Рішення № 52341201, 12.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/6113/15 Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 22-ц/783/5647/15 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 33

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ясиновської Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи та невідповідністю висновків районного суду фактичним обставинам справи.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в його користь 1000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадових осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області при розгляді звернення ОСОБА_2 від 02.07.2013 року, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і апелянта ОСОБА_2, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, районний суд, покликаючись на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», вважав, що позивачем не доведено вини відповідача у заподіянні йому моральної шкоди та не наведено доказів підтвердження розміру такої.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як він дійшов до них з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно із ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових та службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2013 року частково задоволено позов ОСОБА_2 та зобов'язано ГУ МВС України у Львівській області розглянути по суті звернення ОСОБА_2 від 02.07.2013 року щодо надання йому довідки про розмір щомісячної доплати від належної суми пенсії, яка повинна була становити для позивача в листопаді 2006 року згідно ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з розміру грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням з урахуванням всіх надбавок. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При цьому судом встановлено, що 02.07.2013 року ОСОБА_2 згідно Закону України «Про звернення громадян» надіслав ГУ МВС України у Львівській області заяву про надання йому довідки про розмір щомісячної доплати від належної суми пенсії, яка необхідна йому для подання до Головного управління Пенсійного фонду в Львівській області для проведення перерахунку призначеної йому пенсії.

Дане судове рішення залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року, який переглядав його за апеляційною скаргою ГУ МВС України у Львівській області.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно із чинним законодавством моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статті 8, 55 Конституції України передбачають, що право на судовий захист належить до основних невідчужуваних прав і свобод людини.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, у якому просив стягнути з Головного управління МВС України у Львівській області 1000000 грн. моральної шкоди на підставі статей 8, 22, 40, 55, 56, 124 Конституції України.

Проте, районний при вирішенні позову помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовуються державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно роз'яснень, викладених у п.10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 4401 ЦК чи іншого законодавства. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Згідно ст.30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача(ч.1ст.33 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого в ст.11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства та за змістом ч.1 ст.33 ЦПК України залучення судом до участі у справі особи як співвідповідача можливе лише як результат вирішення судом клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Однак, районний судне роз'яснив позивачу його право відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України притягнути до участі у справі в якості відповідача також Державну казначейську службу України.

Згідно роз'яснень, даних у п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 311, пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК).

Оскільки згідно діючого законодавства на стадії апеляційного розгляду суд позбавлений можливості змінювати процесуальне положення учасників процесу або залучати до участі у справі інших учасників процесу, то оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, що не позбавляє ОСОБА_2 можливості у подальшому звернутись з даними позовними вимогами і до Державної казначейської служби України як одного з відповідачів.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: