Ухвала суду № 52341421, 05.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/221/15 Головуючий у 1 інстанції: Мелешко С.І.

Провадження № 22-ц/783/4457/15 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Монастирецького Д.І.,

секретаря - Бахонко Е.Р.,

з участю апелянта - ОСОБА_2,

представника апелянта - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

представників відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та виселення з нього,-

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та виселення з нього відмовлено.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 травня 2015 року оскаржила позивач ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак є таким, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що вона є власником житлового одноповерхового будинку та земельних ділянок, призначених для будівництва та обслуговування цього будинку. Її право власності на цей будинок ніким не оспорюється. Отримала у власність будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельними ділянками від своєї матері - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. В свою чергу, мати успадкувала це майно від свого чоловіка, батька апелянта ОСОБА_7 квартирі проживає відповідач ОСОБА_4, який не є членом її сім»ї, що не заперечується сторонами у справі. Відповідач ОСОБА_4 був членом сім»ї її покійної сестри - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та з якою він до її смерті проживав на окремій від батьків частині цього будинку. Суд першої інстанції, відмовляючи в позові про усунення перешкод в користуванні належною їй частиною житлового будинку та виселення з нього ОСОБА_4, не врахував тих обставин, що на час спірних правовідносин вона є власником житлового приміщення, а відповідач не є членом її сім»ї, а кервався тим, що останній був членом сім»ї попереднього власника, що не відповідає дійсності, оскільки членом сім»ї попередніх власників - матері та батька позивача, він також не був, а із сестрою апелянта у відповідача була інша сім»я. Окрім того, вважає, що судом не обґрунтовано висновок про перехід права користування житлом ОСОБА_4 Посилання суду, що нею не наведено підстав для виселення відповідача ОСОБА_4, передбачених Житловим Кодексом України не відповідає дійсності.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача пояснення апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 в підтримання мотивів, викладених в апеляційній скарзі, пояснення відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 в заперечення мотивів, викладених в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильно встановлених існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст.ст.11, 15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно із ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

На підставі ст.ст.10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналу.

Встановлено, що позивачці ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 53/100 частини житлового будинку, який знаходиться у АДРЕСА_1 у будинку), що стверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З копії рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради народних депутатів № 102 від 21.03.1991 року вбачається, що розглянувши заяву ОСОБА_7 і згоду всіх членів сім»ї про продаж останньому 53/100 частини будинку по АДРЕСА_1 вирішено продати в особисту власність ОСОБА_7 53/100 частини будинку по АДРЕСА_1 в м. Червонограді.

Даний будинок належав на підставі договору купівлі-продажу від 16.05.1991 року батькові позивачки ОСОБА_7 В будинку проживала мама позивачки ОСОБА_6, сестра позивачки ОСОБА_8 (дівоче прізвище ОСОБА_8) та її чоловік відповідач ОСОБА_4

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року і після його смерті відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.04.1999 року власником будинку стала його дружина, а матір позивачки, ОСОБА_9, що стверджується копіями свідоцтв про смерть та про право на спадщину.

З копії договору дарування від 18 вересня 2014 року вбачається, що матір позивачки ОСОБА_6 подарувала належний їй житловий будинок своїй дочці - позивачці ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_2), також разом з будинком ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, яка призначена для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, господарських будівель і споруд. Житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами разом із земельними зареєстровані на даний час на праві власності за позивачкою ОСОБА_2

Із копії свідоцтва про смерть вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_8

В спірному будинку зареєстрований та проживає чоловік сестри позивачки - відповідач ОСОБА_4

Предметом судового спору є усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення відповідача з житлового будинку, який знаходиться в м. Червонограді Львівської області, по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вірно виходи з того, що правовідносини сторін, щодо володіння спірним будинком регулюються Житловим кодексом та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У вищевказаному будинку проживає ОСОБА_4, який був чоловіком покійної сестри позивачки ОСОБА_8 та зятем її покійних батьків ОСОБА_9 і ОСОБА_6

Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України.

Частиною другою ст. 64 ЖК України визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач, розірвавши в 1992 році шлюб із покійною сестрою позивачки, продовжували проживати однією сім'єю, як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу, вести спільне домашнє господарство, мати єдиний бюджет, були пов'язані спільним побутом та взаємними правами та обов'язками. Позивачка в судовому засіданні не заперечувала цей факт. Таке не заперечувалося в судовому засіданні і в суді апеляційної інстанції.

Також, було надано копії документів про виділення виконавчим комітетом Червоноградської міської ради земельної ділянки ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 в м. Червонограді для побудови гаража, а саме виписку з рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради народних депутатів №112 від 17.03.1988 року, яким вирішено виділити земельну ділянку площею 42 кв.м під будівництво гаражів по АДРЕСА_1 і надано дозвіл ОСОБА_4 на будівництво цегляного гаража № 1 розміром 3,5м х 6,5 м на вищезгаданій земельній ділянці .

Із копії довідки МСЕК вбачається, що ОСОБА_4 є інвалідом 111 групи від професійного захворювання .

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_4 проживав однією сім'єю з попередніми власниками будинку - батьками дружини,з якими вони постійно вели спільне господарство, що в силу закону свідчить про те, що відповідач відноситься до інших осіб членів сім'ї попереднього власника будинку.

Отже, відповідач ОСОБА_4 вселився у спірний об'єкт нерухомості ще у 1987 році як член сім»ї (зять) власника майна - ОСОБА_7, після реєстрації шлюбу з його дочкою, за згодою всіх членів сім'ї. Власник не заперечував щодо його проживання і відповідач до цього часу продовжує проживати в цьому будинку.

Судом апеляційної інстанції не встановлено, а позивачем не надано жодних достовірних та належних доказів на спростування цього.

Не надано доказів і того, що, окрім звернення до суду з даним позовом позивач у будь-який інший спосіб заперечував щодо проживання відповідача в будинку, як члена сім'ї власника будинку. Ніколи не ставилось питання про його виселення з підстав незаконного вселення.

Таким чином, висновки суду першої інстанції, що набувши право користування спірним будинком, як житлом, як член сім'ї власника житла, відповідно до положень ст. 156 ЖК України, відповідач не може бути виселений з нього на підставі відповідних норм ЖК України, є вірними.

Згідно із ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Позивач не надала суду доказі про систематичне порушення відповідачем правил співжиття або триваючої антигромадської поведінки та вжиття з цих підстав до нього заходів реагування, як про це зазначається у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України».

Жодних фактичних і правових підстав, визначенихст.116 ЖК України, для виселення відповідача не встановлено. Такі не встановлено і судом апеляційної інстанції.

Окрім того, не надано суду також належних і допустимих доказів про чинення відповідачем перешкод позивачу у користуванні ним своєю власністю.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання позивачки ОСОБА_2 лише на норми Цивільного кодексу України, як на підставу для задоволення позову є помилковими , виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції вірно врахував правову позиції Верховного Суду України, викладену в постанові від 16 січня 2012 року, згідно якої у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

В той же час, висловлена позиція про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

З огляду на вказані роз'яснення, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що, оскільки відповідач ОСОБА_4 набув право на постійне користування житлом, належним позивачу, між ними склались житлові правовідносини, а тому обраний позивачем спосіб захисту свого права як власника житла, шляхом виселення з нього відповідача повинен відповідати положенням ЖК України щодо підстав для виселення з житла.

ОСОБА_4 28 років прожив у спірному будинку, іншого житла не має, що ствердили в судовому засіданні свідки, а також стверджується матеріалами справи, позивачка даного факту не заперечувала.

Доказів наявності підстав для виселення, передбачених ЖК України, в тому числі в зв'язку з втратою відповідачем статусу члена сім'ї власника житла, позивач не надав.

Колегія суддів погоджується також і з висновками суду першої інстанції, що звернувшись до суду з негаторним позовом до відповідача про усунення ним перешкод у користуванні позивачем своєю власністю та про виселення відповідача, позивач перш за все виходив із положень правової норми ст.391 ЦК України, яка передбачає, що власник майна (будинку) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Однак, при вирішенні вказаних спірних правовідносин слід враховувати, що за таких обставин захист права власності не може вирішуватись лише у відповідності до ст. 391 ЦК України, оскільки зазначена норма не є самостійною підставою для виселення відповідача з належної позивачу власності, так як спірні правовідносини пов'язані з користуванням відповідачем, як членом сім'ї власника, цим будинком, як житлом, що регулюється нормами житлового законодавства України.

Таким чином, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що обрання позивачкою такого способу захисту свого права власника житла, як виселення відповідача, з посиланням на норми ЦК України щодо захисту права власності, з огляду на положення ст. ст. 15, 16 ЦК України та норми ЖК України, які регулюють спірні правовідносини, не ґрунтується на нормах матеріального права.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів.

Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 травня 2015 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Монастирецький Д.І.