Ухвала суду № 52319368, 12.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 р. Справа № 876/7172/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Керод Х.І.

з участю представника позивача: ОСОБА_1

та представника тр.особи: Прокопюк В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання протиправними дій державного реєстратора при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності, скасування цього рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

18.02.2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про:

визнання незаконними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича при прийнятті рішення №16639518 від 21.10.2014 року про державну реєстрацію 09.10.2014 року права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1;

скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича №16639518 від 21.10.2014 року про державну реєстрацію 09.10.2014 року права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1;

зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича внести запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що державна реєстрація права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на вищезгадане нерухоме майно проведена відповідачем без дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №868 від 17.10.2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року в задоволенні адміністративний позов відмовлено.

Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов.

В апеляційній скарзі покликається на те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 вересня 2014 року було зупинено рішення Сихівського районного суду м.Львова від 07 лютого 2013 року, яким задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №03/08-09 від 28 березня 2008 року. Таким чином розмір та вид основного зобов'язання не був визначений, не був безспірним, а також не був покладений особисто на іпотекодавця, а передбачав солідарне стягнення з боржника та двох поручителів, а тому у банку виникло право для звернення стягнення на предмет іпотеки.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта ОСОБА_7 надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник третьої особи Прокопюк В.Б. надала пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація відповідачем права власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно на підставі договору іпотеки була здійснена з дотримання вимог положень Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. З огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону №898-IV, тому є належним правовстановлювальним документом.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що28.03.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №03/08-09 (далі - Кредитний договір).

Згідно умов Кредитного Договору, ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» (далі - Банк, третя особа) було надано гр. ОСОБА_3 кредит на суму 900000,00 гривень, а позичальник прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору, кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості та повністю повернути суму кредиту у строк до 15.03.2023 року.

В забезпечення виконання зобов'язання по Кредитному договору між Банком та ОСОБА_3 28.03.2008 року було укладено Іпотечний договір, посвідчений Паламар Р.В. - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №347 (далі - Іпотечний договір). Предметом іпотеки було наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1.

Згідно пп.8.4.3. та пп.8.4.8. п.8.4. вищезазначеного Іпотечного договору, іпотекодержатель має право, серед іншого: звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані; достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов Кредитного договору, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення сум зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває також, якщо іпотекодержатель відповідно до п.3.4. Кредитного договору заявить іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у п.3.2. Кредитного договору, а іпотекодавець не виконає зазначене зобов'язання.

29.11.2013 року Банком на адресу ОСОБА_3 спецзв'язком було надіслано вимогу №1478 про погашення заборгованості за Кредитним договором. Одночасно його було повідомлено, що у разі невиконання даної вимоги в повному обсязі протягом 30 днів, Банк вправі відповідно до умов Іпотечного договору від 28.03.2008 року та ст.37 Закону України «Про іпотеку» прийняти рішення про звернення стягнення на передану ним в іпотеку квартиру шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, яке міститься в Іпотечному договорі та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання (пп.11.3.1. п.11.3. Іпотечного договору).

Вказана вимога не була вручена через «не запит» та була повернута на адресу Банку 06.01.2014 року, що підтверджується копією конверта, яка міститься в матеріалах справи.

14.01.2014 року дана вимога була повторно скерована ОСОБА_3 рекомендованим листом і 17.01.2014 року отримана ним особисто, що підтверджується підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення №7901903208581, однак така ним виконана не була.

Згідно п.10. Іпотечного договору, звернення стягнення на заставлене за цим Договором майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього Договору.

09.10.2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію прав і їх обтяжень (щодо права власності) на об'єкт нерухомого майна, визначеного в Іпотечному договорі, до якої згідно картки прийому заяви №16352442 додано наступні документи: копію паспорта уповноваженого представника; квитанцію (державне мито); квитанцію (за надання інформації); довіреність на представництво інтересів Банку; копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; іпотечний договір; кредитний договір; лист-вимогу про порушення кредитного та іпотечного договорів з вимогою усунення порушень та повідомлення про вручення такого; висновок про вартість майна; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

21.10.2014 року за результатом розгляду вищезазначеної заяви та доданих до неї документів, державним реєстратором прав на нерухоме майно Сидорчук А.В. було прийнято осаржуване рішення №16639518 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності на кв.3 в буд.14 у м.Львові за суб'єктом: ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», код ЄДРПОУ 09807856.

На підставі вказаного рішення державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Гриб О.Б. внесено відповідний запис №7413213 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Вважаючи, що дії відповідача, які полягають у реєстрації права власності на вищезгадане нерухоме майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

На час реєстрації за Банком права власності на об'єкт нерухомості законом, що регулював відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV). Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно ст.2 Закону України державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

У ст.3 Закону №1952-IV визначені засади державної реєстрації прав, відповідно до яких державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно ч.12 ст.15 цього Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Датою і часом державної реєстрації прав та їх обтяжень вважається дата і час реєстрації відповідної заяви.

Відповідно до ч.7 ст.16 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно п.п.1, 6 ч.1 ст.19 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зазначений у ній перелік підстав для державної реєстрації прав не є вичерпним.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року №898-IV (далі - Закон №898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Таким чином, зобов'язання за іпотекою невідривно пов'язане з основним зобов'язанням.

Згідно ст.4 цього ж Закону обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України №898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно ст.12 згаданого Закону в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.33 Закону №898-IV в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч.1 ст.35 Закону №898-IV).

Статтею 36 Закону №898-IV передбачено право сторін іпотечного договору вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч.ч.1, 2 ст.36 Закону №898-IV).

Відповідне застереження передбачено п.11.3.1. Іпотечного договору. Так, зокрема задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи те, що термін повернення кредиту в повному обсязі був визнаний Банком таким, що настав, а заборгованість за Кредитним договором у встановлений строк не була сплачена, Банк отримав право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд звертає увагу, що ч.1 ст.36 Закону №898-IV (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки) також передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з ч.2 ст.36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

На час звернення Банку до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухомість, ч.1 ст.37 вказаного Закону встановлювала, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Нова редакція ст.ст.36, 37 Закону №898-IV не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Така позиція суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 18 вересня 2012 року (справа №21-236а12) та від 10 жовтня 2011 року (справа №21-131а11).

В силу викладеного, беручи до уваги п.11.3.1 Іпотечного договору, посилання в ньому на вимоги ст.37 Закону України «Про іпотеку» (без зауважень на її редакцію залежно від часу здійснення певної події), суд приходить до висновку про необґрунтованість твердження позивача щодо необхідності укладення Банком окремого договору про задоволення вимог його по основному зобов'язанню у разі прийняття ним рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідне застереження в Іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №868 від 17.10.2013 року (далі - Порядок №868), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до п.2 Порядку №868 державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Згідно п.13 цього Порядку заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 11 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

Пунктом 15 Порядку №868 передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

У п.46 Порядку №868 встановлено особливості державної реєстрації іпотеки визначені, відповідно до якого для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Таким чином, державний реєстратор під час розгляду заяви про реєстрацію речових прав на предмет іпотеки повинен перевірити подані документи та встановити наявність чи відсутність підстав, які перешкоджають проведенню державної реєстрації прав.

Для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно відповідальною особою Банку було подано державному реєстратору пакет документів, що відповідав вимогам положень Закону України №1952-IV та Порядку №868.

У відповідності до цього, 21.10.2014 року, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 09.10.2014 року, реєстраційний номер 8466317, Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчуком А.В. було прийнято рішення №16639518 від 21.10.2014 року про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Слід вказати, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п.28 Порядку №868).

Статтею 24 Закону України №1952-IV визначено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, перелік яких є вичерпним. Проте, доказів існування хоча б однієї з передбачених вказаною статтею обставин позивачем не надано та не обґрунтовано, а, відтак, правових підстав для відмови у державній реєстрації права власності у Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В не було.

Щодо покликань позивача на недослідження відповідачем наданих йому третьою особою документів та не встановлення того, що із заявою про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно звернулось ПАТ, а в іпотечному договорі - ВАТ, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.1.2., 1.3. Статуту Банку в редакції, зареєстрованій 30.09.2009 року Рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з метою приведення у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» найменування Банку було змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит». Публічне акціонерне товариство є правонаступником щодо всіх прав та зобов'язань Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит». А, відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що до державного реєстратора звертався належний заявник, а саме - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит».

Посилання позивача на те, що лист-вимога №1478 від 28.11.2013 року, яку банк подав державному реєстратору, як доказ повідомлення іпотекодавця, про можливість звернення на предмет іпотеки, позивачем ніколи не отримувалася та не могла отримуватись, оскільки в конверті був інший лист, а не вимога Банку, судом не беруться до уваги з огляду на те, що позивачем не доведено зазначену обставину належними та допустимими доказами, як це передбачено ст.71 КАС України, у зв'язку з чим вважає їх безпідставними та необґрунтованими. В свою чергу, суд звертає увагу, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що позивач був ознайомлений із вказаним листом-вимогою, а саме 17.01.2015 року, що підтверджується його підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Суд не враховує твердження позивача про відсутність у відповідача законних підстав для проведення державної реєстрації прав, оскільки позивачем у судовому порядку оскаржувався договір про іпотеку, який слугував підставою для реєстрації права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Слід вказати, що наявність інших судових процесів не створювало та не могло створювати суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами, так як на момент прийняття рішення реєстратором Іпотечний договір був чинним та залишається чинним станом на момент розгляду справи.

Крім того, згідно ст.4 Закону України №1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Так, 21.10.2014 року відповідачем було сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №28400838, копія якого долучена до матеріалів справи. При цьому, будь-яких заборон чи обмежень вчиняти реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно згідно такого витягу не вбачається.

Суд першої інстанції правильно зазначив, з чим погодилась колегія суд, що реєстрація відповідачем права власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно на підставі договору іпотеки була здійснена з дотримання вимог положень Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. З огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону №898-IV, тому є належним правовстановлювальним документом.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій державного реєстратора при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності за Банком.

Як наслідок, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про скасування цього рішення та зобов'язання відповідача внести запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року у справі №813/821/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний