Рішення № 5241128, 03.06.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/8903.06.09 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Каріна» До відповідача-1Шевченківської районної у місті Києві ради

До відповідача-2Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Третя особана стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на обєкти нерухомого майна»

Провизнання права власності на нежитлові приміщення та визнання права окремого входу Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

Від позивача Бураковський Д.Р. (за дов. № 23-1/08 від 23.07.2008р.)

Від відповідача-1 Розумяк Г.М. (за дов. № 1250 від 24.05.2007р.)

Від відповідача-2 не зявились

Від третьої особи не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Каріна»(позивач) з позовом до Шевченківської районної у місті Києві ради (відповідача-1) та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідача-2) про визнання за позивачем права власності на приміщення №, № III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, 1/3 частини приміщення № XI в цокольному поверсі жилого будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві, а також про визнання за позивачем права окремого входу до вказаних приміщень з фасаду будинку.

Ухвалою суду від 06.02.2009 р. було порушене провадження у справі № 6/89, призначено розгляд останньої на 02.03.2009 р. та залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на обєкти нерухомого майна».

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі не визнають права позивача на частину нежитлових приміщень в цокольному поверсі жилого будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві, які були обєктом інвестиційної діяльності позивача в період з 1991 р. по 1997 р.. Позивачем було проведено фінансування реконструкції жилого будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві на загальну суму 958589,00 грн., що склало 80% від загальної витраченої суми на фінансування реконструкції цього будинку. Після реконструкції будинку загальна площа приміщень цокольного поверху складає 187,4 кв.м., 80% з якої складають приміщення №, № III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, 1/3 частини приміщення № XI. Дані приміщення можливо виділити в натурі як окреме індивідуально визначене майно, що підтверджується висновком спеціаліста з будівельно-технічних досліджень. Виникнення права власності на вказані приміщення ґрунтується на п. 3 особливих умов до контракту № 51/1, у якому передбачено, що по завершенню реконструкції інвестору передається у власність площа житлових та нежитлових приміщень в обємі згідно з техніко-економічними розрахунками, виконаних після завершення ремонтних робіт.

Відповідач-1 позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. Зокрема, відповідач-1 посилається на те, що на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2001 р. № 208/1642 власником спірних приміщень є територіальна громада Шевченківського району м. Києва. Протоколом про наміри від 04.11.1992 р. та контрактом № 51/1, на які позивач посилається як на підставу виникнення права власності, також не передбачено передачу спірних приміщень у власність позивачу. За результатами реконструкції було прийнято рішення про передачу позивачу у власність 1051,7 кв.м. житлової площі у будинку, та 69,7 кв.м. цокольного поверху. Крім того, за твердженнями відповідача-1, позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду.

Відповідач-2 також відхилив позовні вимоги, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено повноважень Головного управління щодо визнання чи невизнання права власності на нежитлові приміщення за будь-якими юридичними чи фізичними особами, а тому подача позову до нього з вимогою визнати право власності не має законодавчого підґрунтя.

Не погодилась з позовом третя особа, вважаючи, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями будинку, у звязку з чим відсутні підстави для здійснення їх за позивачем.

Під час розгляду справи позивач заявив клопотання про виключення Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зі складу відповідачів та позовну заяву (змінену та уточнену) обґрунтовуючи тим, що позовні вимоги жодним чином не стосуються відповідача-2.

Дане клопотання судом відхилено, оскільки чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено процедуру виключення сторони зі складу відповідачів.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 19.03.2009 р. надав суду письмовий відзив, в якому позовні вимоги відхилив. Позивач відмови від позову до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) суду не подав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників учасників процесу, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності надані учасниками судового процесу докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив:

Розпорядженням представника Президента України у місті Києві від 27 червня 1992 р. «Про реконструкцію жилих будинків в центральній частині м. Києва»вказаний житловий будинок, серед інших, був включений до переліку будинків, які підлягають реконструкції.

4 листопада 1992 р., на виконання зазначеного розпорядження, між малим підприємством «Каріна», правонаступником якого є позивач у цій справі, з однієї сторони, та Радянською районною державною адміністрацією і Виробничим житлово-ремонтним обєднанням, з другої сторони, за участі представників Державного підприємства по утриманню житлового фонду, як замовника, та Державного комунального підприємства «Київреконструкція», як генпідрядної організації, був складений протокол про наміри. Відповідно до цього протоколу передбачалась подальша передача житлового будинку № 57 по вулиці Леніна (Б. Хмельницького) під реконструкцію малому підприємству «Каріна». За цим протоколом його сторони дійшли згоди, що малому підприємству «Каріна», як інвестору, буде переданий під реконструкцію весь житловий будинок № 57 по вулиці Леніна (Б. Хмельницького) в місті Києві, загальною площею 868,8 кв.м. Відповідно до прикінцевих положень цього протоколу було встановлено, що нежилі приміщення вказаного будинку, після завершення реконструкції, будуть використовуватись малим підприємством «Каріна»для здійснення своєї господарської діяльності - для розміщення офісних приміщень. До нежитлових приміщень вказаного будинку, до початку проведення реконструкції, відносились приміщення першого та цокольного поверхів.

Отже, вказаний протокол є домовленістю про розмір інвестицій та порядок розподілу площі після реконструкції будинку, тобто за своєю правовою природою є інвестиційною угодою, внаслідок якої виникають фінансові зобовязання та права на майно.

2 лютого 1993 р. Представником Президента України в Київській міській державній адміністрації було прийняте розпорядження № 115 «Про питання реконструкції жилих будинків». Відповідно до цього розпорядження, мале підприємство «Каріна»було залучене як інвестор з реконструкції жилого будинку № 57 по вулиці Леніна (Б. Хмельницького) у місті Києві.

2 квітня 1993 р., на підставі вказаного вище протоколу про наміри від 4 листопада 1992 р. та розпорядження № 115 від 2 лютого 1993 р., між Державним підприємством по утриманню житлового фонду Радянського району м. Києва та малим підприємством «Каріна»був укладений контракт № 51/1 про реконструкцію житлового будинку № 57 по вулиці Леніна в місті Києві. У відповідності до пункту 4 особливих умов цього контракту, весь комплекс робіт по реконструкції будинку інвестор, в особі малого підприємства «Каріна», фінансує в повному обсязі. Витрати, що були покладені на замовника відповідно до протоколу про наміри, розподілялися поквартально, аналогічно витратам інвестора. Крім того, на мале підприємство «Каріна»було покладено обовязок фінансування витрат, що повязані з відселенням мешканців вказаного будинку та звільнення приміщень.

19 травня 1993 р., з метою реалізації положень контракту № 51/1 від 2 квітня 1993 р., був укладений контракт № 12-4, яким на Державне комунальне підприємство «Київреконструкція»були покладені обовязки генерального підрядника в частині реконструкції вказаного вище житлового будинку.

Таким чином, з моменту укладення контракту № 51/1 від 2 квітня 1993 р., між малим підприємством «Каріна»і уповноваженими субєктами господарювання виникли правовідносини інвестиційного характеру, які окрім чинного на той час законодавства України регулювались досягнутими між ними письмовими домовленостями. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між субєктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Цією нормою матеріального права встановлено, що укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобовязань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією субєктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між субєктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

У період з 1993 року по 1997 рік мале підприємство «Каріна»разом з іншими субєктами господарювання, діючи в межах чинного на той час законодавства України та укладеного контракту, отримавши усі відповідні дозвільні документи на проведення будівельно-монтажних робіт, шляхом здійснення інвестиційної діяльності, провело в цілому реконструкцію житлового будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького (Леніна) в місті Києві.

30 грудня 1996 р. будинок № 57 по вулиці Б. Хмельницького у місті Києві був прийнятий в експлуатацію після завершення його повної реконструкції. Факт належного виконання малим підприємством «Каріна»своїх обовязків по контракту № 51/1 від 2 квітня 1993 р. був підтверджений складанням Акту приймальної комісії від 30 грудня 1996 р., який 14 січня 1997 р. був затверджений розпорядженням Радянської районної державної адміністрації міста Києва № 22 «Про затвердження актів Державної комісії про прийняття в експлуатацію після реконструкції жилого будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького».

Таким чином, позивач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобовязання за протоколом про наміри від 4 листопада 1992 р. та контрактом № 51/1 від 2 квітня 1993 р. Про це свідчить складений сторонами акт звірки фінансування реконструкції житлового будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького від 14 листопада 1997 р. У відповідності до цього акту при реконструкції були виконані будівельно-монтажні роботи на суму 1187000,00 грн. Фінансування здійснювалось Виробничим житлово-ремонтним обєднанням, в особі Державного підприємства по утриманню житлового фонду Радянського району міста Києва та позивачем у співвідношенні 80% - позивач, що склало 949600,00 грн. та 20% - Державне підприємство по утриманню житлового фонду Радянського району міста Києва, що склало 237400,00 грн. Фактичні витрати з реконструкції будинку розподілились наступним чином: позивач 958589,00 грн.; Державне підприємство по утриманню житлового фонду Радянського району м. Києва 228411,00 грн..

Після реконструкції будинок № 57 по вулиці Б. Хмельницького у місті Києві став пятиповерховим з цокольним поверхом та надбудованою мансардою. Цокольний поверх складався з дванадцяти приміщень, з двома окремими входами.

Пунктом 3 особливих умов до контракту № 51/1 від 02.04.1993 р. було передбачено, що після завершення реконструкції інвестору (позивачу) передається у власність площі житлових те нежитлових приміщень в обсязі згідно з техніко-економічними розрахунками, виконаними після ремонтних робіт.

Таким чином, посилання відповідача-1 на те, що протоколом про наміри від 04.11.1992 р. та контрактом № 51/1 не було передбачено передачу у власність позивачу приміщень, не відповідають дійсності.

Техніко-економічний розрахунок розподілу житлової площі у будинку було затверджено між Державним підприємством по утриманню житлового фонду Радянського району міста Києва та позивачем у грудня 1997 року. Відповідно до вказаного розподілу власністю позивача є 12 квартир загальною площею 1051,7 кв.м..

Розподіл нежитлових приміщень між Державним підприємством по утриманню житлового фонду Радянського району міста Києва та позивачем відбувся 22.12.1997 р. на підставі протоколу визначення розмірів компенсації залишкової балансової вартості загальної площі нежитлових приміщень від 22.12.1997 р., що затверджений Радянською районною державною адміністрацією міста Києва. Відповідно до вказаного протоколу загальна площа нежитлових приміщень першого та цокольного поверхів складає 198,8 кв.м. (перший поверх 129,1 кв.м., цокольний поверх 69,7 кв.м.), які за результатами завершення реконструкції повинні були передані у власність позивача. У вказаному протоколі зазначено, що позивачу належить компенсувати залишкову балансову вартість даної площі.

Виконання сторонами своїх фінансових зобовязань підтверджено протоколом про завершення фінансування реконструкції будинку № 57 по вул. Б. Хмельницького, що складений 21.05.1998 р.

Отже, виходячи з п. 3 особливих умов до контракту № 51/1 від 02.04.1993 р., було передбачено набуття позивачем права власності на всі нежитлові приміщення першого та цокольного поверху, площа яких була визначена як 198,8 кв.м. (перший поверх 129,1 кв.м., цокольний поверх 69,7 кв.м.).

Після проведення обмірів цокольного поверху зясувалось, що його площа в результаті реконструкції складає 187,4 кв.м., а не 69,7 кв.м.

Про наявність технічної помилки при визначені площ нежитлових приміщень першого та цокольного поверхів як 129,1 кв.м. першого поверху та 69,7 кв.м. цокольного поверху свідчить видане 01.07.1998 р. позивачу свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення першого поверху у будинку № 57 по вул.. Б.Хмельницького в м. Києві, відповідно до якого йому належить 214,1 кв.м.

