Рішення № 52322190, 05.10.2015, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9743/15-ц

2/369/4234/15

РІШЕННЯ

Іменем України

05.10.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 позивач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства, з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 .05.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2615/0508/71-048 (далі - Договір), згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 50 000 дол.США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 30.05.2008 року до 30.05.2028 року. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором повністю виконав, надавши відповідачеві кредит, в розмірі та строки передбачені кредитним договором.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведюанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрований за №1306,1307 від 25 травня 2012 року приватним нотаріусом Шевченко Д.Г.).

Таким чином, керуючись Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, АТ «Дельта Банк» набуло статус Нового кредитора згідно ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України та відповідно всіх процесуальних прав та обов'язків Нового кредитора. Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором кредиту № 2615/0508/71-048 від 30.05.2008 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки № 2615/0508/71-048 від 30.05.2008 року передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Премет іпотеки має загальну площу 42,00 кв.м., житлову площу 20,3 кв.м. і складається з однієї кімнати в придатному для житла стані.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим, станом на 28.07.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі: 969 742,80 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 894 219,65 грн.; сума заборгованості за відсотками - 75 523,15 грн.

Тому просили в рахунок погашення заборгованості в сумі 969 742,80 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 894 219,65 грн.; сума заборгованості за відсотками - 75 523,15 грн. за кредитним договором № 2615/0508/71-048 від 30.05.2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_1, а саме: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Премет іпотеки має загальну площу 42,00 кв.м., житлову площу 20,3 кв.м. і складається з однієї кімнати в придатному для житла стані шляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020). Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) право власності на: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Премет іпотеки має загальну площу 42,00 кв.м., житлову площу 20,3 кв.м. і складається з однієї кімнати в придатному для житла стані.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, оскільки вважає, вимоги позивача необгрунтованими та безпідставними, просив в позові відмовити.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню наступних підстав.

У ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 57, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено у судовому засіданні, 30 .05.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2615/0508/71-048 (далі - Договір), згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 50 000 дол.США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 30.05.2008 року до 30.05.2028 року. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором повністю виконав, надавши Відповідачеві кредит, в розмірі та строки передбачені Кредитним договором.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведюанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрований за №1306,1307 від 25 травня 2012 року приватним нотаріусом Шевченко Д.Г.).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

Таким чином, керуючись Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, АТ «Дельта Банк» набуло статус Нового кредитора згідно ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України та відповідно всіх процесуальних прав та обов'язків Нового кредитора. Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором кредиту № 2615/0508/71-048 від 30.05.2008 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки № 2615/0508/71-048 від 30.05.2008 року передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Премет іпотеки має загальну площу 42,00 кв.м., житлову площу 20,3 кв.м. і складається з однієї кімнати в придатному для житла стані.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотеко держатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотеко держателя,що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотеко держателя,яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотеко держателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками,може передбачати: передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 цього закону.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки і власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно до п. 12.3.1. іпотечного договору, за вибором Іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає письмову вимогу про усунення порушення. Положення цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотеко держателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим, станом на 28.07.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі: 969 742,80 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 894 219,65 грн.; сума заборгованості за відсотками - 75 523,15 грн.

Суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

Положеннями п. 39 Постанови пленуму ВСУ № 5 від 30.04.2012 року, передбачається, що «… суди мають виходити з того, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття іпотеко держателем права власності на нього за рішенням суду. В разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі , іпотеко держатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.»

Враховуючи спосіб захисту прав, передбачений ст.. 16 ЦК України, існують всі підстави для визнання права власності за позивачем.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою,може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути обмежений у здійсненні права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти,якшо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Станом на день подачі позовної заяви та розгляду справи в суді відповідачем умови Кредитного договору не виконуються, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідно до п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Проте, суду не надано відповідачем доказів, що предмет іпотеки є єдиним нерухомим майном, що перебуває у його власності та використовується ним як місце постійного проживання.

Таким чином, дія положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до вказаних правовідносин не застосовується.

Оскільки позичальник-відповідач не виконав свого зобов'язання за кредитним договором, то стягувач набув права звернення на предмет іпотеки.

Відповідно до вимог статті 214 Цивільного процесуального кодексу України під час ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 та ст. 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

При вищевикладених обставинах, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, які свідчать про наявність підстав для задоволення позовної заяви, суд вважає позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне на підставі ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави судові витрати в справі.

Керуючись статями 16,321,386,391,509,516,526, 530, 536, 610,625, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169,209, 212-215, 218,223-226 ЦПК України, ст..7,33,35-37 ЗУ «Про іпотеку» суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості в сумі969 742,80 грн., з яких:сума заборгованості за кредитом - 894 219,65 грн.; сума заборгованості за відсотками - 75 523,15 грн. за кредитним договором № 2615/0508/71-048 від 30.05.2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_1, а саме:квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Премет іпотеки має загальну площу 42,00 кв.м., житлову площу 20,3 кв.м. і складається з однієї кімнати в придатному для житла станішляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020).

Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) право власності на:квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Премет іпотеки має загальну площу 42,00 кв.м., житлову площу 20,3 кв.м. і складається з однієї кімнати в придатному для житла стані.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 14 546 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок шість ) гривень 14 копійок.

Рішення може бути оскаржене учасниками цивільного процесу в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.Я. Волчко