Ухвала суду № 52420181, 08.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/24633/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Стрийський завод «Металіст» до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Стрийський завод «Металіст» (далі - позивач, ВАТ «Стрийський завод «Металіст»), звернулось до суду першої інстанції з позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області від 12.02.2010 року № 0000092303/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Державну податкову інспекцію у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби замінено правонаступником на Стрийську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено пп. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п .7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 3.4 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 року (далі - Порядок). Крім того, відсутність дефектних актів та проектно-кошторисної документації (локальні кошториси, об'єктні кошториси, зведений кошторисний розрахунок) не дає можливості дослідити необхідність здійснення ремонтних робіт по поліпшенню основних засобів в розрізі кожного об'єкта нерухомого майна та вартість виконаних робіт. Ремонт, контрагентом позивача, проводився на об'єкті нерухомості, що в оренду не передавався.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт № 680/23-3/01423079 від 02.02.2010 року.

У зазначеному акті встановлено порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4. п. 7.4, пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 3.4 Порядку, внаслідок чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 Декларації) у періоді, що перевірявся всього на загальну суму 841983 грн., занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, з врахуванням висновків актів виїзних позапланових документальних перевірок по питанню визначення достовірності декларування від'ємного значення з ПДВ (акт від 18.06.2009 року № 844/23-4/01423079 та податкового повідомлення-рішення від 30.06.2009 року № 0000032600/0, акт від 18.09.2009 року № 2048/23-3/01423079 та податкове повідомлення-рішення від 29.09.2009 року № 0000562303/0) всього на суму 284201 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.02.2010 року № 0000092303/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 438042 грн., з яких 284201 грн. зобов'язання за основним платежем, 153841 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

У вересні 2009 року до складу податкового кредиту позивачем віднесено податок на додану вартість в сумі 232011,17 грн. по витратах на проведення ремонтів ТОВ «Ай Ді Ем Україна» (ТОВ «Діскавері-бурове обладнання (Україна) згідно податкової накладної № 211 від 01.09.2008 року на загальну суму 1392067,03 грн., в т.ч. ПДВ 232011,17 грн.

01.09.2008 року згідно акту приймання-передавання результатів капітального ремонту та поліпшень орендованого майна (додаток до Договору оренди нерухомого майна 01/09/06 від 31.08.2006 року) «орендарем» - ТОВ «Ай Ді Ем Україна» (ТОВ «Діскавері-бурове обладнання (Україна)» здійснено капітальний ремонт та поліпшення орендованого майна -частини бетонної площадки ПММ. Результати ремонту загальною вартістю 1461670,38 грн. «орендарем» передано «орендодавцю», який зобов'язаний протягом 12 місяців від дати складання акту відшкодувати вартість результатів капітального ремонту та поліпшень орендованого майна.

01.09.2008 року ТОВ «Ай Ді Ем Україна» виписано позивачу податкову накладну № 211.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів послуг (капітальний ремонт), судовим інстанціям слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості постачальників позивача виконати обумовлені договорами роботи, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді роботи (послуги) отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні роботи справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що згідно з актом приймання-передавання результатів капітального ремонту та поліпшень орендованого майна (додаток до Договору оренди нерухомого майна 01/09/06 від 31.08.2006 року), орендарем - ТОВ «Ай Ді Ем Україна» (ТОВ «Діскавері-бурове обладнання (Україна) у вересні 2008 року було передано позивачу результати робіт щодо капітального ремонту та поліпшень орендованого майна - частини бетонної площадки ПММ. В свою чергу, згідно податкової накладної № 211 від 01.09.2008 року орендарем здійснено ремонт відкритих площадок №№ 1, 4 для складання бурових станків. Однак, в акті прийому-передавання нерухомого майна № 1/09/06 від 31.08.2006 року відсутні такі об'єкти як «бетонна площадка ПММ» чи «відкриті площадки №№ 1, 4 для складання бурових станків». А тому, судам попередніх інстанцій необхідно з'ясувати чи передавались вказані об'єкти орендарю та чи здійснювались на них ремонтні роботи.

В порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою, так само не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідним контрагентом, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні договорів.

Також, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновки судів попередніх інстанцій про те, що правомірність віднесення позивачем у грудні 2007 року до складу податкового кредиту сум ПДВ із витрат на проведення поточних і капітальних ремонтів наймачем ТОВ «Ай Ді Ем Україна» встановлена постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2010 року у справі № 2а-6914/09/1370, а тому позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту у вересні 2009 року суми ПДВ в розмірі 232011,17 грн. та сформовано від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість, оскільки висновки податкового органу про протиправність дій позивача базувались виключно на висновках актів попередніх перевірок, які судовим рішенням визнані безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 1. ст. 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 1 ст. 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 86 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що предметом спору у справі № 2а-6914/09/1370 була правомірність нарахування штрафних санкцій за інші можливі порушення позивачем вимог законодавства та у іншому періоді, а тому судами попередніх інстанцій не повно з'ясовано обставини що мають визначальне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що «добросовісний платник податків» не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальників товару чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення..

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі № 2а-4636/10/1370 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко