Рішення № 52404539, 09.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2015Справа №910/19627/15

За позовомВійськового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України полковника юстиції в інтересах держави в особі 1. Міністерства оборони України; 2. Військової частини А1119доКорпорації «Таско»простягнення 146 191,03 грн.Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від прокуратури від першого позивача: від другого відповідача:Тимко В.В. - прокурор, посвідчення №034226; Глазунов М.Ю. - представник за довіреністю; Глазунов М.Ю. - представник за довіреністю; від відповідача:Полонська А.Б. - представник за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військовий прокурор Вінницького гарнізону Центрального регіону України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1119 до Корпорації «Таско» про стягнення 146 191,03 грн., з яких 108 338,46 грн. основний борг, 13 256,08 грн. пеня, штраф у розмірі 734,20 грн., 23 862,29 грн. інфляційні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.12.2009 р. між Корпорацією «Таско» та Військовою частиною А-1119 Міністерства оборони України Договір зберігання №19/ОРІС в порушення умов якого відповідач взятого на себе зобов'язання з своєчасної та повної оплати послуг зберігання належним чином не виконав у зв'язку із чим за відповідачем виникла заборгованість, у розмірі 108 338,46 грн. Крім того, Військовий прокурор Вінницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1119 просить стягнути з відповідача додатково пеню в розмірі 13 256,08 грн., штраф в сумі 734,20 грн., інфляційні в розмірі 23 862,29 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.09.2015 р.

01.09.2015р. від Військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої просить стягнути з відповідача 182 101,41 грн., з яких 128 529,92 грн. основний борг, 27 720,72 грн. пеня, 1 459,67 грн. три проценти річних, 24 391,10 грн. інфляційні.

Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно з п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Судом оцінено заяву про збільшення розміру позовних вимог за її фактичним змістом та встановлено, що таким чином позивачем фактично збільшено позовні вимоги, тому така заява приймається судом, у зв'язку з чим, ціна позову по даній справі дорівнює 182 101,41 грн., з яких 128 529,92 грн. основний борг, 27 720,72 грн. пеня, 1 459,67 грн. три проценти річних, 24 391,10 грн. інфляційні.

15.09.2015 р. представником другого позивача через загальний відділ суду було подано письмові пояснення та на виконання вимог ухвали суду від 03.08.2015 р. витребувані документи. Також надав заяву про розгляд справи без участі представника.

17.09.2015р. від представника відповідача через загальний відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки договір зберігання був укладений на виконання умов договору №274/п/7-09 від 06.10.2009р.

Військовий прокурор Вінницького гарнізону Центрального регіону України у судове засідання 18.09.2015р. з'явився, підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив задовольни позовні вимоги. Також надав клопотання про продовження розгляду спору додатково на 15 днів, відповідно до ст. 69 ГПК України.

У судовому засіданні 18.09.2015р. представник першого позивача наполягав на позові, надав усні пояснення по справі.

Представник другого позивача в судове засідання 18.09.2015р. не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі виконав частково.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.09.2015р. проти позову заперечув з підстав викладених у відзиві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2015р. з метою усунення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, надання можливості відповідачу надати свої доводи та заперечення відносно збільшення позивачем позовних вимог, суд задовольнив клопотання прокурора та позивача про продовження строку розгляду спору додатково на 15 днів та відклав розгляд справи на 09.10.2015р.

05.10.2015р. через відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва від другого позивача надішли письмові пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких наполягав на задоволені позову, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

08.10.2015р. від представника відповідача через загальний відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення по справі відповідно до яких вказує на безпідставність нарахування прокурором та позивачами пені в розмірі 27 720,72 грн.

У судовому засіданні 09.10.2015р. прокурор та представника позивачів підтримали позовні вимоги, просили задовольнити позов з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.10.2015р. заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що факт невиконання умов договору зберігання у частини оплати послуг, пов'язано з форс-мажорними обставинами, а також вказував на необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення пені.

В судовому засіданні 09.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи викладене, Військовий прокурор Вінницького гарнізону Центрального регіону України згідно діючого законодавства наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ст. 957 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2009р. між Військовою частиною А1119 (надалі - зберігач) та Корпорацією «Таско» (надалі - поклажодавець) укладено договір зберігання №19/ОРІС (надалі - Договір), за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов'язується зберігати вироби, надалі - майно, та повернути майно відповідачеві у схоронності згідно з умовами цього договору. Передача відповідачем майна здійснюється за актами приймання-передачі (додаток № 2 до договору).

