Ухвала суду № 52319172, 13.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13704/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

13 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Київспецтранс», третя особа - приватне підприємство «Геонікс», до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року приватне акціонерне товариство «Київспецтранс» (далі - Позивач, ПрАТ «Київспецтранс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Подільському районі) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.08.2013 року №0002002201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що експертна оцінка вартості нерухомого майна та його переоцінка (до оцінка) була здійснена Позивачем у 2008 році, тобто до 01.01.2010 року, у зв'язку з чим у ПрАТ «Київспецтранс» були правові підстави для включення до переоціненої вартості суми до оцінки основних засобів. Крім того, суд зауважив, що правовідносини Позивача з ПП «Геонікс» мали реальний характер та свідчать про правомірність формування Позивачем валових витрат за наслідками відносин з вказаним контрагентом.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 13.08.2013 року №0002002201 в частині нарахування амортизаційних відрахувань на суму до оцінки основних засобів, яка складає 907 240,00 грн. та ухвалено у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.08.2015 року частково задоволено касаційні скарги ПрАТ «Київспецтранс» та ДПІ у Подільському районі - постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Крім того, допущено заміну відповідача його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судом апеляційної інстанції не виконано обов'язку щодо дослідження наданих Позивачем доказів або визнання необґрунтованим їх ненадання до суду першої інстанції. Крім того, погоджуючись з висновками податкового органу про завищення Позивачем амортизаційних відрахувань та скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.08.2013 року №0002002201 в частині нарахування амортизаційних відрахувань на суму до оцінки основних засобів, суд апеляційної інстанції на підставі належних доказів не дослідив та не здійснив розмежування нарахованої Позивачу суми грошового зобов'язання по податку на прибуток за кожним з епізодів, які слугували підставою для збільшення Позивачу грошових зобов'язань.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2015 року справу №826/13704/13-а було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.09.2015 року.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в останній.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у червні - липні 2013 року працівниками ДПІ у Подільському районі на підставі наказів від 20.05.2013 року №20.05.2013 року №857, від 02.07.2013 року №146 направлень на перевірку від 03.06.2013 року №822, №823, №824, №825, №826 згідно п. 77.1 ст. 77 ПК України було проведено планову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Київспецтранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, п. п. 5.9, 5.10 ст. 5, п. 11.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1 ст. 14, пп. пп. 14.1.27, 14.1.56, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.1, 135.2 ст. 135, пп. 135.4.1 п. 135.4, п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.2, 138.5 ст. 138, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. п. 146.5, 146.11 ст. 146 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік в сумі 7 637 828,00 грн. та занижено податку на прибуток в загальній сумі 1 628 710,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року - 60 704,00 грн.; 2010 рік - 558 242,00 грн.; 2-4 квартали 2011 року - 513 519,00 грн.; півріччя 2012 року - 13 639,00 грн.; 3 квартали 2012 року - 320 680,00 грн.; 2012 року - 556 949,00 грн.. Результати перевірки зафіксовані в акті від 23.07.2013 року №552/26-56-22-2-03/02772037. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 13.08.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0002002201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 920 365,00 грн., у тому числі за основним платежем - 736 292,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 184 073,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, на думку Відповідача, пов'язано з безпідставним формуванням Позивачем валових витрат за рахунок коштів, сплачених при взаємовідносинах з ПП «Геонікс» в сумі 50 000,00 грн., та завищення амортизаційних відрахувань в розмірі 3 149 317,00 грн..

Вирішуючи питання про реальність виконання господарських зобов'язань між Позивачем та ПП «Геонікс», суд першої інстанції встановив наступне.

Між ПрАТ «Київспецтранс» (Замовник) та ПП «Геонікс» (Виконавець) укладено договір №01/12-к від 03.01.2012 року (т. 1 а.с. 242), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботу: «Обробка результатів моніторингу за рівнями та якістю підземних вод, фільтрату і перміату в районі полігону ТПВ №5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області».

Про виконання договірних зобов'язань, на думку суду першої інстанції, свідчать наявні у матеріалах справи копії: технічного завдання (т. 1 а.с. 243); протоколу угоди про договірну ціну (т. 1 а.с. 244); розрахунку кошторисної вартості (т. 1 а.с. 245); акту здачі геологорозвідувальних робіт (т. 1 а.с. 246); висновку (т. 2 а.с. 1-11). Крім того, правосуб'єктність ПП «Геонікс» на виконання передбачених договором робіт підтверджується відповідною ліцензією від 01.05.2010 року серії АВ №521295 (т. 2 а.с. 23).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин Позивача з ПП «Геонікс» немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

При цьому судова колегія критично оцінює посилання Відповідача на матеріали документальної невиїзної документальної перевірки ПП «Геонікс» за питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ривс», оформленої актом від 19.06.2013 року №2525/22-1/35528584/114, у ході якої встановлено, що відсутність операцій з придбання послуг ПП «Геонікс» у ТОВ «Ривс» по ланцюгу постачання до покупців за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року не спричиняють реального настання правових наслідків з огляду на те, що встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктам господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПрАТ «Київспецнтранс», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, оскільки висновки останнього ґрунтуються виключно на матеріалах акту перевірки ПП «Геонікс» від 19.06.2013 року №2525/22-1/35528584/114.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність господарських операцій між контрагентами.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного Позивачем з ПП «Геонікс» договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останнього, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про безпідставність збільшення Позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за наслідками правовідносин з ПП «Геонікс» на суму 10 500,00 грн. та застосування до ПрАТ «Київспецтранс» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 625,00 грн. (25% розміру грошового зобов'язання).

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині необґрунтованості зменшення податковим органом суми переоціненої вартості основних засобів на суму їх дооцінки (3 149 317,00 грн.) колегія суддів з урахуванням вказівок Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Між ПП «Енергомакс» (Виконавець), який діє на підставі сертифіката оціночної діяльності №7208/08, виданого ФДМ України 09.06.2008 року (т. 1 а.с. 195), та ВАТ «Київспецтранс» (Замовник) укладено договір №23/08 від 19.12.2008 року на виконання робіт з незалежної оцінки майна (т. 1 а.с. 193-194), за умовами якого Замовник доручає, в Виконавець приймає на себе виконання робіт з оцінки основних фондів відповідно до переліку, наданого Замовником по головному підприємству та його філіях з метою їх переоцінки. Дата оцінки - 31.12.2008 року.

За результатами виконання вказаного договору Виконавцем були складені висновки про вартість майна (т. 1 а.с. 196-202), зі змісту яких вбачається, що загальна вартість основних засобів станом на 31.12.2008 року без урахування ПДВ становить 136 418 842,00 грн. Поряд з цим, на підтвердження виконання договірних зобов'язань у 2009 році Позивачем було надано копії: платіжних доручень (т. 2 а.с. 62); оборотно-сальдової відомості по рахунку: 6852 (т. 2 а.с. 63); листа Статистичному управлінню м. Києва від 30.03.2009 року №461/10 (т. 2 а.с. 64) та балансу на 31.12.2008 року (т. 2 а.с. 65-66).

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Голови правління ПрАТ «Київспецтранс» від 12.03.2011 року №29а (т. 1 а.с. 203) у період з 20.03.2011 року по 31.03.2011 року приписано провести інвентаризацію об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів станом на 01.04.2011 року. Результати інвентаризації викладені в протоколі від 07.04.2011 року (т. 1 а.с. 205), в якому зазначено, що станом на 01.04.2011 року балансова вартість основних засобів склала 132 179 199,42 грн.

При цьому, як підкреслено судом першої інстанції, проведення інвентаризації та амортизаційні відрахування здійснювалися Позивачем з урахуванням проведеної у 2008 році оцінки основних фондів.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень п. 6 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, прийшов до висновку, що оскільки дооцінка основних засобів проведена до 01.01.2010 року, підстави для невключення її до оцінки основних засобів відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до п. 146.11 ст. 146 ПК України первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Згідно абз. 1 п. 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 ПК України з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III ПК України застосовуються дані інвентаризації, проведеної станом на 1 квітня 2011 року.

Приписи абз. 4 п. 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України визначають, що до переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 1 січня 2010 року.

При цьому колегією суддів враховується, що положеннями ПК України не передбачено проведення дооцінки станом на 01.04.2011 року.

Включення дооцінки до бухгалтерського обліку повинно було здійснюватись за чинними на момент проведення дооцінки правилами.

Аналогічна позиція, поряд з іншим, викладена в листі ДПА України від 08.06.2011 року №10698/6/15-0315.

При інвентаризації об'єктів основних засобів станом на 1 квітня 2011 року з метою подальшого нарахування амортизації за нормами ПК України, вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів визнається як різниця (переоціненої) вартості об'єкта основних засобів з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо та суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на 1 квітня 2011 року.

При визначенні переоціненої вартості враховується переоцінка, проведена у порядку, передбаченому П(С)БО 7 (крім сум дооцінки основних засобів, яка проведена після 01 січня 2010 року, що не включається до переоціненої вартості.)

Як вірно встановив суд першої інстанції зі змісту наявних у матеріалах справи документів, експертна оцінка вартості нерухомого майна та його переоцінка (дооцінка) була здійснена Позивачем у 2008 - 2009 роках тобто до 01.01.2010 pоку, як це встановлено відповідними нормами ПК України для її врахування у даних податкового обліку.

При цьому посилання Апелянта на положення абз. 5 п. 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України судовою колегією оцінюється критично, оскільки загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку Позивача на дату набрання чинності розділом III ПК України була більша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку, тому різниця, яка виникає, амортизується на загальних підставах у складі вартості груп основних фондів.

Крім того, твердження ДПІ у Подільському районі про те, що в силу п. 152.10 ст. 152 ПК України у випадку прийняття рішення платником податку про уцінку/дооцінку майна, згідно з правилами бухгалтерського обліку - така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів, колегією суддів оцінюється критично, оскільки, які вірно зазначив суд першої інстанції, вказані положення ПК України стосуються уцінки/дооцінки активів за даними податкового обліку, що здійснюється платниками податків після набрання чинності Податковим кодексом України, водночас, як було встановлено раніше, же час переоцінка (дооцінка) активів (нерухомого майна) в бухгалтерському обліку Позивача була здійснена у 2008-2009 роках.

За таких обставин, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи підтверджують, по-перше, здійснення Позивачем дооцінки вартості основних засобів до 01.01.2010 року, по-друге, обґрунтованість включення суми дооцінки основних засобів до переоціненої їх вартості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Київспецтранс», третя особа - приватне підприємство «Геонікс», до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.