Постанова № 52419416, 20.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 року № 2а-11644/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьОСОБА_1

позивача ОСОБА_2,

представників:

від позивача ОСОБА_3,

від відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сихівському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Сихівському районі м.Львова про, з врахуванням уточнених позовних вимог, визнання законним та правомірним формування податкового кредиту в частині операцій з контрагентом ПП «МКМ-Сервіс» та про скасування податкового повідомлення-рішення за №5717621721/1 від 19.09.2011 року.

Позивач в позовній заяві не погоджується з висновками органу державної податкової служби про неправомірне формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «МКМ-Сервіс», оскільки під час перевірки не досліджувались і не оцінювались первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву стверджує, що наявність лише отриманих податкових накладних не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

В судове засідання представник відповідача проти позову заперечив, просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки, та оспорюване податкове повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами документальної невиїзної позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань правильності декларування податкового кредиту та податкового зобовязання з податку на додану вартість за січень, лютий, березень 2011 року ДПІ у Сихівському районі м.Львова складено акт від 10.06.2011 року за №1179/17-2/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2011 року за №5717621721/1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 8554 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 8553 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення підп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.4, п.198.6 ст.198, підп.200.1 ст. Податкового кодексу України.

Як вбачається з акта перевірки, перевіряючі прийшли до висновку, що в діяльності контрагента позивача ПП «МКМ-Сервіс» вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту та які не мають реального характеру.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту суд встановлює обставини реальності господарських операцій між ним та ПП «МКМ-Сервіс».

Судом встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ПП «МКМ-Сервіс» було укладено усну домовленість про постачання канцелярських товарів.

В підтвердження обставин поставки канцелярських товарів підприємцем надано відповідні видаткові та податкові накладні, які виписані ПП «МКМ-Сервіс» та порядок заповнення яких відповідає вимогам чинного законодавства.

Пунктом 183.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надано податкову накладну, що знаходиться в матеріалах справи, яка не мали недоліків та, порядок заповнення якої, відповідав встановленому чинним законодавством.

З метою зясування реальності господарських операцій, в забезпечення принципу офіційного зясування обставин справи, судом запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

Орган державної податкової служби як на обставини, що підтверджують безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом посилається на дані, які викладені ДПІ у Сихівському районі м.Львова в акті позапланової невиїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за січень 2011 року від 31.03.2011 року за №1111/23-209/35383180. Зокрема, перевіряючі зазначають, що у ПП «МКС-Сервіс» відсутні трудові ресурси, власні чи орендовані сладські, торговельні, виробничі та інші приміщення, будь-які транспортні засоби необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.

В свою чергу, позивачем надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій, а також документи, що підтверджують використання отриманих канцелярських товарів у своїй подальшій господарській діяльності.

Так, в матеріалах справи наявні угоди про постачання товарів офісного призначення, укладені протягом січня-березня 2011 року між позивачем та цілим рядом субєктів господарювання, видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписки з банківського рахунку, які підтверджують факт реалізації фізичною особою-підприємцем товарів канцелярського призначення.

Слід також зазначити, що зважаючи на характер та обсяги товару, поставка останнього не потребує залучення значних людських чи матеріально-технічних ресурсів.

А відтак, представлені позивачем докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій, оскільки є прямими, а не опосередкованими.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з ПП «МКМ-Сервіс», на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, згідно якого зазначений контрагент був платником податку на додану вартість на час вчинення господарських операцій.

Таким чином, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Як передбачено п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобовязань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обовязку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобовязань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що наявні і матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та не обгрунтованими.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що податкове повідомлення-рішення, якими позивачу визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість, прийняте правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Щодо вимоги позивача про визнання законним та правомірним формування податкового кредиту в частині операцій з контрагентом ПП «МКМ-Сервіс», то така задоволенню не підлягає, оскільки дослідження правомірності формування платником податку податкового кредиту здійснювалось судом в ході перевірки законності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, у відповідності до наданих Кодексом адміністративного судочинства України повноважень, суд в процесі розгляду адміністратиної справи лише надає оцінку певним юридичним фактам, а не встановлює наявність або відсутність останніх.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обгрунтованими в частині скасування податкового повідомлення-рішення, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню частково. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 19.09.2011 року за №5717621721/1.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, 1 грн. 70 коп. сплаченого судового збору.

5. Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20 грудня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк