Постанова № 52409997, 13.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 876/5034/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Хутрофірма «Тисмениця» до Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про встановлення відсутності повноважень суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2014 року Відкрите акціонерне товариство «Хутрофірма «Тисмениця» (далі - ВАТ) звернулося до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі - УПФ) у якому, з врахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, просило визнати відсутність повноважень УПФ у донарахуванні ВАТ додаткової суми відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 49886,21грн за період 2009-2012 роки, а також зобов'язати відповідача відкликати розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно з грудня 2013 року від 11.03.2014 №1318/04 (далі - Розрахунок) в частині донарахування витрат в сумі 49886,21грн у зв'язку із перерахунком за період 2009-2012 років.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідач перевищив свої повноваження та протиправно донарахував підприємству для компенсації за минулі періоди кошти на виплату та доставку пільгових пенсій, що не передбачено чинним законодавством та є безпідставним.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі №809/779/14 заявлений позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило УПФ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що пенсійним органом виплачувалась у 2009-2012 роках пенсія працівникам, які працювали у позивача, а відтак після виявлення зазначених фактів УПФ правомірно у відповідності до листа пенсійного органу вищого рівня здійснило донарахування витрат ВАТ.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що УПФ при донарахуванні позивачу витрат на виплату та доставку пільгових пенсій шляхом формування нового розрахунку діяло на не підставі та не у спосіб передбачений чинним законодавством, а також за відсутності повноважень на це.

Проте, такі висновки суду першої інстанції лише частково відповідають фактичним обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права з таких міркувань.

Обов'язок з відшкодування відповідних витрат УПФ встановлено Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97-ВР).

Згідно з абзацом 4 п.1 ст.2 Закону №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст.12 цього ж Закону.

Абзацом 3 п.1 ст.4 Закону №400/97-ВР встановлено ставка збору у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом 4 п.1 ст.2 цього Закону.

Обов'язок відшкодування витрат з виплати пенсій, призначених за ст.13 Закону №1788-ХІІ передбачений п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), за правилами якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону №1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 Закону №1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №1058-IV діяв Закон №400/97-ВР, абзацом 4 п.1 ст.2 якого передбачалось, що для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 ст.1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст.13 Закону №1788-ХІІ.

Відповідно до абзацу 4 пп.1 цього ж пункту підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Враховуючи, що положення абзацу 4 п.2 прикінцевих положень Закону №1058-IV є спеціальними щодо абзацу 3 п.2 прикінцевих положень цього ж Закону, апеляційний суд приходить до висновку про існування у відповідача обов'язку відшкодовувати органам ПФУ суми фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пунктів «а», «б»-«з» ст.13 Закону №1788-ХІІ.

Проте, п.6.4 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1 (далі - Інструкція) визначено, що розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами надходження доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 «Прикінцевих положень» Закону (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.

Пунктом 6.5 Інструкції передбачено, що розрахунки складаються на підставі відомостей відділів з призначення пенсій органів Пенсійного фонду України, які подаються згідно з додатком 8 та додатком 8а до 1 січня поточного року та протягом 10 днів з дня прийняття рішення про призначення нової пенсії.

Згідно п.6.8 Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин.

Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

Таким чином, із системного аналізу вказаних правових норм, випливає, що тільки у випадку зміни розміру пенсії або настання обставин, які безпосередньо впливають на суму відшкодування, органи пенсійного фонду мають право для донарахування додаткової суми відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за попередні періоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 призначено пільгову пенсію у відповідності до Закону №1788-ХІІ в основному в період 2008-2012 років, однак УПФ з дати призначення пільгової пенсії, по вказаним пенсіонерам вперше направлено на адресу ВАТ додатковий розрахунок №7008/04 тільки 03.12.2013, який охоплював період з 2008 по 2013 роки, та вдруге, у зв'язку із помилковим донарахуванням коштів попередньо, лише 11.03.2014 №1318/04 (а.с.33-35).

Вказані обставини відповідач пояснює тим, що на виконання завдання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.07.2013 №4587/03 та листа від 07.10.2013 щодо перевірки правильності відшкодування пільгових пенсій територіальними управліннями, встановлено, зокрема, що у зв'язку із допущеною відповідачем технічною помилкою по пенсійних справах вищезазначених осіб було визначено підприємство з ідентифікаційним кодом - « 0», внаслідок чого по даним пенсіонерам, фактичні витрати на виплату та доставку пільгової пенсії позивачу не виставлялися. У зв'язку із виявленою помилкою відповідачем проведено донарахування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій по вказаним пенсіонерам, з дати призначення пенсії до дати формування розрахунку.

Таким чином, оскільки пільгова пенсія по пенсіонерам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, виставлена позивачу в грудні 2013 року до відшкодування, не змінювалася та не перераховувалася, а виявлена помилка у формуванні даних по відшкодуванню фактичних витрат по вказаним пенсіонерам за 2008-2013 роки допущена з вини відповідача, вказані обставини не охоплюються приписами п.6.8 Інструкції, а відтак судом першої інстанції вірно зазначено, що у відповідача відсутні законні підстави для виставлення до відшкодування додаткового розрахунку.

Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитись із способом захисту порушеного ВАТ права, який був ним обраний та задоволений в повному обсязі судом першої інстанції, з огляду на таке.

Так, апеляційним судом встановлено, що ВАТ заявлені вимоги щодо вирішення спору з приводу реалізації компетенції суб'єкта владних повноважень в сфері управління, у тому числі щодо наявності повноважень в УПФ щодо донарахування відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із пунктами 1, 3 ч.2 ст.17 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема на:

публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

а також, публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а оскарженню підлягає рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних управлінських функцій, шляхом пред'явлення адміністративного позову, складеного у відповідності до приписів КАС.

Вимоги, які може містити адміністративний позов особи чітко визначені ч.4 ст.105 КАС, проте ВАТ звернулося до суду з вимогами про визнання відсутності повноважень у відповідача, як суб'єкта владних повноважень щодо вчинення певних дій.

Апеляційний суд зазначає, що КАС не передбачено віднесення до адміністративної юрисдикції спорів щодо встановлення відсутності компетенції у суб'єкта владних повноважень з приводу реалізації ним певних владних функцій на вимогу юридичної особи, яка не є таким суб'єктом, а відтак позивач обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем помилково обрано такий засіб захисту порушеного права, як зобов'язання відповідача у судовому порядку відкликати розрахунки фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, оскільки він не ґрунтується на положеннях статей 105, 162 КАС та не передбачений жодним з нормативно-правових актів у сфері пенсійного забезпечення.

Загалом, із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Розрахунок не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливає на його права та обов'язки.

Можливості оскарження ВАТ надісланих йому розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій законом не передбачено, оскільки ці документи не є остаточними, а містять лише інформацію про суми, які були виплачені колишнім працівникам позивача у відповідні періоди та розміри понесених УПФ витрат.

При цьому, у разі виникнення спору щодо розміру нарахованих органом Пенсійного фонду сум, суд, вирішуючи питання щодо правомірності їх стягнення, перевіряє обґрунтованість нарахованих сум відповідно до цих документів, які є лише носієм доказової інформації.

Отже, вказані документи не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст.17 КАС.

Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам КАС, а тому його позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Однак, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушується. Суд встановивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (ст.ст.7,8,11, ч.4 ст.112, ст.162 КАС).

Відтак, враховуючи все вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про необхідність часткового задоволення позовних вимог ВАТ шляхом визнання протиправними дій УПФ щодо складання та направлення ВАТ оскаржуваного Розрахунку, у зв'язку із донарахуванням фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за попередні періоди.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області щодо складання та направлення Відкритому акціонерному товариству «Хутрофірма «Тисмениця» розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з грудня 2013 року, у зв'язку із донарахуванням фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за попередні періоди.

В задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 16 жовтня 2015 року.