Рішення № 52427615, 13.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8651/15 Справа № 209/2468/13 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Прозорова М.Л.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року

13 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Прозорової М.Л.,

суддів: Максюти Ж.І., Макарова М.О.,

при секретарі: Левцунові І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа - реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції) про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа - реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції) про розподіл спільного майна подружжя, визнання майна особистою власністю, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 21.11.1992 року, від якого вони мають двох дітей: неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 01.11.2012 року шлюб між ним та відповідачем було розірвано.

За час шлюбу ними за спільні кошти було придбане спільне майно: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_3, та за спільні кошти здійснений капітальний ремонт зазначеної квартири. Вважає, що ця квартира є об'єктом спільної сумісної власності їх подружжя і він має право на визнання за собою права власності на ? частку квартири, а відповідачу відповідно належить інша ? частка квартири.

Тому, просив суд визначити ідеальні частки подружжя в спірній квартирі без її реального поділу і залишити майно у спільній частковій власності (а.с.2-3, т.1).

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась з зустрічною позовною заявою, в подальшому уточнивши свої позовні вимоги, в якій просила: визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, її особистою приватною власністю, поділити між нею та ОСОБА_2 спільне майно подружжя, яке складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, гаражу АДРЕСА_4; побутової техніки: домашнього кінотеатру, програвачу DVD, ресивера, вартістю 24000 грн., тумби із скла під апаратуру та телевізор, вартістю 1500 грн., телевізора «Філіпс», вартістю 10000 грн., телевізора «Філіпс», вартістю 800 грн., духової шафи «Горєніє», вартістю 2300 грн., газової панелі «Горєніє», вартістю 1500 грн., посудомийної машини «Бош», вартістю 2200 грн., мікрохвильової печі, вартістю 1500 грн., витяжки «КАТА», вартістю 1000 грн., нержавіючої мийки, вартістю 600 грн., всього на загальну суму 45200 грн.; визнати за нею право власності на ? частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, право власності на ? частку земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, право власності на ? частку гаражу АДРЕСА_4, стягнути з відповідача на її користь у відшкодування грошової компенсації 22650 грн. за недоотриману частку в спільному майні у вигляді ? частини побутової техніки та предметів побуту, які відповідач залишив в своєму користуванні; стягнути з відповідача на її користь всі сплачені нею судові витрати (а.с.75-83, т.1).

В обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 21.11.1992 року до 01.11.2012 року, від якого вони мають двох дітей: неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. До реєстрації шлюбу з відповідачем вона була зареєстрована та проживала разом із своєю матір'ю в квартирі АДРЕСА_1, де залишилися проживати та бути зареєстрованою і після укладення шлюбу. 11.03.1999 року квартира по АДРЕСА_1, згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", була передана у спільну сумісну власність їй, її матері ОСОБА_6 та на той час неповнолітньому сину ОСОБА_5

В 2004 році її сусіди, що проживали в АДРЕСА_2, вирішили продати належну їм трикімнатну квартиру, вартість якої, внаслідок її поганого житлового стану, була нижчою, ніж вартість квартири АДРЕСА_1. 12.03.2004 року вона, її матір та син продали квартиру по АДРЕСА_1, і 18.03.2004 року за отримані від продажу квартири №65 кошти на її ім'я була придбана квартира АДРЕСА_2.

За рахунок коштів, що залишилися від продажу квартири №65 був виконаний ремонт квартири №64 та її реконструкція. А тому квартира по АДРЕСА_2 є лише її особистою приватною власністю, та не входить до переліку спільного майна подружжя, не підлягає розподілу між нею та ОСОБА_2, і відповідач не має ніякого відношення до цього нерухомого майна. В травні 2012 року відповідач викрав документи на спірну квартиру по АДРЕСА_2, вивіз із квартири їх спільне майно подружжя.

Також в період зареєстрованого шлюбу з відповідачем ними за спільні кошти подружжя був придбаний гараж АДРЕСА_4, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3, та земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок.

В зв'язку з тим, що відповідач 11.07.2013 року продав гараж за 19200 грн., використав отримані від продажу кошти тільки в своїх інтересах, чим порушив її права співвласника ? частки гаражу, ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідача на її користь половину вартості гаражу в розмірі 9600 грн. та половину вартості побутової техніки та предметів побуту в розмірі 22650 грн., які відповідач самостійно вивіз із квартири та залишив в своєму користуванні.

Також вона просила суд визнати за нею право власності на ? частку житлового будинку та земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3, що були придбані в період зареєстрованого шлюбу з відповідачем та визнати квартиру АДРЕСА_2, її особистою приватною власністю.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29.07.2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, визнання майна особистою власністю - задоволено частково.

