Ухвала суду № 52419995, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

29.09.2015 № К/800/24243/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОСОБА_1 на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015у справі №826/20020/14за позовомДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. КиєвідоОСОБА_1 простягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 127651,31 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2015 у даній справі у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 у даній справі скасована постанова Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, а справу направити на новий розгляд, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем проведено перевірку відповідача, за результатами якої 26.06.2014 складено акт № 3277/26-56-17-01-05/2658715930 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків відповідачем за період із 01 січня по 31 грудня 2012 року, відповідно до висновків якого відповідачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага, який підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

На підставі акту перевірки 08 серпня 2014 року позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 №0023561701, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 102121,005 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 25530,26 грн.

Оскільки, відповідачем сума визначеного грошового зобов'язання не була сплачена, податковий орган звернувся за її стягненням до суду

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів обґрунтованості нарахування відповідачу грошового зобов'язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд мотивував рішення тим, що наявність боргу у визначеному позивачем розмірі, а також дотримання податковим органом встановленої законодавством процедури, що передує стягненню податкового боргу в судовому порядку підтверджуються належними та допустимими доказами у справі.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визначається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.

Згідно пп. 16.1.4. п. 16.1 ст.16 Кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Відповідно до п. 58.2 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 58.3 цієї статті податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Згідно статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 року №0023561701 було надіслано відповідачу 08.08.2014 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який був повернутий відділенням поштового зв'язку 11.09.2014 з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Направлена 16.10.2014 контролюючим органом податкова вимога від 22.09.2014 №3595-25, також, була повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Крім того, податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 року №0023561701 було предметом судового розгляду з приводу його правомірності. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2015 р., яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 р. в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Держаної податкової інспекції у Подільському районі головного управляння Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2014 року №0023561701 відмовлено.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що податкове повідомлення-рішення та податкова вимога вважаються врученими відповідачу в силу вимог п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, з чим погоджується суд касаційної інстанції, що несплачена відповідачем сума, визначеного контролюючим органом грошового зобов'язання, набула статусу податкового боргу.

Отже, з урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача заборгованості з податку на доходи фізичних осіб.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, а також беручи до уваги вимоги Податкового кодексу України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош