Рішення № 52343019, 12.10.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16082/14-ц

Провадження № 2/522/572/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

при секретарі Прусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 В`ячеслава Олександровича про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В судовому засіданні 02 березня 2015 року позивач збільшив розмір позовних вимог, в порядку статті 31 ЦПК України та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості у розмірі 4280920,94 гривень, а саме: 3192400 гривень основного боргу, індекс інфляції в розмірі 928988,40 гривень, 3 % річних у розмірі 159 532,54 гривень, а також відшкодування судових витрат.(а.с.44-45)

Мотивує вимоги тим, що 23 червня 2013 року відповідач позичив в нього грошові кошти в розмірі 115 000 (сто п'ятнадцять тисяч) доларів. Отримання позики підтверджується розпискою, відповідно умов якої останній прийняв не себе зобовязання щодо повернення грошових коштів до 30 червня 2013 року. Проте, до теперішнього часу та в порушення умов договору відповідач не повернув грошові кошти, в звязку з чим просить стягнути суму боргу в розмірі 115000 доларів США, що станом на 2.03.2015 року за офіційним курсом НБУ дорівнює 3192400 гривень (115000х27,76=3192400), індекс інфляції та 3 % річних.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги заяви та надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просять задовольнити повністю.

Відповідач та його представник позов не визнали та пояснили, що розписка від 23.06.2013 року була написана та підписана ним, проте не 23.06.2013 року, а 23 травня 2013 року. Однак грошові кошти в розмірі 115000 доларів він не отримував.

Крім того, представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову (а.с.66-67) в яких зазначає, що нотаріусом ОСОБА_3 були засвідчені підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на змінах до установчих документів приватного підприємства «Камея», згідно яких ОСОБА_2 став учасником (співвласником) вказаного підприємства. За домовленістю між позивачем та відповідачем, останній у разі необхідності, повинен був внести до статутного капіталу підприємства грошові кошти в національній валюті України в розмірі, еквівалентному 115000 доларів США. З метою оформлення вказаного обовязку відповідача внести грошові кошти до статутного капіталу підприємства позивач запропонував та наполягав на укладені та нотаріальному посвідчені договору позики між ним та позивачем, але оскільки факт передачі грошей не відбувся, нотаріус ОСОБА_3 відмовив у нотаріальному посвідчені договору позики, але в його присутності відповідачем була складена розписка.

Допитані в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що їм не відомо чи надав ОСОБА_2 позичальнику ОСОБА_1 розписку про отримання грошових коштів, вони не були присутніми при написанні розписки та передачі грошей.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінал розписки, суд вважає що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 23 червня 2013 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 В`ячеславом Олександровичем (Позичальник) був укладений договір позики в простій письмовій формі. За умовами якого відповідач отримав у позивача грошові кошти в сумі 115 000 (сто п'ятнадцять тисяч) доларів та прийняв на себе зобовязання повернути кошти в строк до 30 червня 2013 року (а.с. 9).

Спірні правовідносини регулюються ст.1046 ЦК України, відповідно якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Отже, договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання грошей, що виступають предметом зазначеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму.

В порядку ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцю позику грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що буле передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відтак, письмова розписка є належним доказом, що свідчить про укладення сторонами договору позики.

Суду не приймає до уваги доводи відповідача проте, що грошові кошти в розмірі 115000 доларів США не були передані відповідачу з посиланням на пояснення свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки суду не надані належні та допустимі письмові докази цього.

Також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні доводи відповідача, що він наполягав на укладені та нотаріальному посвідчені договору позики між ним та позивачем, але оскільки факт передачі грошей не відбувся, нотаріус ОСОБА_3 відмов у нотаріальному посвідчені договору позики, та в його присутності відповідачем була складена розписка.

Так, допитаний в якості свідка нотаріус ОСОБА_3 підтвердив, що в травні 2013 року сторони оформляли в нього документи стосовно поступки частки у статутному капіталі підприємства. Сторони просили посвідчити розписку, однак він пояснив, що має бути укладено договір займу, який може бути посвідчений нотаріально. При ньому розписку не писали, кошти не передавали.

Крім того, судом оглянута заява написана ОСОБА_6 від 1.07. 2013 року, копія якої приєднана до матеріалів справи (а.с.82), де ОСОБА_6 посилається на розписку від 23.06.2013 року та визнає суму боргу 115000 доларів США.

Враховуючи, що до теперішнього часу відповідач не повернув Позикодавцю суму боргу, яка підтверджуються розпискою від 23.06.2013 року в розмірі 115000 доларів США, тому підлягають задоволенню вимоги про стягнення боргу що за курсом НБУ станом на 29.09.2015 року (100 доларів США дорівнює 2158.84 гривень) складає 2481700 (два мільйона чотириста вісімдесят одна гривня сімсот) гривень (115000 х 21.58 = 2481700).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобовязання. боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобовязання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором та законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачали іншого розміру процентів річних.

Таким чином, в звязку з порушенням грошового зобовязання ОСОБА_2, на нього покладається особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобовязання.

З урахуванням викладеного, з відповідача підлягає стягненню три проценти річних за період прострочення з 01.07.2013 по 02.03.2015 року в розмірі 124017 (сто двадцять чотири тисячі сімнадцять) гривень (2481700 гривень х 3 х 608 днів:365:100).

При цьому, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення індекса інфляції в розмірі 928988,40 гривень, оскільки індекс інфляції це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлені в національній валюті - гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобовязання, яке визначається договором у гривні.

Крім того, відповідно статті 88 ЦПК України, ОСОБА_1 на користь якого ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654 гривень (а.с.1,43).

Керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 625, 1046, 1049, 1050, 1051 ЦК України, ст.ст. 88, 210, 212, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_2) заборгованість в сумі 2481700 (два мільйона чотириста вісімдесят одна гривня сімсот) гривень, 3 % річних в сумі 124017 (сто двадцять чотири тисячі сімнадцять) гривень та судовий збір в розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) гривні.

В задоволені решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області, через Приморський районний суд міста Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л. М. Чернявська

12.10.2015