Постанова № 52395001, 21.09.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2015 року Житомир справа № 806/1765/15

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

суддів: Капинос О.В., Черноліхова С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України, Головного Управління Держземагенства у Житомирській області про стягнення 25709,20 грн,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.06.2015, просив стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України нарахований, але невиплачений середній заробіток у розмірі 2570,92 грн і середній заробіток за період затримання розрахунку за період з 05 серпня 2014 року по 17 червня 2015 року в розмірі 26179,32 грн; провести компенсацію грошового доходу та виплатити моральну шкоду в сумі 3000,00 грн. У обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі його заяви Державним агентством земельних ресурсів України видано наказ № 408-кт/а про його звільнення з посади заступника начальника Головного Управління Держкомзему у Житомирській області за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Вважає, що під час звільнення Державним агентством земельних ресурсів України допущено грубе порушення трудового законодавства, а саме ст.ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки не виплачено йому 2570,92 грн, згідно виданого 05 серпня 2014 року наказу № 386-кт/а. Невиплати при звільненні належних сум, на думку позивача, спричинена виною відповідача, тому він просить стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач до суду не прибув, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Під час попереднього судового засідання по справі уточненні позовні вимоги підтримав і просив задовольнити. У матеріалах справи наявна заява позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник Державного агентства земельних ресурсів України в судове засідання не прибув, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Надіслав клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому доказів у обґрунтування поважності неприбуття до клопотання приєднано не було.

Представник Головного Управління Держземагенства у Житомирській області з'явилася до суду. Подала заяву з проханням розглядати справу в письмовому провадженні, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а також зазначила про те, що заперечує щодо задоволення позову.

Зважаючи на неявку представника Державного агентства земельних ресурсів України до суду без поважних причин, відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні, відповідно до ст. 128 КАС України, на підставі наявних у ній доказів.

В силу приписів ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року в справі № 806/1341/13-а позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Державного агентства земельних ресурсів України №236-ктра від 04 лютого 2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Держкомзему у Житомирській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держкомзему у Житомирській області з 04 лютого 2013 року, стягнуто з Державного агентства земельних ресурсів України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2013 року по 14 травня 2013 року в розмірі 7595,90 грн.

Постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 2570,92 грн допущено до негайного виконання.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2013 року вказану постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Отже, судове рішення набрало законної сили в строки визначені ст. 254 КАС України. При цьому суд ураховує, що виконання цього рішення не було зупинено судом касаційної інстанції.

28 жовтня 2014 року позивачем отримано виконавчий лист за № 2919/2014 про стягнення з Державного агентства земельних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2013 року по 14 травня 2013 року в розмірі 7595,90 грн.

На виконання постанови суду від 14.05.2013 у справі № 806/1341/13-а, в.о. голови Державного агентства земельних ресурсів України видано наказ № 386-кт/а від 05 серпня 2014 року. Цим наказом поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держкомзему у Житомирській області з 04 лютого 2013 року та наказано Відділу бухгалтерського обліку та звітності Держземагенства України нарахувати і виплатити середній заробіток за один місяць в розмірі 2570,92 грн.

Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 12 серпня 2014 року за № 408-кт/а позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Держкомзему у Житомирській області за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію як такого, що визнаний інвалідом ІІ групи, відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Із наказом позивача ознайомлено 12.08.2014.

Отже, на час звільнення позивача (12.08.2014), останньому на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, безспірно належала сума середнього заробітку за один місяць в розмірі 2570,92 грн.

Втім середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2013 року по 14 травня 2013 року в розмірі 7595,90 грн, у тому числі і сума середнього заробітку за один місяць в розмірі 2570,92 грн, перерахований на рахунок позивача лише 30 березня 2015 року. Зазначене підтверджено копією меморіального ордеру від 30.03.2015, наявною у матеріалах справи.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України в постанові від 22 січня 2014 року (справа № 6-159цс13) вказав, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати.

Ані під час судового розгляду справи, ані в письмових запереченнях проти позову відповідачі розмір належних і невиплачених при звільненні позивачу коштів у сумі 2570,92 грн не заперечували.

За наведених обставин, суд вважає, що Державним агентством земельних ресурсів України не було проведено остаточного розрахунку з позивачем при звільнені, а саме з вини вказаного відповідача ОСОБА_1 при звільненні не було виплачено середній заробіток за один місяць в розмірі 2570,92 грн, нарахування і виплату якого наказом від 05.08.2014 № 386-кт/а покладено на відділ бухгалтерського обліку та звітності Держземагенства України.

Враховуючи викладене, порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні є підставою для виплати останньому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Твердження представника Державного агентства земельних ресурсів України про те, що останнє не повинно бути відповідачем у справі за даним позовом ОСОБА_1 суд оцінює критично, зважаючи на таке.

Як було зазначено вище судовим рішенням в справі № 806/1341/13-а середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2013 року по 14 травня 2013 року в розмірі 7595,90 грн стягнуто з Державного агентства земельних ресурсів України.

У подальшому наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 05.08.2014 № 386-кт/а нарахування і виплату позивачу середнього заробітку за один місяць в розмірі 2570,92 грн доручено саме Відділу бухгалтерського обліку та звітності Держземагенства України. Проте останнім не було здійснено своєчасну виплату належних коштів позивачу.

Зволікання Державного агентства земельних ресурсів України спричинило несвоєчасне отримання ОСОБА_1 належних йому сум і є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому Державне агентство земельних ресурсів України є належним відповідачем у справі та саме на нього суд покладає обов'язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум.

Обчислення середнього заробітку у даному випадку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами та доповненнями).

Судом установлено, що кошти в сумі 2570,92 грн перераховані позивачу 30 березня 2015 року, відтак період затримки визначається із 13 серпня 2014 року до 30 березня 2015 року, а не з 05 серпня 2014 року до 17 червня 2015 року як це вказано позивачем у позові, та складає 137 робочих днів.

Так, у серпні 2014 року затримка становила 13 робочих днів; у вересні 2014 року - 22 робочих днів; у жовтні 2014 року - 23 робочих днів; у листопаді 2014 року - 20 робочих днів; у грудні 2014 року - 23 робочих днів; у січні 2015 року - 19 робочих днів; у лютому 2015 року - 21 робочий день; у березні 2015 року - 19 робочих днів.

Середньоденна зарплата ОСОБА_1, розрахована у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складає 116, 86 грн (довідка Головного Управління Держземагенства у Житомирській області від 17.04.2013 № 1542/07/117-13).

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки виплати позивачу належних коштів у сумі 2570,92 грн, який необхідно стягнути на його користь, становить 16009,82 грн (137 робочих днів * 116,86 грн).

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що з Державного агентства земельних ресурсів України на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути середній заробіток за період затримки з 13.08.2014 до 30.03.2015 виплати належних йому коштів у сумі 16009,82 грн та, відповідно, задовольнити позов у цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Державного агентства земельних ресурсів України нарахованого, але невиплаченого середнього заробітку в сумі 2570,92 грн є безпідставними, оскільки меморіальним ордером від 30 березня 2015 року підтверджено перерахування Держземагенством України на користь позивача коштів у сумі 7595,90 грн, у т.ч. і спірної суми в розмірі 2570,92 грн, згідно виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2014.

Стосовно проведення компенсації грошового доходу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Невиплачена при звільненні позивачу сума в розмірі 2570,92 грн має разовий характер, так як нарахована та стягнута судовим рішенням в справі № 806/1341/13-а з Державного агентства земельних ресурсів України як середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу №236 від 04 лютого 2013 року.

За таких обставин, суд дійшов переконання щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача компенсації, передбаченої згаданим Законом, у зв'язку з порушенням строків виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2570,92 грн.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000,00 грн, то суд вказує слідуюче.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4).

Позивачем у заяві про уточнення позовних вимог не було визначено з якого відповідача необхідно стягнути моральну шкоду та не вказано яким із відповідачів завдано йому такої шкоди.

Під час судового розгляду справи позивачем не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат майнового чи немайнового характеру, що настали у зв'язку з неправомірною діяльністю відповідачів як суб'єктів владних повноважень, не визначено якими доказами це підтверджується.

Таким чином, позов ОСОБА_1 у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн є безпідставним.

Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 16009,82 грн за період затримки з 13.08.2014 до 30.03.2015 виплати належних йому коштів при звільненні.

В задоволенні решти позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Є.Ю. Романченко

Судді: О.В. Капинос

С.В. Черноліхов