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору вартість послуг по зберіганню майна встановлюється відповідно до кількості майна та розраховується сторонами згідно з додатком № 1 до цього договору.

Поклажодавець зобов'язується сплачувати щомісячно вартість послуг по зберіганню майна зберігачу в 10-денний термін з дня затвердження сторонами акту приймання-передачі виконаних послуг з зберігання майна та надання зберігачем рахунку на оплату цих послуг (п. 3.2 Договору).

Як закріплено в п. 3.3 договору поклажодавець здійснює оплату зберігачу послуг по зберіганню майна з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за цим договором до моменту його повернення (п 4.3 договору).

Сторони погодили та виклали в п. 9.1 договору зберігання, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору.

В подальшому, додатковою угодою №2 від 31.12.2013 р. сторони затвердили новий додаток №1 від 31.12.2013 р. (Протокол узгодження договірної ціни з відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням виробів), яким встановили, що вартість робіт зі зберігання виробів за 1 тонну без ПДВ становить 9 грн. 76 коп., а розмір оплати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції.

За своєю правовою природою правочин є договором складського зберігання, який підпадає під правове регулювання норм статей 956-966 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків зі зберігання зерна.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 961 Цивільного кодексу України зазначено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Як свідчать матеріали справи, на підставі Договору відповідачем було передано, а Військовою частиною А1119 прийнято на зберігання боєприпаси, про що складено акти прийому-передачі №47 від 31.12.2013р, №48 від 31.12.2013р.

З наданих прокурором та позивачами в обґрунтування своїх позовних вимог документів вбачається, що Військовою частиною А1119 здійснювало зберігання боєприпасів у період з листопада 2014 року по липень 2015 року, про що було складено акти виконаних робіт №57 від 30.11.2014р. на суму 13 556,90 грн., №1 від 05.01.2015р. на суму 13 813,80 грн., №5 від 02.02.2015р. на суму 14 222,49 грн., №9 від 02.03.2015р. на суму 14 666,21 грн., №15 від 31.03.2015р. на суму 15 448,57 грн., №17 від 30.04.2015р. на суму 17 118,36 грн., №19 від 31.05.2015р. на суму 19 512,13 грн., №22 від 30.06.2015р. на суму 19 385,52 грн., №16 на суму 14 362,84 грн., на загальну суму 142 086,82 грн., вказані акти підписані сторонами без зауважень.

Військовою частиною А1119 виставлено на адресу відповідача рахунки №72 від 02.12.2014р. на суму 13 556,90 грн., №1 від 05.01.2015 на суму 13 813,80 грн., №6 від 02.02.2015 р. на суму 14 222,49 грн., № 13 від 04.03.2015р. на суму 14 666,21 грн., №18 від 02.04.2015р. на суму 15 448,57 грн., №22 від 05.05.2015р. на суму 17 118,36 грн., №26 від 03.06.2015р. на суму 19 512,13 грн., №29 від 03.07.2015р. на суму 19 385,52 грн., №33 від 04.08.2015р. на суму 14 362,84 грн.

Судом прийнято до уваги, що жодних заперечень з приводу належного виконання Військовою частиною А1119 своїх обов'язків за вказаним вище правочином відповідачем не висловлено та доказово не підтверджено.

Під час судового розгляду справи, а саме 12.08.2015р. відповідачем оплачено заборгованість в розмірі 13 556,90 грн., що підтверджується банківською випискою, копія якої наявна в матеріалах справи, з урахуванням якої прокурором та позивачем було сформовано заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Перший позивач надав суду акт звіряння взаємних розрахунків, згідно якого обороти за період з 05.01.2015р. по 12.08.2015р. на користь першого позивача складають 128 529,92 грн., акт підписаний відповідачем та першим позивачем та скріплений печатками останніх.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, приймаючи до уваги відсутність у відповідача, як поклажодавця за Договором заперечень з приводу належного виконання Військовою частиною А1119 своїх господарських зобов'язань, суд дійшов висновку, що Військовою частиною А1119 було належним чином здійснено зберігання боєприпасів за договором зберігання №19/ОРІС від 14.12.2009р. у період з листопада 2014 року по липень 2015 року на загальну суму 142 086,82 грн., а відповідачем частково сплачено за надані послуги в розмірі 13 556,90 грн.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Другий позивач належним чином виконав покладені на нього Договором зобов'язання, здійснив зберігання боєприпасів у період з грудня 2014 року по липень 2015 року, про що було складено акти виконаних робіт №1 від 05.01.2015р. на суму 13 813,80 грн., №5 від 02.02.2015р. на суму 14 222,49 грн., №9 від 02.03.2015р. на суму 14 666,21 грн., №15 від 31.03.2015р. на суму 15 448,57 грн., №17 від 30.04.2015р. на суму 17 118,36 грн., №19 від 31.05.2015р. на суму 19 512,13 грн., №22 від 30.06.2015р. на суму 19 385,52 грн., №16 на суму 14 362,84 грн. Відповідач доказів повної оплати товару суду не надав.

Стосовно заперечень відповідача проти позовних вимог в частині стягнення суми основого боргу, а саме на те, що факт невиконання умов договору зберігання у частини оплати послуг, пов'язано з форс-мажорними обставинами, господарський суд вказує таке.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Підстави господарсько-правової відповідальності наведені у ст. 218 Господарського кодексу України.

Так, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що на не виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Разом з цим, згідно з нормами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Отже, посилаючись на існування форс-мажорних обставин, відповідач мав довести належними та допустимими доказами існування обставин, які визначені сторонами договору, як такі, що є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також дотримання порядку засвідчення факту виникнення таких обставин.

При цьому, сертифікат Торгово-промислової палати України від 29.08.2014р. №2676/05-4 на який посилається відповідач в якості доказів існування обставин, що унеможливили виконання останнім своїх зобов'язань за договором зберігання №19/ОРІС від 14.12.2009 р., не містить жодних посилань на вказаний договір зберігання, а, отже, і не підтверджує існування у відповідача обставин, що унеможливили здійснення розрахунків за цим договором. Крім того, із положень договору зберігання не вбачається, що сторони погодили які обставини є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності, як і не визначили порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Наявними в матеріалах справи доказами спростовується твердження відповідача, що договір зберігання укладено між першим позивачем та відповідачем на виконання договору відступлення прав від 16.12.2009р. та договору про надання гарантії №151109G107 від 16.12.2009р., оскільки договір зберігання не містить такої умови.

Заборгованість відповідача перед другим позивачем у розмірі 128 529,92 грн. підтверджується матеріалами справи. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Корпорація «Таско», доводів з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За такими обставинами позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 128 529,92 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так як мало місце несвоєчасна оплата за Договором, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягають задоволенню частково.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про прострочення грошового зобов'язання.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично не вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 459,67 грн. трьох процентів річних та 24 391,10 грн. інфляційних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 212,11 грн. - три проценти річних та 21 917,03 грн. інфляційні. В іншій частині - 247,56 грн. три проценти річних та 2 474,07 грн. інфляційних нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 27 720,72 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується неустойкою (різновидом якої є пеня), якщо це встановлено договором або законом.

Проте, положеннями Договору не передбачено відповідальності відповідача у вигляді пені за порушення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на наведене у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 27 720,72 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, позовні вимоги Військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України полковника юстиції в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1119 до Корпорації «Таско» підлягають частковому задоволенню.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/19627/15 виник в наслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань, покладених на нього умовами Договору, а також приймаючи до уваги, що відповідно до п. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняться від сплати судового збору, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 434,96 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України полковника юстиції в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1119 задовольнити частково.

2. Стягнути з Корпорації «Таско» (04071, м.Київ, вул.Ярославська,5/2б; ідентифікаційний код 22866094) на користь Військової частини А1119 (22402, Вінницька область, м.Калинівка, вул.Арсенальна; ідентифікаційний код 07666794) заборгованість у розмірі 128 529,92 грн., три проценти річних в розмірі 1 212,11 грн., інфляційні в розмірі 21 917,03 грн. Видати наказ.

3. Стягнути з Корпорації «Таско» (04071, м.Київ, вул.Ярославська,5/2б; ідентифікаційний код 22866094) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 434,96 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 13.10.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко