Ухвала суду № 52408706, 25.01.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 р. Справа № 25065/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П, ОСОБА_1

з участю секретаря судового засіданняСаламахи О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2010 року у справі за позовом приватного підприємства «Едельвейс-Гранд» до ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2010 року приватне підприємство «Едельвейс-Гранд» (далі ПП «Едельвейс-Гранд») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції (далі ОСОБА_2 ОДПІ):

№ 0000092301/0 від 12.02.2009 року, яким було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість (далі ПДВ) у розмірі 87 568,50 грн., з яких 58 379,00 грн. за основним платежем та 29 189,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000082301/0 від 12.02.2009 року, яким було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємства у розмірі 3 315 364,70 грн., з яких 1 807 558,00 грн. за основним платежем та 1 507 806,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000252301/1 від 05.05.2009 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 27 340,00 грн.

№ 0000242301/1 від 05.05.2009 року, яким було визначено податкове зобовязання з ПДВ у розмірі 48 282 грн., з яких 32 188 грн. за основним платежем та 16 094 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000232301/0 від 05.05.2009 року, яким було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємства у розмірі 2 717 506,50 грн., з яких 1 491 984,00 грн. за основним платежем та 1 225 522,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2010 року у справі № 2а-417/10/0370 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ОДПІ просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ПП «Едельвейс-Гранд». Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що проведеною контролюючим органом перевіркою встановлено, що ПП «Едельвейс-Гранд» в порушення пп. 1.20.2 п.1.20 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не враховано обмеження щодо рівня звичайної ціни при проведенні операцій з фізичними особами.

Дохід від продажу кузовів легкових автомобілів визначався за договірною ціною, яка нижча їх звичайної ціни, внаслідок чого в деклараціях з податку на прибуток підприємства за звітні періоди з І кварталу 2007 p. по III квартал 2008 р. занижено задекларовані суми валового доходу від продажу товарів на загальну суму 5 967 935,00 грн. та, відповідно, занижено податок на прибуток на загальну суму 1 491 984,00 грн.

За наслідками позапланової виїзної перевірки від 23.04.2009 року з урахуванням показників звітних податкових декларацій з ПДВ (рядки 18-27) визначено, що ПП «Едельвейс-Гранд» занижено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 32 188,00 грн., в тому числі за березень 2007 року - 389,00 грн., за червень - серпень 2008 року відповідно на 7 151,00 грн., 19 762,00 грн., 4 886,00 грн. та із підтвердженої суми в розмірі 43 904,00 грн. ПДВ, заявленої до відшкодування з бюджету за травень 2008 року, встановлено її завищення на 27 340,00 грн.

При розгляді повторної скарги позивача від 18.05.2009 року (рішенням ДПА у Волинській області від 05.06.2009 року № 2949/10/25-006) були виявлені арифметичні помилки при визначенні результатів перевірки, а саме донараховано ПДВ за червень, липень та серпень 2008 року в сумах відповідно 7 151,00 грн., 19 762,00 грн., 4 886,00 грн., в той час як у вказаних звітних періодах, з урахуванням задекларованих платником показників в рядках 18-27 податкових декларацій з ПДВ та донарахованих сум ПДВ, залишок від'ємного значення ПДВ попередніх періодів не перекритий виведеними перевіркою позитивними значеннями.

При цьому, на переконання апелянта, при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару, митна вартість та звичайна ціна ототожнюються.

З огляду на викладене апелянт вважає, що судом першої інстанції зроблений неправомірний висновок про те, що ОСОБА_2 ОДПІ не доведено в даному випадку рівня звичайної ціни на товар.

У ході апеляційного розгляду представник ОСОБА_2 ОДПІ вимоги апеляційної скарги підтримав та додатково звернув увагу апеляційного суду на те, що на даний час у апелянта є відомості про те, що на розгляді у Луцькому міськрайонному суді Волинської області знаходиться кримінальна справа про обвинувачення директора ПП «Едельвейс-Гранд» ОСОБА_3 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212; ч. 2 ст. 366; ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191; ч. 1 ст. 201 КК України, з огляду на виявлені факти вчинення контрабанди вживаних кузовів до легкових автомобілів по господарських операціях, що є предметом розгляду у даній справі. Тому вважає, що задоволення судом першої інстанції позову відбулося без належного зясування та правової оцінки усіх обставин справи.

Представник позивача ПП «Едельвейс-Гранд» на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи з огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Едельвейс-Гранд», суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до акту перевірки від 27.01.2009 року №12/2301/34868155 ПП «Едельвейс-Гранд» ОСОБА_2 ОДПІ було встановлено порушення податкового законодавства за період з 19.01.2007 року по 30.09.2008 року, а саме: заниження податку на прибуток на суму 1807558,00 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 58379,00 грн.

За розглядом матеріалів перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення- рішення від 12 лютого 2009 р. №0000082301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3315364,70 грн., №0000092301/0 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 87568,50 грн.

Позивач ПП «Едельвейс-Гранд» із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями не погодився і звернувся з первинною скаргою до ОСОБА_2 ОДПІ.

Рішенням ОСОБА_2 ОДПІ від 16 березня 2009 року №4325/10/25-006 термін розгляду первинної скарги було продовжено по 27 квітня 2009 року та призначено позапланову виїзну додаткову документальну перевірку.

Позаплановою виїзною перевіркою (акт від 23.04.2009 року №1643/2301/34868155) встановлено, що ПП «Едельвейс-Гранд» ввозяться на митну територію України вживані кузови до легкових автомобілів. При продажу кузовів на митній території України фізичним особам, база оподаткування податком на додану вартість та валовий дохід від продажу розраховувався із ціни, яка є нижчою за митну вартість.

Судом також встановлено, що позивач в період з 19.01.2007 року по 30.09.2008 року імпортував на митну територію України кузови до транспортних засобів (легкових автомобілів), сплачуючи при цьому митному органу податок на додану вартість, виходячи з митної вартості товару, яка визначалася в вантажній митній декларації.

При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які на думку контролюючого органу є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної в вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України.

З урахуванням приписів пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

При проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій. передбачених пунктом 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв.

Окрім того, податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відтак суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, на думку суду першої інстанції, не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Оскільки митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України, то не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, відповідають вимогам матеріального права та дійсним обставинам справи і є правильними.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно із положеннями пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

За правилами пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону, в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як встановлено судом першої інстанції, при визначенні рівня звичайних цін на імпортовані на територію України кузови легкових автомобілів податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між неповязаними особами надбавок чи знижок до ціни.

З огляду на викладене, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що оскаржувані повідомлення-рішення були прийняті на підставі результатів перевірок, зафіксованих у актах від 27.01.2009 року № 12/2301/34868155 та від 23.04.2009 року №1643/2301/34868155, які не містять висновків про фіктивність господарських операцій ПП «Едельвейс-Гранд» щодо експорту на територію України кузовів легкових автомобілів з подальшою їх реалізацією, а самі рішення прийняті у звязку із порушенням, на думку контролюючого органу, позивачем приписів п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.20 ст. 1 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Надані у ході апеляційного розгляду представником позивача копії постанов про порушення кримінальних справ відносно директора ПП «Едельвейс-Гранд» ОСОБА_3 датовані 31.10.2009 року, 16.08.2010 року, 05.01.2011 року, тобто після проведення ОСОБА_2 ОДПІ перевірок позивача та винесення оскаржуваних повідомлень-рішень.

Відтак, на переконання апеляційного суду, у випадку встановлення факту нікчемності укладених ПП «Едельвейс-Гранд» правочинів щодо експорту в Україну кузовів легкових автомобілів податковий орган не позбавлений можливості у передбаченому законом порядку вжити заходів по застосуванню передбачених наслідків вчинення таких правочинів.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічного спору правильно оцінив обставини справи та надав їм належну оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2010 року у справі № 2а-417/10/0370 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена 27 січня 2012 року.

Головуючий суддяТ.В. Онишкевич

СуддіВ.П. Дякович

ОСОБА_1