Рішення № 52388461, 12.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2823/15 Справа № 0417/1697/2012 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ

12 жовтня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Осіяна О.М.,

при секретарі - Прудченко В.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», приватного підприємства «Рольган», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору № К017-08/В від 07 лютого 2008 року та додаткової угоди до кредитного договору № 1 від 31 січня 2009 року банк відкрив ПП «Рольган» поновлювану кредитну лінію на поповнення обігових коштів з лімітом кредитування у розмірі300000 доларів США терміном до 06 лютого 2013 року, зі сплатою 15,65 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов»язань 07 лютого 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» уклало з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 окремо договори поруки. 20 жовтня 2010 року додатково укладено договір поруки з ПАТ «Акцент Банк».

В порушення умов договору ПП «Рольган» свої зобовязання належним чином не виконував, у звязку із чим ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути солідарно із відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 117 261,42 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено (т.1 а.с.194-196).

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (т.1 а.с.201-204).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Ухвалене рішення суду не відповідає в повному обсязі вищезазначеним вимогам.

Судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПП «Рольган» укладено кредитний договір № К017-08/В, за умовами якого банк відкрив позичальнику поновлювану кредитну лінію на поповнення обігових коштів з лімітом кредитування у розмірі300000 доларів США терміном до 06 лютого 2013 рок, зі сплатою 15,65 % річних. У подальшому до зазначеного кредитного договору, а саме 30 січня 2009 року були внесені зміни шляхом укладення додаткової угоди.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 07 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 окремо з кожним укладено договори поруки, відповідно до умов яких останні прийняли на себе зобов'язання відповідати за виконання позичальником всіх боргових зобов'язань перед позивачем за вказаним кредитним договором.

20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент Банк» укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній прийняв на себе зобов'язання відповідати за виконання позичальником всіх боргових зобов'язань перед позивачем за вказаним кредитним договором, з зазначенням максимального розміру відповідальності за цим договором і розмірі 300000 доларів США.

Договорами поруки від 07 лютого 2008 року та 20 жовтня 2010 року не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем ПП «Рольган» умов кредитного договору, станом на 11 січня 2012 року у позичальника виникла заборгованість у розмірі 612 194,40 доларів США (еквівалент за офіційним курсом НБУ станом на 09 листопада 2011 року складає 2 394 210,00 грн.) та 116847,76 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 270 000 доларів США, заборгованості з процентів в сумі 234 364,34 доларів США, пені в сумі 107 830,06 доларів США; заборгованості зі сплати комісії в сумі 116 847,76 грн., штрафу в сумі 574610,40 грн. та штрафу в сумі 148441,02 грн.

14 липня 2009 року банком на адресу позивальника та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлено вимогу про повернення позичальнику сум кредиту й повязаних із ними платежів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності, оскільки позивач вимагаючи стягнення грошових сум з відповідачів жодним чином не довів ані наявність заборгованості, ані докази саме його видачі та належне повідомлення боржника про примусове стягнення боргу.

Проте повністю погодитися з висновками суду не можливо з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із розрахунку ПАТ КБ «ПриватБанк», складеного станом на 11 січня 2012 року, заявки на одержання кредиту ПП «Рольган» та ордеру-розпорядження для надання кредиту за кредитним договором № К017-08/В від 07 лютого 2008 року на суму 300000 доларів США (т.1 а.с.43, 44), наданої представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та дослідженої в апеляційній інстанції заяви про відкриття поточного рахунку №30444369 (т.2 а.с.63) про відкриття якого в тому числі зазначено в п.2.1.1. кредитного договору, вбачається, що ПП «Рольган» за кредитним договором № К017-08/В від 07 лютого 2008 року отримало кредит у сумі 300 000 доларів США та періодично сплачувало грошові кошти на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Розмір заборгованості за кредитним договором ПП «Рольган» не спростовано, доказів, в порядку передбаченому ст.ст.57,58 ЦПК України про сплату вказаної суми заборгованості останнім не надавалися, як до суду першої інстанції, так само і до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставним та таким, що суперечить фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, які склались між сторонами у зв'язку з укладеним кредитним договором № К017-08/В від 07 лютого 2008 року, висновок суду про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ПП «Рольган», а відтак рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПП «Рольган» про стягнення заборгованості.

Досліджуючи переконливість доводів апелянта та матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне в іншій частині рішення суду залишити без змін з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договорів поруки не свідчать про те, що цими договорами установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як видно із справи, боржник ПП «Рольган», так і поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 первинно взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 06 лютого 2013 року, в порядку, визначеному цим кредитним договором, а в подальшому аналогічне зобов»язання виникло у ПАТ «Акцент-Банк».

Отже, поряд з цим, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі укладених договорів кредитної лінії.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності ч.4 ст.559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини ч.4 ст.559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі; застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості з боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як вбачається із умов кредитного договору, чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред»явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов»язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов»язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Із матеріалів справи вбачається, що ПП «Рольган» перестало виконувати свої зобовязання за укладеним кредитним договором 14 жовтня 2008 року, а досудову вимогу до позичальника та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ПАТ КБ «ПриватБанк» направив лише 14 липня 2009 року. Досудова вимога до поручителя ПАТ «Акцент-Банк» взагалі не направлялась.

Колегія суддів вважає, що банком істотно порушено встановлену договором процедуру пред»явлення позичальнику та поручителям вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільке одночасне направлення вимоги боржнику та поручителям не є вимогою до поручителів у розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України упостанові від 10 вересня 2014 року № 6-28цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов язковою для судів.

З позовом до суду ПАТ «ПриватБанк» з вимогами до поручителів звернулось 30 січня 2012 року, тобто за межами строку, визначеного зазначеними положеннями ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з поручителів.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ПП «Рольган» заборгованості за кредитним договором № К017-08/В від 07 лютого 2008 року станом на 11 січня 2012 року в сумі 612194,40 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 270000 доларів США; заборгованості з процентів в сумі 234364,34 доларів США; пені в сумі 107830,06 доларів США, що еквівалентно 860559,36 грн.; комісії в сумі 116847,76 грн.; штрафу в сумі 574610,40 грн. та штрафу в сумі 148441,02 грн., що відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року № 6-145цс14.

За таких обставин рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ПП «Рольган» підлягає скасуванню, в іншій частині слід залишити без змін, оскільки рішення в цій частині є законним та обґрунтованим і відповідає матеріалами справи.

З урахуванням положень ч.5 ст.88 ЦПК України, при ухваленні нового рішення суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з ПП «Рольган» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 1827 грн.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до приватного підприємства «Рольган» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до приватного підприємства «Рольган» про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства «Рольган» на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № К017-08/В від 07 лютого 2008 року в сумі 612194,40 доларів США станом на 11 січня 2012 року, в тому числі: заборгованості за кредитом 270000 доларів США; заборгованість з процентів в сумі 234364,34 доларів США; пеню в сумі 107830,06 доларів США, що еквівалентно 860559, 36 грн.; комісії 116847,76 грн.; штрафу в сумі 574610,40 грн. та штрафу в сумі 148441,02 грн.

В іншій частині рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства «Рольган» на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1827 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_4

ОСОБА_5