З огляду на викладене, посилання відповідача-1 на те, що протоколом від 22.12.1997 р. було узгоджено передачу позивачу у власність тільки 69,7 кв.м. цокольного поверху є необґрунтованими, оскільки дана площа була помилково визначена як вся площа цокольного поверху, передача якого у власність позивачу встановлена контрактом.

Вказана обставина також спростовує твердження третьої особи про неможливість реєстрації права власності за позивачем на спірні приміщеннями у звязку з тим, що вони є допоміжними приміщеннями будинку.

Таким чином, доводи позивача про те, що за результатами реконструкції у нього виникло право власності на 80 % приміщень цокольного поверху є обґрунтованими.

Моментом виникнення права власності є момент створення даного майна, який пов'язаний з введенням будівлі у експлуатацію.

Оскільки загальна площа приміщень цокольного поверху складає 187,4 кв.м., 80 відсотків від нею становить 149,9 кв.м.

Відповідно до висновку спеціаліста з будівельно-технічних досліджень від 27.05.2009 р. нежилі приміщення №, № III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, 1/3 частини приміщення № XI (загальна площа 145,3 кв.м.), що розташовані в цокольному поверсі будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві, технічно можливо виділити в натурі, як окреме індивідуально визначене майно, для окремого використання.

При цьому, доводи відповідача-1 про те, що він є власником спірних приміщень на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2001 р. № 208/1642, є безпідставними виходячи з наступного. Зокрема, даним рішенням затверджено перелік обєктів комунальної власності територіальних громад Шевченківського району міста Києва, серед яких житловий будинок № 57 по вул. Б. Хмельницького в м. Києві загальною площею 2107,5 кв.м..

Відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 28.10.2004 р., будівлі це земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо.

Цим же Національним стандартом № 2 «Оцінка нерухомого майна»встановлено, що приміщення це частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.

Передача житлового будинок № 57 по вул. Б. Хмельницького в м. Києві до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва не свідчить про те, що остання набула право власності на всі приміщення, які знаходять у даному будинку, та належать на праві власності іншим особам.

Як зазначено вище, момент виникнення права власності позивача на спірні приміщення є моментом вводу будинку у експлуатацію після реконструкції.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У звязку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон повязує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позов про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Враховуючи викладене, вимоги до відповідача-1, який оспорює право власності позивача на спірні приміщення, неправомірно вважаючи їх своєю власністю, в частині визнання права власності є обґрунтованим та підлягають задоволенню.

Відповідач-2 не оспорює право власності позивача, у звязку з чим позов до нього предявлено не обґрунтовано.

Моментом виникнення права на позов є факт оспорення чи невизнання вказаного права, а не момент виникнення права власності, у звязку з чим доводи відповідача-1 про пропущення позивачем строку на звернення з позовом до суду також не відповідають дійсності.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач належними засобами доказування довів право власності на спірні нежитлові приміщення у відповідних розмірах.

У той же час, позивач не довів належними та допустимими доказами, що порушується його право користування окремим входом до спірних нежитлових приміщень з фасаду будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві. Відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем права окремого входу до спірних приміщення з фасаду будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві не підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на Шевченківську районну у м. Києві раду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Каріна»до Шевченківської у м. Києві районної ради задовольнити частково.

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю «Каріна»(код ЄДРПОУ 16294498; 08132, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 8) право власності на приміщення №, № III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, 1/3 частину приміщення № XI в цокольному поверсі житлового будинку № 57 по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві.

В задоволенні інших позовних вимог до Шевченківської у м. Києві районної ради відмовити.

Стягнути з Шевченківської у м. Києві районної ради (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 24) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Каріна» (код ЄДРПОУ 16294498; 08132, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 8) 888 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У позові до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовити повністю.

СуддяС.А. Ковтун