Суд визнав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 63,8 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м., особистою приватною власністю ОСОБА_3

Суд поділив між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільне майно подружжя, яке складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 57,5 кв.м., житловою площею 19,2 кв.м.

Суд визнав за ОСОБА_3 право власності на ? частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 57,5 кв.м., житловою площею 19,2 кв.м.

В іншій частині зустрічного позову суд відмовив.

Також суд вирішив питання щодо розподілу судових витрат (а.с.98-107, т.2).

З таким рішенням не погодився ОСОБА_2 і звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні його первісного позову та задоволення зустрічного позову, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за його первісним позовом та відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи (а.с.113-116, т.2).

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову про визнання майна особистою власністю та ухвалити в цій частині нове рішення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

В даному ж випадку, ухвалене судом першої інстанції по справі рішення не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.11.1992 року до 01.11.2012 року, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6-7,19, т.1).

Під час перебування у шлюбі із ОСОБА_2, 18.03.2004 року ОСОБА_3 купила у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 квартиру розташованою за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8, т.1).

Під час шлюбу сторін по справі, ОСОБА_2 набув у власність нерухоме майно -гараж АДРЕСА_4, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3, та земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Поділ спільного майна подружжя, згідно роз'яснень, наведених у п.п.22-24,29 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (надалі Пленум ВСУ №11 від 21.12.2007 року), здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визнано домовленістю між ними або шлюбним договором.

За ч.1 ст. 71 СК України, майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

За змістом ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що 12.03.2004 року вона, її матір та син продали двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 за 17067 грн. і 18.03.2004 року за отримані від продажу квартири №65 кошти на її ім'я була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_2 за 5000 грн., загальною вартістю згідно з витягом з реєстру прав власників на нерухоме майно - 25596 грн. (а.с.8). Гроші, які залишилися від продажу квартири пішли на сплату боргів, ремонт та реконструкцію спірної квартири.

Тому, ОСОБА_3 вважала, що квартира по АДРЕСА_2 була придбана лише за кошти, що їй належали і що вказана квартира є лише її особистою приватною власністю, та не входить до переліку спільного майна подружжя.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання часток у праві сумісної власності, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3, які були передані їй матір'ю ОСОБА_6 після продажу квартири АДРЕСА_1.

Колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції в даній частині, оскільки ОСОБА_3 не була одноособовою власницею квартири по АДРЕСА_1, яку згідно до договору купівлі-продажу від 12.03.2004 року ОСОБА_6, ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_5, саме як співвласники, продали ОСОБА_9 за 17067 грн., а належних доказів того, що отримані кошти за згодою усіх співвласників були передані лише ОСОБА_3 не надано.

Крім того, станом на березень 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, з копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що на час придбання спірної квартири в інтересах подружжя, він працював та відповідно мав дохід, а доказів того, що подружжя у цей період часу не проживали однією сім'єю чи перебували у інших фактичних шлюбних відносинах, не вели спільне господарство, мали роздільні власні бюджети суду не надано.

Також при укладанні вищевказаного договору, приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_10, в присутності ОСОБА_3, у відповідності до ч.3 ст. 65 СК України та п.44 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України за №20/5 від 03.03.2004 року, була відібрана письмова нотаріально посвідчена згода ОСОБА_2 на придбання спірної квартири ОСОБА_3 під час перебування ними у шлюбі, в інтересах подружжя.

За таких обставин, з урахуванням положення ч.1 ст. 60, ч.1 ст. 70 Сімейного кодексу України, ч.3 ст. 368 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову про визнання майна особистою власністю - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким: відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю; позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя задовольнити; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Що стосується рішення у частині розподілу спільного майна подружжя у вигляді будинку за адресою: АДРЕСА_3, то суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про те, що даний житловий будинок підлягає розподілу між сторонами у справі, оскільки був придбаний в період зареєстрованого шлюбу на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 07.08.2009 року із реєстрацією права власності на зазначений будинок на ім'я ОСОБА_2 (а.с.57-58, т.2).

Рішення у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на ? частину гаража АДРЕСА_4 та стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації в сумі 22650 грн. за недоотриману частку в спільному майні у вигляді ? частки побутової техніки та предметів побуту, не оскаржене.

Оскільки, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом, то відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1683 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 303,307,309,316,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року - скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову про визнання майна особистою власністю.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа - реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції) про визнання майна особистою власністю.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа - реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції) про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1683 грн. 80 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: