Ухвала суду № 52410086, 07.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 р.

м.Одеса

Справа № 2а-3443/12/1470

Категорія: 9.2.1

Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Вербицької Н.В., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби до приватної виробничо-комерційної фірми «Кальтаір», товариства з обмеженою відповідальністю «ВСТК», третя особа Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси, про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС подала апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позов у повному обсязі.

Постановою від 17 квітня 2013 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні позову ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про визнання недійсним договору купівлі-продажу №15/06/11 від 15 червня 2011 року, укладеного між приватною виробничо-комерційною фірмою «Кальтаір» та товариством з обмеженою відповідальністю «ВСТК», застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з ТОВ «ВСТК» в дохід держави вартості всього отриманого за договором від 15.06.2011р. в сумі 300 000 грн., а також стягнення з ТОВ «ВСТК» в дохід держави всього належного стороні на відшкодування одержаного за договором від 15.06.2011р., а саме – запасних частин до тепловоза на суму 300 000 грн.

Вимоги апеляційної скарги, апелянт обґрунтовує тим, що при розгляді справи суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Апелянт зазначає, що при прийнятті оскарженої постанови суд першої інстанції не врахував відсутність у ТОВ «ВСТК» необхідних умов для виконання взятих на себе зобов’язань за договором купівлі-продажу №15/06/11 від 15 червня 2011 року, укладеним з приватною виробничо-комерційною фірмою «Кальтаір», а також порушення прокуратурою Одеської області відносно ТОВ «ВСТК» кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України, що, на думку апелянта, свідчить про недійсність договору і здійснення документування підприємствами господарських операцій, які не мали місця.

Приватна виробничо-комерційна фірма «Кальтаір» та ТОВ «ВСТК» заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПКВФ «Кальтаір» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом - постачальником ТОВ «ВСТК» за червень 2011 року, за результатами якої складено акт №1123/23-300/19299770 від 16 вересня 2011 року.

Суд першої інстанції встановив, що ПВКФ «Кальтаір» надало до перевірки договір купівлі-продажу №15/06/11 від 15 червня 2011 року, укладений між ПВКФ «Кальтаір» (Покупець) та ТОВ «ВСТК» (Продавець), за умовами якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець бере на себе обов'язок прийняти та оплатити запасні частини до тепловоза.

В акті перевірки, серед іншого, зазначено, що ДПІ у Приморському районі м.Одеси складено акт №2132/23-512/35179825 від 26 серпня 2011 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «ВСТК» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період червень 2011 року, яким зафіксовано відсутність у ТОВ «ВСТК» основних засобів для ведення господарської діяльності, а також зазначено, що товариство здійснює діяльність відмінну від виду діяльності, заявленого при реєстрації. Прокуратурою Одеської області порушено кримінальну справу стосовно господарської діяльності ТОВ «ВСТК» .

Також суд першої інстанції встановив, що актом №1123/23-300/19299770 від 16 вересня 2011 року зафіксовано ненадання ПКВФ «Кальтаір» товарно-транспортних накладних, дорожніх листів вантажного автомобіля та подорожніх листів для підтвердження транспортування придбаного у ТОВ «ВСТК» товару. Вказані обставини, за висновками ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, ставлять під сумнів реальність договору №15/06/11 від 15 червня 2011 року, укладеного між ПВКФ «Кальтаір» та ТОВ «ВСТК».

Відмовляючи у задоволенні позову податкового органу про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину, суд першої інстанції дослідив господарські операції між ПКВФ «Кальтаір» та ТОВ «ВСТК» та зазначив, що договір від 15.06.2011р. не можна вважати недійсним відповідно до положень ст. 228 ЦК України, а аналіз всіх первинних документів по угоді не дає підстав вважати її безтоварною.

При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги посилання податкового органу на порушення прокуратурою Одеської області відносно ТОВ «ВСТК» кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України, посилаючись на те, що доказом вини може бути обвинувальний вирок суду, постановлений у кримінальній справі, існування якого позивачем не доведено.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з’явились, представник приватної виробничо-комерційної фірми «Кальтаір» надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, у зв’язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

При зверненні з позовом до суду та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби зазначає, що договір №15/06/11 від 15 червня 2011 року, укладений між ПВКФ «Кальтаір» та ТОВ «ВСТК», здійснений без мети настання реальних наслідків та відповідно до ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Такі висновки податковий орган обґрунтовує тим, що актом ДПІ у Приморському районі м.Одеси №2132/23-512/35179825 від 26 серпня 2011 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «ВСТК» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період червень 2011 року, встановлено відсутність ТОВ «ВСТК» за місцезнаходженням, вказане підприємство не має необхідних умов для здійснення задекларованих господарських операцій, здійснює діяльність відмінну від виду діяльності, заявленого при реєстрації, а також, що прокуратурою Одеської області відносно ТОВ «ВСТК» порушено кримінальну справу. Зазначене, за висновками ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, підтверджує факт недійсності угоди між ПВКФ «Кальтаір» та ТОВ «ВСТК», а тому, на підставі ст.228 Цивільного кодексу України, кошти, одержані за таким правочином, підлягають стягненню в дохід держави.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби наділені правом подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

При цьому, до правочинів, які порушують публічний порядок, законодавець відносить правочини, які спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України). В силу приписів частини 2 цієї ж статті такі правочини є нікчемними.

Разом з тим, у відповідності до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, для визнання правочину недійсним з’ясуванню підлягає наявність умислу у сторін угоди (або однієї сторони) на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Проте, апеляційний суд не вбачає, що вказані обставини підтверджено позивачем належними доказами.

Апеляційний суд встановив, що основним видом діяльності ПВКФ «Кальтаір» є ремонт та технічне обслуговування залізничного рухомого складу. З метою придбання необхідних запчастин та комплектуючих для здійснення свого основного виду діяльності, 15 червня 2011 року ПВКФ «Кальтаір» укладено з ТОВ «ВСТК» договір купівлі-продажу №15/06/11, на виконання умов якого ТОВ «ВСТК», згідно рахунків-фактури №699 від 15.06.2011р. та №708 від 20.06.2011р., поставило ПВКФ «Кальтаір» запасні частини до тепловозів, згідно видаткових накладних №699 від 15.06.2011р. та №708 від 20.06.2011р. на суму 300 000 грн. (в т.ч. ПДВ 50 000 грн.). В порядку виконання договору оформлено податкову накладну №708 від 20.06.2011р. Оплата за отриманий товар здійснена 15.06.2011р. на суму 150 000 грн. та 20.06.2011р. на суму 150 000 грн. Поставку товару здійснено постачальником та склад ПВКФ «Кальтаір» в м. Суми, вул. Перша Залізнична, 1/1; отримання запасних частин від постачальника в м. Суми здійснювалося безпосередньо директором ПВКФ «Кальтаір» на підставі належним чином оформленої довіреності, що знайшло своє відображення у журналі реєстрації довіреностей за червень 2011 року. Оприбуткування запасних частин до тепловозів на наступне вибуття їх у зв’язку з використанням (установкою на тепловозі замовників) здійснювалося ПВКФ «Кальтаір» по бухгалтерських рахунках 201, 377, 644. Результати господарських операцій, здійснених на виконання договору №15/06/11 від 15.06.2011р., відображено ПВКФ «Кальтаір» в податковому обліку та податковій звітності підприємства за червень 2011 року.

Таким чином, в даному випадку просліджується фактичний рух активів ПВФК «Кальтаір», пов’язаний з придбанням запасних частин у ТОВ «ВСТК» на підставі договору від 15.06.2011р.

Оскільки встановлено, що договір від 15.06.2011р. укладено між ПВФК «Кальтаір» та ТОВ «ВСТК» у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджено первинними документами, апеляційний суд дійшов висновку, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України.

Укладений договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, підстав для визнання його недійсним в судовому порядку не вбачається.

Апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта на наявність кримінальної справи відносно засновника ТОВ «ВСТК», оскільки ні в суді першої, ні і суді апеляційної інстанції податковий орган не надав вироку суду, яким встановлено причетність ТОВ «ВСТК» до порушень чинного законодавства, у тому числі по взаємовідносинах з ПВКФ «Кальтаір». Сам по собі факт порушення кримінальної справи не є належним доказом недійсності укладеного та виконаного правочину.

Податковий орган ні в позові, ні в апеляційній скарзі не навів належних доказів, які свідчать про те, що договір №15/06/11 від 15 червня 2011 року порушує інтереси держави і суспільства, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення – без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д Домусчі

суддя Н.В.Вербицька

суддя О.О.Кравець