерті ОСОБА_11

З свідоцтва про народження ( НОМЕР_1 , виданого РВАЦС с.м.т. Шевченкове 18 червня 1991 року ) ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 ,батьками якого в свідоцтві про народження вказано відповідно :ОСОБА_5 та ОСОБА_2( а.с.14 )

Зі змісту акту обстеження житлово - побутових умов №2, складеного у період 1988 року до вересня 2013 року , вбачається ,що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 мешкали спільно, однією

родиною у АДРЕСА_3, вели спільне господарство, сумісний бізнес, мають спільну дитину ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1( т.1 а.с.15).

З повідомлень правління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» датованих 15 жовтня 2007 року на 8 червня 2008 року вбачається , що про наявність заборгованості та технічне обслуговування будинку повідомлялись ОСОБА_5 та ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_3(т1а.с.126,127).

Допитана у якості свідка ОСОБА_13 пояснила,що є сусідкою ОСОБА_2, з 1997 року , також вона працювала головою об'єднання будинку . Підтвердила факт того , що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 мешкали однією родиною, мали спільне господарство,хоча власником квартири значився ОСОБА_5 комунальні платежі сплачувала ОСОБА_2 Проте ,що останні жили без шлюбу дізналась у 2013 році. Також зазначила, що ОСОБА_5 був специфічною людиною, пояснила ,що була свідком сварок між подружжя,не дуже чемного відношення ОСОБА_5 до ОСОБА_2, також він погано ставився до інших сусідів , не поважав ні їх , ні проблеми будинку.

В судовому засіданні знайшли своє підтвердження факти зайняття ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підприємницькою діяльністю , що засвідчені витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців(т.1 а.с.98-100).

Довідкою Шевченківського відділення Куп'янської об'єднаної ДПІ ГУМ у Харківській області від 11 липня 2014 року (а.с.124).

Надані для огляду в судовому засіданні фотокартки засвідчують ,що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 існували відношення як чоловіка та жінки,що згідно ст.3 Сімейного Кодексу України є сім'єю , тобто особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно п.5 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Виходячи з вищевказаного, встановлення факту проживання однією сім'єю , як чоловік та дружина, має для позивача юридичне значення, оскільки відповідно до норм діючого законодавства вона може мати право на спільне придбане майно як дружина і спадкоємиця , але відсутність підтвердження вказаних обставин може позбавити її вказаних прав.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_5 проживали разом однією сім'єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 1987 року по день смерті ОСОБА_5, а тому вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1987 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та показами свідків, з умов виваженості, розумності і справедливості , суд вважає ,що вимоги ОСОБА_2 в цієї частині є доведеними та такими що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про визнання права власності на спільне майно, суд дійшов наступного.

Враховуючи рішення викладене в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року , яка відповідно до положень ч.3 ст. 61 ЦПК України є преюдиціальною , вимоги про визнання права власності на спільне майно суд розглядає в рамках збільшених позовних вимог.

Судом встановлено та не заперечується сторонами ,що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 придбав у власність кімнату АДРЕСА_1 за 64 000.00 грн.(а.с.167-168).

Відомості про те ,що ОСОБА_2 мала намір придбати квартиру для сина в м. Харкові також підтвердили свідки ОСОБА_8 ,ОСОБА_14

Як зазначила свідок ОСОБА_15, допита в судовому засіданні вона на той час працювала ріелтором в агентстві нерухомості ТОВ« Харків ріелтер». Познайомилась з ОСОБА_2 випадково, під час розмови остання повідомила,що шукає квартиру у м. Харкові для свого сина , який там навчається. Нею був запропонований варіант кімнати АДРЕСА_1. Побачивши квартиру ОСОБА_2 дала згоду на її оформлення. Після проведення відповідних перевірок ,було призначено час укладання угоди. Коли вони прийшли до нотаріуса то з'ясувалось, ,що квартиру будуть оформлять на чоловіка ОСОБА_2, тоді ж вона дізналась ,що вони офіційно у шлюбі не зареєстровані. Квартира було продана за 64 000.00 грн. Розрахунком займалась саме ОСОБА_2,ОСОБА_5 тільки розписався у договорі, сказавши що усім займається жінка.

У відповідності до частин1, 2 ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної умісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єтом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають в шлюб іміж собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Спільне проживання жінки та чоловіка породжує спільну сумісну власність лише при наявності сім'ї, а сім'ю згідно із ст.3 Сімейного Кодексу України складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Тобто, при застосуванні ст.74 Сімейного кодексу України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім цього, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 Сімейного кодексу України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Виходячи з наданих до суду доказів, правових норм , суд дійшов висновку,що вищевказана квартира була придбана в період проживання ОСОБА_2, та ОСОБА_5 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період тому вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину зазначеної вище квартири є доведеною та такою ,що підлягає задоволенню. Протилежного відповідачем та його представником суду не надано.

Вирішуючи питання,стосовно визнання права власності позивача на ? частину гаражу, розташованого по вул. Леніна , 10 суд виходить з наступного.

Матеріали справи містять договір купівлі - продажі від 10 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_5,згідно якого останній придбав житловий будинок АДРЕСА_4. з надвірними будівлями,а саме: сараєм,гаражем,огорожею.

Згідно висновку районного архітектора Харківської області від 18 березня 2004 року земельна ділянка ,розташована по АДРЕСА_4 використовується за призначенням, землекористування відповідає вимогам містобудування.

Відповідно рішення №249 виконавчого комітету Шевченківської селищної ради Харківської області від 4 червня 2004 року про дозвіл на знесення сараїв для розширення гаражу та послідуючим зносом існуючого житлового будинку по АДРЕСА_4 ОСОБА_5 дозволено знесення сараїв для розширення гаражу розміром 5.5х5.0 та знесення існуючого житлового будинку.

З пояснень сторін вбачається , що зазначений будинок було знесений, а на його місці як зазначає ОСОБА_2 за її ініціативою був побудований гараж «Г» 5.0х14.0 м .кв. Будівництвом гаражу займалась особисто вона . Необхідність в ньому виникла у зв'язку з бажанням придбання автомобіля «Газель», купленого в 2005 році. Нею покупались будівельні матеріали ,наймались робітники. Більшість товару давалась в кредит , після сплати їх вартості їй були надані відповідні квитанції( т.2 а.с.95-100).

Факт будування гаражу та активну участь у будівництві ОСОБА_2 засвідчили свідки ОСОБА_8, ОСОБА_13 ОСОБА_14 . Останній в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 безпосередньо покупала відповідні матеріали ,запрошувала працівників та сплачувала по рахунках. Все робилось для родини.

Визначаючи правовий режим спірного об'єкту, суд виходить з наступного.

За правилами ст. 377 Цивільного кодексу України( в редакції що діяла на час виникнення правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок та , будівлю споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміні її цільового призначення , у розмірах встановлених договором.

Згідно витягу про об'єкт нерухомого майна ( №5993248 від 10 липня 2013року),ОСОБА_5 мав у власності земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_4, призначення об'єкта для індивідуального житлового гаражного і дачного будівництва(т.2 а.с.74).

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого 20 грудня 2013 року КП Бюро технічної інвентаризації Шевченківське, гараж ,розташований по АДРЕСА_4, власником якого значиться ОСОБА_5, є самочинним будівництвом(т.2. а.с.62-63).

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про планування та забудову територій», здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самочинним будівництвом.

У п.12 постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 30 березня 2012 року ,у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, зазначено ,що власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 Цивільного кодексу України ), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Згідно ст. 78 Земельного Кодексу України право власності на землю-це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Як вказано у ст. 79 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових будівель і споруд.

Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України право власності на зведені будівлі, споруди та інше нерухоме майно набуває власник земельної ділянки. При цьому визначено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням

Згідно ч. 1 ст. 376 Цивільного Кодексу України нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо воно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У листі Міністерства юстиції України від 19 жовтня 2007 року № 19-39-827 «Щодо надання роз'яснення деяких питань законодавства, пов'язаних з державною реєстрацією прав власності на нерухоме майно», зазначається, що Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445 відповідно до якого така державна реєстрація прав власності здійснюється на підставі правовстановлювальних документів.

Так, згідно із пунктом 6.1 Тимчасового положення у разі наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для забудови та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію органами місцевого самоврядування, зокрема, на новозбудовані об'єкти нерухомого майна видається свідоцтво про право власності, яке і є правовстановлювальним документом.

Крім того, одним із правовстановлювальних документів, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, є також рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення).

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного Кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Тобто, виходячи з положень статті 376 Цивільного Кодексу України, право власності на результат самочинного будівництва набувається не в загальному порядку, а з спеціальному - на підставі рішення суду.

У разі, якщо право власності на новостворене нерухоме майно виникає у загальному порядку, документом, що підтверджує це право, є свідоцтво про право власності, а у разі визнання (у визначених випадках) права власності на це майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, є рішення суду. Саме таке рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.

Аналізуючи зазначені норми державна реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням ,права, яке вже виникло до її проведення, тобто сама реєстрація згідно з законодавством не є правовстановлюючим чинником , а є лише фактом визнання цього права з боку держави.

Тому суд вважає, що здійснена забудова гаражу є самочинним будівництвом, оскільки воно здійснювалось, хоча і на належній ОСОБА_5 земельній ділянці, з отриманням належного дозволу, але без затвердженого проекту.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ч. 2 ст. 328 Цивільного Кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи те, що закон не містить жодної норми, яка б прямо встановлювала неправомірність набуття права власності на самочинно збудований будинок питання щодо законності набуття права власності належить до компетенції суду.

Як встановлено в судовому засіданні, в результаті забудови вищевказаного гаражу не були порушені чиї б то не було законні права та інтереси.

Зі змісту технічного висновку про стан будівельної конструкції гаражу літ «Г», розташованого по АДРЕСА_4 і можливість його подальшої експлуатації, виготовленого на замовлення позивача ФЛП «ОСОБА_16.»(експерт ОСОБА_17,кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_2 виданий 22 лютого 2013 року), вбачається ,що його технічна експлуатація можлива, дефектів у несучих конструкціях та фундаменті будівлі відсутні. Технічний стан будівлі в цілому забезпечений належною експлуатацією та забезпечує безпеку життю та здоров'ю користувачів. Технічні рішення ,прийняті при забудові нежитлового приміщення відповідають нормам та правилам державних стандартів будівництва , санітарним протипожежним нормам ( т.2 а.с.157-164).

Будівництво належного гаражу на момент розгляду справи завершено у повному обсязі. Новостворене нерухоме майно відповідає вимогам ст. 41 Конституції України, а саме: не спричиняє шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршує екологічну ситуацію та природні якості землі.

Як зазначила позивач при житті ОСОБА_5 звертався у встановленому поряду до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області про прийняття до експлуатації гаражу, але рішення стосовно цього не прийнято; нею був сплачений відповідний штраф одночасно, припис про знесення забудови, приведення приміщень до первісного стану відповідними органами не видавався.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В п. 9 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»вказано ,що за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України). З огляду на викладене,правові позиції , суд дійшов висновку ,що ОСОБА_5 набув права власності на гараж розташований по АДРЕСА_4 , виходячи з положень ч. 3 ст. 367 Цивільного кодексу України ,що є підставою згідно положень ст. 74 Сімейного кодексу України для визнання його спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_2 його ? частини.

Протилежного відповідачем та його представником суду не надано.

Оцінивши надані докази у їх сукупності , надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов до висновку що позовні вимоги позивача є доведеними та такими,що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.10,11,60,88,212-215, 256 ЦПК України, ст.328,375,377 Цивільного кодексу України ст.. 78,79 Земельного кодексу України , Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» Постановою Пленуму Верховного суду України №6 від 30 березня 2012 року суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією родиною, визнання права власності на долю у спільному майні -задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 однією сім'ю чоловіка та жінки без шлюбу в період з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину кімнати АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину гаражу , розташованого по АДРЕСА_4 Шевченківського району Харківської області.

Апеляційнаскарга на рішення суду подаєтьсяпротягом десяти днів з дня йогопроголошення. Особи, які брали участь у справі, але не булиприсутні у судовому засіданніпід час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційнускаргупротягом десяти днів з дня отриманнякопіїцьогорішення.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