Ухвала суду № 52401747, 08.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х ВА Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

Головуючого: Юденко Т.М.

суддів: Журавля О.О., Павленко О.П.

секретаря: Сологуб В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду м. Києва кримінальне провадження № 1201410000000328 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., уродженця

м. Києва, який зареєстрований АДРЕСА_1, проживає в АДРЕСА_2, раніше судимого:

- 01.02.2002 Дніпровським районним судом м. Києва за ч.3 ст. 229-1, ч.2

ст. 229-12 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі з конфіскацією

майна,

- 20.12.2012 Деснянським районним судом м. Києва за ч.3 ст. 185 КК

України на 3 роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 286 КК України,

за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Ковальчука О.С.

обвинуваченого - ОСОБА_2 (ОСОБА_1)

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року затверджено угоду про примирення, укладену 26 березня 2014 року між потерпілим ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12014100000000328 від 08 лютого 2014 року.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день постановлення вироку становить 3400 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами.

_______

Справа № 11-кп/796/1526/2015 Категорія КК: ч.1 ст. 286

Головуючий у І-й інстанції: Федюк О.О.

Доповідач: Юденко Т.М.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 08 лютого 2014 року близько 07 год. 30 хв., будучи позбавленим права керування транспортними засобами, не маючи при собі посвідчення водія, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, на передньому пасажирському сидінні якого перебував в якості пасажира ОСОБА_3, рухаючись в крайній правій смузі руху проїзної частини пр-ту Ватутіна у напрямку Керченської площу в м. Києві, порушив вимоги п.п.1.5, 2.3 «б», 12.1 та 12.3 ПДР України, тобто проявив неуважність до дорожньої обстановки і її змін, не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, при виникненні небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, внаслідок чого здійснив зіткнення з тролейбусом марки «К12» бортовий номер 4010 під керуванням водія ОСОБА_4, який став біля зупинки громадського транспорту «Торгівельно-розважальний комплекс» в першій смузі руху, в результаті чого пасажир автомобіля «ВАЗ 2106» ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на незаконність вироку через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 остаточне покарання відповідно до вимог ч.1 ст. 71 КК України - за ч.1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі 3400 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами, приєднати повністю невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20.12.2012 за ч.3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, яке на підставі ч.3 ст. 72 КК України виконувати самостійно.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд в порушення вимог ч.1 ст. 71 КК України, під час затвердження угоди, не врахував, що ОСОБА_1 раніше судимий вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20.12.2012 за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі та звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням на 2 роки, правопорушення за ч.1 ст. 286 КК України вчинив 08.02.2014, тобто в період випробування, а тому суд повинен був призначити йому покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71, 72 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і вважав, що обвинувачений має реально відбувати покарання за попереднім вироком,, пояснення обвинуваченого, який заперечив проти апеляційної скарги, провівши судові дебати, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, перевіривши угоду про примирення на її відповідність вимогам КПК України, прийшов до висновку, що вона у повному обсязі відповідає вимогам чинного законодавства, містить всі вимоги, передбачені ст. ст. 471, 474 КПК України, дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.1 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно, а тому угода про примирення укладена між потерпілим ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_1 підлягає затвердженню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, а доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності вироку вважає безпідставними.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 471 КПК України, в угоді про примирення, між іншим, зазначається узгоджене між її сторонами покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України.

Отже, суд першої інстанції, переконавшись у тому, що угода може бути затверджена, ухвалив вирок, яким затвердив угоду про примирення і призначив узгоджену сторонами міру покарання.

Відповідно до ч.4 ст. 475 КПК України, вирок на підставі угоди може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 цього Кодексу, якою визначаються особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень. За приписом п.3 ч.3 ст. 394 КПК України, вирок першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч.3 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.

Таких перешкод у кримінальному провадженні встановлено не було, а отже подання прокурором апеляційної скарги на вирок суду у зв'язку з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність та призначенням ОСОБА_1 м'якого покарання є безпідставним.

При перевірці кримінального провадження, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, не встановлено, а тому колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 407, 418 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Касаційна скарга може бути подана до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді: ___ ____ ___

ЮденкоТ.М. Павленко О.П. Журавель О.О.