Ухвала суду № 52322364, 07.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2557/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Вербицької Н.В.судді -Яковлева Ю.В.розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

30 квітня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Державної міграційної служби України та просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 березня 2015 року № 197 -15, яким ОСОБА_4 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою позивач подав апеляційну скаргу, у якої вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити .

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2015 року справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є громадянином Афганістану, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець провінції Кундуз, району Хан Абат. За національністю пуштун, за релігійними переконаннями - мусульманин. Рідна мова - пушту. За сімейним станом неодружений, має неповну середню освіту,навчався в школі "Лєсе Чар Сарі" в період з 2001 по 2008 роки в провінції Кундуз, р-н Хан Абат, працював водієм начальника районної адміністрації у районі Хан Абат,з Афганістану вибув приблизно 25 серпня 2014 року, автомобілем з м. Кундуз (Афганістан) - м. Душанбе ( Таджикистан), де перебував декілька діб. З м. Душанбе (Таджикистан) автомобілем дістався м. Москва (РФ), де перебував декілька діб. З м. Москва (РФ) особа вирушила автобусом в напрямку державного кордону України. Державний кордон України перетинав нелегально поза пунктом пропуску. На початку вересня 2014 року особа прибула до м. Одеса, нелегально, маючи при собі свідоцтва про народження, місце перетину кордону встановити не передбачається можливим та неодноразово перетинав державний кордон України встановленим порядком через міжнародний пункт пропуску для повітряного сполучення "Одеса" (перший в'їзд 04.04.2014 р., останній - 01.08.2014 р.).

.

15.05.2014 р. зареєстрував шлюб із громадянкою України у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану м. Олександрії реєстраційної служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції у Кіровоградській області , при реєстрації було надано національний паспорт НОМЕР_1, виданий владою Афганістану 03.06.2013 р. та дійсний до 02.06.2016 р.( тоді як ,позивачем вказано, що в Україну він потрапив у вересні 2014 р.)

ОСОБА_4 09.10.2014 року подав заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказавши , що працював водієм начальника (тоді як в заяві від 09.10.2014 р. № 257 ним зазначено про заступника) адміністрації району Ханабат, а в травні 2014 р. повертаючись додому в с. Ходжвеста на автомобілі, його зупинили та сказали, щоб він не працював на цій роботі, тому що це державна установа і гроші,які він заробляє - від держави, за які не можна годувати свою родину, так як ці кошти отримані від інших держав (Америки) і це суперечить ісламським законам; також "таліби" вважали, що позивач про них розповідав керівництву, хоча він цього не робив, а 10.06.2014 р. "таліби" підірвали його знайомого на ім'я ОСОБА_10 (підклали бомбу, коли він на автомобілі повертався додому), який також працював в районній адміністрації, а 25.06.2014 р. позивачу зателефонували "таліби" та погрожували, що наступним буде він, у зв'язку із цим батько продав частину своєї землі і на отримані кошти влаштував виїзд позивача з Афганістану.

Згідно з висновком Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 16.01.2015 р по справі № 2014OD0257, рекомендовано відмовити громадянину Афганістану ОСОБА_4 в наданні статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту через відсутність доведених фактів серйозної і невибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянської належності, так як заявник, отримавши погрози від "Талібан" ще протягом трьох місяців відкрито проживав в Афганістані у дядька, не побоюючись реалізації погроз з боку "Талібан". та не зазнавав будь-яких переслідувань, не отримував погроз тощо.

Згідно приписів ст. 10 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, так як в даному випадку відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не знайшли свого підтвердження умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянської належності, а позивач не вважається біженцем у розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу № 1967 року щодо статусу біженців, Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року),за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч.1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом ,встановленим законом .

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином , апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.197, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі ,та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Кравець О.О.

Суддя Вербицька Н.В.

Суддя Яковлев Ю.В.